Джерело: Єлизавета Александрова-Зоріна, для Радіо Свобода
Мене іноді запитують і співгромадяни, і іноземці, які ЗМІ читати, аби розуміти, що ж насправді відбувається в Росії. З радянською пропагандою було простіше: потрібно було міняти плюс на мінус, чорне на біле – і вдавалося отримувати майже об’єктивну картину. Але нинішні ЗМІ перетворилися на такий інформаційний Голівуд, що в цьому котлі з фейків і постановочних сюжетів, змішаних із вирваними з контексту фактами, практично неможливо відшукати правду. Опозиційні видання теж мають певну інтонацію, манеру, критерії відбору та подачі матеріалу, через які багато людей, котрі не вірять офіціозу (за останні 9 років кількість тих, хто довіряє ТБ, впала з 79% до 49%), опозиціонерам не вірять також. До того ж, опозиційні ЗМІ сфокусовані на тому, що відбувається у владній еліті і в Москві з Петербургом, у них же немає регіональної кореспондентської мережі. Щоб отримати об’єктивне, неупереджене уявлення про те, що відбувається в країні, раджу читати кримінальну хроніку.
Інформацію про злочини і надзвичайні події журналістам зливають оперативники, слідчі і помічники суддів – навіть швидше, ніж офіційні служби, котрі надсилають ЗМІ щоденні звіти, і редакції за це непогано платять, адже такі новини приносять хороший трафік. Дивно, що наша цензура ігнорує цю сферу! Владі не цікаво приховувати інформацію, якщо мова не йде про фінанси і злочини політиків, чиновників і олігархів. Але ж усі пропагандистські солоденькі сюжети «з глибинки», путінські «потьомкінські» міста і села, президент в оточенні рибалок і добрих вірян у хусточках, прем’єр-міністр, який закликає пишатися життям в провінції, сюжети про успіхи в місті і на селі, помножені на мелодраматичні серіали про життя «простих людей», – розбиваються вщент об новини звичайнісінької кримінальної хроніки.
На всіх екранах країни – нескінченні паради перемоги, військові навчання в дитячих садках, конкурси військової пісні в початкових школах і ура-патріотичні військові стрічки, які знімаються в таких промислових масштабах, неначе Велика Вітчизняна закінчилася буквально днями і про неї нічого ще не знімали. А в цей же самий час новини про ветеранів цієї війни раз у раз зустрічаються у кримінальній хроніці: одного зарізали за медалі, іншого «просто так» забив ногами на смерть п’яний перехожий, ще одного, разом із дружиною, вбили під час пограбування, ще одного забили молотком, ще одного засліпили сіллю і задушили … Учасниці війни помилково відрізали здорову ногу, і вона померла на операційному столі, а блокадницю, звинувачену в крадіжці трьох пачок масла в магазині, відвезли до поліцейського відділку, де вона померла від серцевого нападу. Ні, ніхто не полює прицільно на ветеранів, просто в сучасній Росії літнім не місце. Вони – постійні жертви шахраїв, аферистів, злодіїв, грабіжників, і значна частина організованих злочинів так і залишаються нерозкритими. Можливо, тому що злочинцям допомагають якісь соціальні служби і дільничні? Але це все водночас свідчить і про те, що в Росії величезна кількість доведених до крайньої межі людей, які готові забити молотком 90-річну людину, щоб вкрасти її жалюгідні «похоронні».
Рівень нерівності – як за царату початку ХХ століття і стає все вищим. Ми не дізнаємося про це з лояльних владі ЗМІ, як і про те, що, за оцінками експертів, бідних і жебраків у країні – третина населення. Зате в кримінальній хроніці, яка не вміє тримати язика за зубами, можна прочитати: у Воронежі 70-річна бабуся, яка вкрала два глазурованих сирка і була спіймана на гарячому, померла від серцевого нападу прямо в магазині. Інша померла в магазині в Астрахані, коли її схопили із вкраденою нарізкою ковбаси. У Приволзьку Іванівської області пенсіонерці, що вкрала у сусідів пачку цукру і 300 грам масла, дали рік тюремного ув’язнення умовно (можна уявити, в яких злиднях живуть її сусіди, якщо заявили на нещасну за цю крадіжку.) У тому ж році в Приволзьку засудили ще декількох людей, які вкрали продукти. У Петрозаводську 70-річна пенсіонерка винесла з магазину сумку з продуктами – рибою, ковбасою, маслом, сосисками. З’їсти, щоправда, не встигла, оскільки була заарештована. То це і є те саме гідне життя пенсіонерів, про яке останній рік так багато говорить уряд?
А діти, ті самі, яких президент цілує в животики і яким присвячені чадолюбні промови священиків і політиків щодо сімейних «скрєп» із традиційними цінностями? 14-річна дівчинка, яка написала листа Путіну, повісилася; педагоги 15 років ґвалтували вихованців дитбудинку; на сайті здавали в оренду дітей за криптовалюту; п’яна жінка, посварившись зі співмешканцем, викинула 2-річну дитину у вікно і вистрибнула слідом сама … Відкрийте будь-яке зведення регіональних новин – і перед вами розверзнеться безодня. Я навмання вибрала Оренбуржжя: підліток убив сусідську дитину; хлопчик потонув у вигрібній ямі; співробітники поліції побили дитину; маніяк-педофіл вбив двох дітей, 50% всіх сексуальних злочинів в області відбуваються проти дітей; суд оштрафував багатодітну жінку, яка вкрала у сусідів вівчарку і зварила дітям на обід, бо не було що їсти. Або ось Іркутська область: одна мати зарізала 6-річного сина, інша задушила 2-річного сина і 5-річну доньку; батько вбив 6-місячного сина, бо той голосно плакав; багатодітний батько забив 4-річного сина на смерть за те, що той забруднив колготки; 9-річну школярку знайшли вбитою; 16-річну школярку знайшли вбитою; мертве немовля знайшли в пластиковому пакеті на зупинці … І так – в кожному регіоні. Читаючи все це, можна збожеволіти.
Життя моєї країни – принизливі, безвихідні, непробудні злидні, з якими мирить тільки горілка. І не кажіть, що нині не так, як в 90-х – якщо покопирсатися в статистиці смертності Росстату, то можна знайти страшну цифру померлих від алкоголю, близько 56 тисяч осіб на рік. А ще ми традиційно попереду Європи всієї (та й Азії) за кількістю вбивств. Ні, це не військові конфлікти, не навала серійних маняьків-убивць і навіть не винищення всіх опозиційно мислячих, це страшна і безглузда п’яна поножовщина, в якій свої вбивають своїх. Відкриєш будь-яку провінційну, та й столичну газету, і там майже в кожному випуску: прийшли в гості, випили, посварилися, схопилися за ножі – труп, а подекуди й відразу кілька.
Можливо, це дійсно шкідливо для травлення, як писав Михайло Булгаков, але все ж газети потрібно читати. Ні, не всі, а тільки кримінальну хроніку
Є сумніви в тому, що кримінальна хроніка дає об’єктивну картину, а не спотворює її, висвітлюючи тільки покарання і злочини? Спробуйте почитати хроніку інших країн. Ось, наприклад, у Швеції: новини про лося, що вискочив під колеса машини; про робітника, який засудив фірму за порушення трудового кодексу; про російського підводного човна, що привидівся біля берегів Готланду. Ці повідомлення перемежовуються звістками про перестрілки і підпали в мігрантських «гетто» (їх менше, ніж лосів і привидів російських підводних човнів). Зрідка ще можна зустріти історію про якусь сирійську дівчинку, яка заявила на своїх батьків за те, що намагаються насильно видати її заміж у 14 років (або, навпаки, не заявила, але це стало відомо поліції). І це – нинішня Швеція як вона є.
У кримінальній хроніці Європи, яка, як ми знаємо з російських ЗМІ, гине на наших очах, не знайдеш щоденних повідомлень про те, що поліцейський убив дружину з ревнощів (спойлер: безпідставних), завдавши 48 ножових поранень; що чоловік застрелив дружину за відмову повернутися і наклав на себе руки; що п’яний чоловік убив дружину на очах дитини; що чоловік вивіз дружину в ліс і відрубав руки; що чоловік убив дружину молотком, а тіло розчленував ножівкою; що чоловік забив дружину і сховав тіло під підлогою в дитячій кімнаті; що «безпечний п’яниця на прізвисько Віник» (так у джерелі) відрізав співмешканці голову. Не дивно, що новини про вбивства дружин чоловіками всім набридли, і на них звертають увагу, тільки якщо вбивця виявив фантазію – розчленував і з’їв, вбив на очах дітей або щось на кшталт цього. Кожну третю жінку в Росії регулярно б’є чоловік або партнер, а в домашніх сварках на рік гинуть близько 14 тисяч жінок. Про це не скажуть політики або ангажовані журналісти, у яких путінська Росія піднялася з колін наперекір бездуховному Заходу. А ось кримінальна хроніка не мовчить.
Але й у ній є не лише сумне і страшне. Є багато сумно-смішного і сумно-безглуздого. Священика засудили за торгівлю опіумом (ні, не тим, що «для народу», а справжнім). Православні священики з імамом провели обряд позбавлення від порчі в кабінеті, де зґвалтували слідчу, і помолилися про розкриття злочинів. Настоятель монастиря вбив послушника, і з’ясувалося, що обидва – з бандитів, і чимало років провели за гратами. Баптистського пастора, який охрестив віруючих у Камі «без повідомлення органів влади», оштрафували за несанкціонований мітинг. На ринку сталася масова бійка через те, що одна продавщиця продавала картоплю на 5 рублів дешевше, ніж інша. Майкл Джексон попросив у 60-річної жінки з Димитровграда 25 000 рублів на поїздку до Норвегії, а вона надіслала цілих 30 000. Австралійський актор Кріс Гемсворт попросив у мешканки Новосибірська мільйон на оформлення російської візи та оплату стоянки приватного літака, на якому повинен був прилетіти до Росії, і вона взяла ці гроші в кредит. Якщо люди вірять обіцянкам нашого президента, то чому б їм не вірити у те, що Майкл Джексон живий, а Кріс Гемсворт примчить до коханої в Новосибірськ одразу ж, як оформить візу?
Можливо, це дійсно шкідливо для травлення, як писав Михайло Булгаков, але все ж газети потрібно читати. Ні, не всі, а тільки кримінальну хроніку. Просто для того, щоб знати, як насправді живе твоя країна, наївна, безглузда, обібрана, злиденна, п’яна, зла, нещасна країна. Країна, яка б’є інших до смерті, і країна, яку до смерті б’ють саму.
Джерело: Єлизавета Александрова-Зоріна, для Радіо Свобода
Єлизавета Александрова-Зоріна – московська письменниця і публіцистка
