та його основні течії
Обґрунтування включення Білорусі в російську агресію
Початок нового етапу російської агресії проти України 24 лютого 2022 року мав важливе значення з точки зору геостратегічного розташування Білорусі. Для режиму Лукашенка, стрімка ескалація конфлікту спровокувала нагальну потребу зайняти тверду позицію щодо дій Росії. Слід підкреслити, що режим Лукашенка відкрито підтримував Російську Федерацію від початку вторгнення в Україну, надаючи їй в користування військову та цивільну інфраструктуру, тим самим сприяючи російським ракетним атакам на територію України та наземному вторгненню до її столиці.
Більше того, Лукашенко старанно просував кремлівський наратив про мотиви російського нападу на Україну, вміло переплітаючи його з ситуацією в Білорусі. У промові, виголошеній 22 лютого 2022 року, напередодні російської агресії, Лукашенко звинуватив Захід у намірах розв’язати війну та закликав українську владу протистояти зовнішньому впливу. Він також наголосив, що польські та литовські війська потенційно можуть атакувати російські сили, і в такий спосіб заявив про свою готовність захистити кордони країни від передбачуваного вторгнення із Заходу.
Ці безпідставні звинувачення неодноразово повторювалися після початку нової фази російської агресії. 24 лютого 2022 року під час зустрічі з представниками міністерств Лукашенко запевнив, що Білорусь не допустить нападу на мирних росіян, припустивши, що Польща та Литва можуть планувати атаку на Росію через територію Білорусі. Так само у своїх виступах 27 лютого та 1 березня 2022 року він наголошував на тому, наскільки ефективно зірвав т.зв. «бліцкриг» у 2020 році, метою якого нібито був підрив білоруської незалежності. Державна пропаганда підкреслила виняткові внески Лукашенка у стабілізацію ситуації в країні та регіоні. Він сам неодноразово наголошував, що придушення «націоналістичного божевілля» в 2020 році захистило його країну від долі України – цинічно припускаючи, що його репресії проти громадянського суспільства запобігли вибуху війни в Білорусі. Він переконував, що вирішення українсько-російського конфлікту може відбутися за умови, що Захід не братиме в цьому участі та закликав українців шукати альтернативи кровопролиттю братерської крові, наголошуючи на необхідності піти на поступки РФ, зокрема шляхом «демілітаризації», проголошення нейтралітету та відмови від прагнення приєднатися до Північноатлантичного Альянсу. Інакше Україна може розділити долю Японії, тим самим натякаючи, що її можуть атакувати ядерною зброєю.
Так звана загроза з боку України та Північноатлантичного альянсу пояснює непряму участь Білорусі в російській агресії проти України, що мало запобігти ймовірній атаці з боку України. Ця участь проявляється не лише у згаданому вище забезпеченні військовою та цивільною інфраструктурою, а й у передачі Росії зброї та боєприпасів, відновленні пошкодженої техніки тощо. Водночас образ загрози з боку НАТО, який просувається в білоруських ЗМІ, слугує раціональним поясненням небажання розгортати білоруські війська безпосередньо в Україні. Однак варто зазначити, що Лукашенко неодноразово наголошував, що може розглянути подібний сценарій, якщо цього вимагатимуть обставини. Наприклад, 17 червня 2022 року він запевнив, що реагуватиме на ймовірну загрозу з боку Польщі, яка наче б то планує анексувати Західну Україну.
Привид анексії Західної України і Білорусі та наслідки підтримки України
Починаючи з 2020 року білоруська влада використовує тактику стимулювання громадського страху у зв’язку з нібито агресивними намірами західних сусідів, зокрема Польщі, анексувати західну частину Білорусі. Сіяння страху щодо ймовірної атаки Заходу поєднується зі звинуваченнями Польщі в імперіалістичних прагненнях. Однією з найбільш часто повторюваних тем у білоруських ЗМІ є тема зміцнення збройних сил Польщі шляхом придбання сучасної зброї, насамперед із США та Південної Кореї. БелТа (Білоруське державне інформаційне агентство) неодноразово публікувала матеріали, які ставлять під сумнів обґрунтованість таких закупівель. Відповідно до повідомлень агентства, закупівлю Польщею передового озброєння не слід пояснювати виключно ймовірною загрозою з боку РФ, адже Польща є членом Північноатлантичного альянсу, який гарантує її безпеку. Справжнім мотивом посилення армії називають бажання Польщі анексувати територію Західної України та, можливо, Білорусі.
Черговим сюжетом в білоруському пропагандистському наративі була критика військової підтримки, яку Польща надає Україні, і пов’язані з цим припущення, що такі дії можуть призвести до прямої участі Польщі у війні з Російською Федерацією. Військову допомогу з боку Польщі представляють як неефективну в нинішніх умовах війни. Стверджують, що Польща передає в Україну застарілу або несправну техніку, наприклад, гвинтівки Grot, а сучасні важкі західні танки не будуть ефективні в складних умовах місцевості на сході та півдні України.
Крім того, звернено увагу на фінансовий аспект підтримки України з боку Польщі, де було суттєво перебільшено її масштаби. Зазначалося, що польська влада виділила на підтримку України 103 мільярди доларів, у тому числі на допомогу українським біженцям у Польщі та на підтримку української армії. Усе це відбувається нібито під час економічної кризи, яка поглибилася внаслідок зростання цін на вуглеводневу сировину та високу інфляцію. Додамо, що сюжет про складну економічну ситуацію Польщі та інших країн Євросоюзу, яка є прямим наслідком війни та санкцій Заходу проти Росії та Білорусі, часто висвітлюється білоруськими ЗМІ. Вони супроводжуються матеріалами про поляків, які через бідність змушені були виїхати до Білорусі, аби закупитись основними продуктами харчування.
Обмовляння Польщі на міжнародному рівні та продовження гібридних дій
Звинувачення Польщі у ворожих діях, які закидає їй Білорусь, нерозривно пов’язані з триваючою суперечкою щодо ситуації на польсько-білоруському кордоні. З 2021 року Білорусь веде гібридні дії проти Польщі та балтійських країн, а також переслідує польську меншину та Римо-Католицьку Церкву. У відповідь Польща вирішила закрити прикордонні переходи в Кузниці Білостоцькій 9 листопада 2021 року та в Бобровниках 10 лютого 2023 року. Крім того, з 1 червня 2023 року польські прикордонні переходи з Білоруссю були закриті для білоруських і російських вантажів.
Білоруські служби продовжують сприяти переміщенню мігрантів з Близького Сходу та Африки до кордону. Крім того, ведеться дезінформаційна кампанія, яка представляє визначений наратив щодо ситуації на кордоні. Варто зазначити, що триває проєкт «Польські та литовські злочини проти біженців: факти та свідчення» (доступний на http://whitebook.by), а в Мінську у березні 2023 р. відбулося урочисте відкриття виставки «Межа між життям і смертю», яка також експонувалася в інших білоруських містах. Її послання було явно антизахідним і антипольським. Польщу прямо звинуватили в порушенні прав людини та расизмі проти вихідців з Африки чи Близького Сходу, до яких нібито ставилися як до людей нижчого рівня. Неодноразово цитувались висловлювання, зокрема: Матеуша Піскорського, якого звинуватили у шпигунстві на користь Росії. У своїх виступах він звинувачує Польщу у злочинах проти мігрантів і говорить про існування масових поховань мігрантів, виритих польськими службами в прикордонних лісах.
Після закриття прикордонного переходу в Бобровниках ми спостерігаємо ескалацію звинувачень білоруського режиму як проти Польщі, так і проти Північноатлантичного альянсу. Прикладом цієї тенденції є виступ Олександра Лукашенка 31 березня цього року. Самопроголошений президент знову звинувачує Польщу в агресивних намірах, підкріплених значним збільшенням витрат на озброєння за останні місяці та зростанням присутності військ союзників. Крім того, звинувачення стають дедалі більш незвичайними, включаючи твердження про спроби організації «полків та легіонів» з нібито метою перевороту в Білорусі. Крім того, у Польщі начебто готують «терористів», готових вчинити акти диверсії на території Білорусі, а польська влада створює «екстремістські осередки» з наміром вести незаконну діяльність за східним кордоном.
4 квітня 2023 року голова білоруського КДБ генерал Іван Тертель вкотре звинуватив країни Балтії, Польщу, Україну та Чехію у причетності до спроби дестабілізації Білорусі. Зокрема, він говорив про існуванні на територіях вищезазначених країн центрів вербування та навчання, нібито призначених для підготовки бойовиків до початку дій, спрямованих на дестабілізацію Білорусі. У контексті цих загроз із Заходу Олександр Лукашенко неодноразово звертався до Росії по додаткові гарантії безпеки. Вимоги Лукашенка викликають здивування, враховуючи, що такі гарантії вже є в Договорі про створення Союзної держави і в Ташкентському договорі.
Питання щодо гарантій безпеки було пов’язане з розміщенням тактичної ядерної зброї на території Білорусі, про яке Володимир Путін заявив 25 березня 2023 року. Незважаючи на заяву Лукашенка, малоймовірно, що Білорусь матиме істотний вплив на потенційне застосування цієї зброї. Необхідність в гарантіях безпеки може бути наслідком занепокоєння щодо можливого використання тактичної ядерної зброї, розміщеної в Білорусі, проти України, що може мати значні наслідки для стабільності режиму Лукашенка. Крім того, питання гарантій безпеки також може бути пов’язане з питанням можливого залучення білоруських військ до безпосередніх бойових дій в Україні. Таким чином, Лукашенко намагається захистити себе від непередбачуваних наслідків таких рішень.
Парадоксально, але неодноразові заклики Лукашенка до припинення вогню в Україні та початку мирних переговорів також можуть бути пов’язані з цим контекстом. Цілком можливо, що його заклики слугують засобом для залагодження передбачуваного ризику ескалації, яка змусить Білорусь зайняти більш рішучу позицію. Однак важливо брати до уваги й те, що навмисне перебільшення загрози з боку західних країн і заклики до додаткових гарантій безпеки можуть слугувати тактикою, аби виграти час і надалі протистояти російському тиску з метою більшого залучення Білорусі до триваючого конфлікту з Україною.
Нову ескалацію білоруської пропагандистської активності спричинило розміщення на території Білорусі, так званих, найманців з групи Вагнера, які покинули територію України та Росії наприкінці червня – на початку липня 2023 року після т.зв. «Маршу справедливості» на Москву. Їхня передислокація до Білорусі відбулася після конфіденційних переговорів між повсталими та кремлівською владою, в яких брав участь Лукашенко. Побоювання щодо використання вагнерівців у гібридних діях проти Польщі та країн Балтії посилив сам білоруський диктатор, який під час зустрічі з В. Путіним у Санкт-Петербурзі 23 липня 2023 року заявив, що вагнерівці хочуть їхати на Захід, хочуть «здійснити поїздку до Варшави та Жешува», тим самим припускаючи, що їх можна використати проти Польщі, хоча сам Лукашенко стверджував, що тримає їх у центрі країни, як і обіцяв. Інші заяви самопроголошеного президента Білорусі звучали в примирливому тоні, про бажання порозумітися з сусідами, яких не обирають, «бо вони Богом дані». Однак активізація гібридної діяльності та зростання кількості мігрантів, нелегально переправлених через кордон до Європейського Союзу, призвели до рішення Литви 16 серпня закрити два пункти пропуску на кордоні з Білоруссю.
Висновки
Після сфальсифікованих президентських виборів у 2020 році білоруська пропаганда делегітимізувала демократичну опозицію, заперечуючи її діяльність. Вони звинувачують її у зраді національних інтересів, спробі дестабілізації держави та діяльності від імені «іноземних урядів». У цій пропагандистській рамці Польща та Литва разом із США представлені як головні геополітичні опоненти режиму Лукашенка, які прагнуть силою захопити владу в Білорусі та експлуатувати її ресурси.
Білоруська пропаганда неодноразово звинувачувала Польщу у гібридній війні проти Білорусі, яка нібито фінансує білоруську опозицію, а також представників польської меншини та Римо-католицьку церкву, які представлені як «п’ята колона». Мета Польщі, згідно з цим наративом, не лише обійняти владу в Білорусі, а й анексувати західну частину Білорусі та повернутися до кордонів 1939 року – наратив, схожий на той, який поширює кремлівська пропаганда, щодо ймовірного плану Польщі анексувати Західну Україну.
Штучно створена криза на польсько-білоруському кордоні, в першу чергу, має на меті чинити тиск на Євросоюз з метою послаблення економічних санкцій проти Білорусі. Водночас режим Лукашенка використав цю нагоду, щоб очорнити польську владу на міжнародній арені. Білоруська пропаганда широко інформувала про ймовірні злочини польської влади проти мігрантів, які намагалися нелегально перетнути кордон. Польщу звинуватили в порушенні основних прав людини та нехтуванні міжнародними конвенціями про надання міжнародного захисту. Це сприяло не лише дискредитації Польщі як захисника переслідуваної демократичної опозиції в Білорусі та Росії, а й поставило під сумнів заклики Польщі до дотримання прав людини в цих країнах.
Перебільшена загроза з боку Польщі, Литви та Північноатлантичного альянсу служить багатьом цілям. По-перше, режим прагне консолідувати білоруське суспільство навколо Лукашенка, позиціонуючи його як нібито єдиного гаранта безпеки та суверенітету Білорусі. Цей наратив також виправдовує жорстокі репресії режиму проти білоруської опозиції, яку звинувачують у діяльності на користь іноземних урядів, а також, виправдовує підтримку Білоруссю російської агресії проти України, включаючи забезпечення військовою та цивільною інфраструктурою. Крім того, пояснює посилення військової присутності Росії в Білорусі та розміщення там ядерної зброї. Разом з тим, перебільшена загроза з боку Заходу має на меті виправдати вагання режиму перед відправкою білоруських військ в Україну. Білорусь представлена як бастіон, який нібито захищає Росію від військ Північноатлантичного альянсу, дислокованих у Польщі та країнах Балтії, звинувачених у плануванні нападу.
