Джерело: Дар’я Провоторова, для Радіо Свобода
Сьогодні в Росії функція засобів масової інформації дуже обмежена: вони не сприяють політичній конкуренції і не домагаються від уряду відповідальності перед народом. ЗМІ стали, по суті, інструментом в руках держави і втратили значення для вироблення політичних рішень. Це пов’язано з особливостями російського суспільно-політичного середовища: плюралізм, поділ влади і верховенство закону в країні відсутні; уряд мало поважає права і свободи громадян; громадськість демонструє низький попит на участь у політичному житті; громадяни не зацікавлені, зокрема, у свободі слова.
Саме державні ЗМІ допомагають владі підтримувати рейтинг уряду і знищувати рейтинги опозиції шляхом маніпуляцій фактами. Основні російські телеканали належать або безпосередньо державі, діючи як державні підприємства, або дочірнім компаніям найбільших державних або напівдержавних газово-нафтових компаній. Така ж ситуація з двома із трьох найбільших інформаційних агентств – «Россия сегодня» і ТАСС.
Забезпечення стабільності влади при низькій ефективності державного управління і падінні рівня життя громадян забезпечується саме діяльністю засобів масової інформації. У Кремлі покладаються на телеканали як на безцінний політичний ресурс. Державні телеканали ефективно формують громадську думку. Телебачення все ще залишається найпотужнішим сектором медіаіндустрії та головним джерелом новин для більшості росіян, хоча його домінування постійно підривається інтернетом.
Не випадково чи не перше, що зробив Володимир Путін після свого вступу в 2000 році на посаду глави держави, – примусив основні телеканали, в ту пору найвпливовіші засоби масової інформації в країні, діяти в інтересах уряду. На початку президентства Путіна тільки один з трьох головних національних телеканалів контролювався владою. Через три роки усі опинилися під жорстким контролем держави. Пропаганда в російських ЗМІ знайшла свою нинішню – здається, цілком досконалу – форму навесні 2014 року, в розпал української кризи.
НІЩО НЕ ЗАВАЖАЄ ЗМІ ВІДСТОЮВАТИ ПЕВНУ СИСТЕМУ ПОГЛЯДІВ, ЯКЩО ЦЕ НЕ ВПЛИВАЄ НА ОБ’ЄКТИВНІСТЬ ПОДАЧІ ІНФОРМАЦІЇ
Однак підконтрольні державі медіа існують не тільки для того, щоб його хвалити. Першочергова функція таких ЗМІ – дискредитувати альтернативи владі, перш ніж вони зможуть привернути увагу громадян. Чим журналістика відрізняється від пропаганди? Головна відмінність в тому, що журналістика задає суспільно важливі питання і шукає на них відповіді, намагаючись встановити істину, тоді як пропаганда змушує людей повірити у заздалегідь готові відповіді. Пропаганда – завжди перш за все маніпуляція. Є початково поставлена мета (домогтися від аудиторії потрібної реакції), і під неї підганяються реальні чи вигадані факти. Часто пропаганда взагалі не використовує факти, покладаючись лише на силу переконання.
Пропаганда, в різних її проявах, завжди намагалася мімікрувати під журналістику, адже чим правдоподібніша маніпуляція, тим вона переконливіша. Вважається, що найбільш вдала брехня – та, яка на 90% складається з правди, а частинки брехні добре замасковані. Тому пропагандисти використовують прийоми і методи журналістики, починаючи з відносно нешкідливих проплачених статей і закінчуючи просто приголомшливою брехнею. Журналіст використовує в роботі всі доступні матеріали, пропагандист використовує тільки ті, що підтверджують його думку; журналіст дає читачеві можливість самому зробити висновки, а пропагандист переконує читача в правильності того висновку, який вже зроблений; журналіст не претендує на істину в останній інстанції, а пропагандист подає свою точку зору як єдино вірну.
Значну роль в діяльності будь-якого ЗМІ відіграють джерела його фінансування, тому чесні медіа не приховують імена своїх спонсорів і часто намагаються заробити безпосередньо, через аудиторію, збираючи донати або продаючи підписку. А ось державне фінансування ЗМІ, якщо ми говоримо про Росію, майже напевно означає: такий ресурс буде частково або повністю використаний для пропаганди. Суспільство не випадково придумало механізми поділу влади. На практиці це має означати наступне: ЗМІ не можуть займатися політикою ні прямо, ні побічно, а редакції повинні працювати незалежно від своїх власників. При цьому ніщо не заважає ЗМІ відстоювати певну систему поглядів, якщо це не впливає на об’єктивність подачі інформації, ніщо не заважає журналістам займати певні політичні позиції, якщо у слухачів є нічим не обмежений, вільний доступ до різних точок зору.
У США існує понад 100 телевізійних каналів. Серед них є великі і відомі, є маленькі і локальні, є кілька великих мереж, яким належать багато впливових телеканалів. Проте жодна з цих мереж не контролюється державою, усі належать приватним власникам, головне завдання яких – отримувати прибуток. Можливо, хтось із них більше симпатизує демократам, хтось республіканцям, але в кінцевому підсумку всі вони зацікавлені не у просуванні інтересів влади, а в зароблянні грошей. Фальш або упередженість у висвітленні подій тягне за собою втрату глядацького інтересу, відхід рекламодавців і, неминуче, фінансові труднощі для телеканалу.
У Росії в 2021 році витрати бюджету на підтримку ЗМІ збільшилися відразу на 40%. Майже 103 млрд рублів поділили між собою Первый канал, RT, НТВ, «ТВ Центр», ВГТРК та інші близькі до держави медіа. Більшість цих телеканалів є комерційними лише формально, вони існують на дотації з державного бюджету і самі себе не окупають. З 2013 року гіганти телемовлення майже щорічно фіксують збитки. Наприклад, в 2019 році чистий збиток ВГТРК ( «Россия 1», «Россия К», «Россия 24» та ін.) склав більше 27,1 мільярдів рублів, а Первого каналу – понад 4 мільярди. Щороку зростають витрати бюджету на діяльність телеканалу Russia Today. Флагман міжнародних медіаоперацій Росії, RT створений в 2005 році як фінансований державою англомовний телеканал, що пропонує іноземній аудиторії «альтернативний погляд на поточні події», однак представляє він не незалежні точки зору, а офіційну позицію Москви. У 2020 році RT витратив 22 мільярди бюджетних рублів.
Застосування цілого набору політичних, економічних і правових інструментів для тиску на ЗМІ та залякування журналістів перетворило російську медіасистему на однорідне поле, працювати на якому в національному масштабі дозволено тільки контрольованим державою редакціям. Це в демократичних країнах відкриті ЗМІ допомагають зміцнити громадянське суспільство і дають можливості політичній опозиції боротися за владу. А авторитарним режимам контроль над журналістами і перетворення їх на пропагандистів потрібні для того, щоб ізолювати організації громадянського суспільства.
Джерело: Дар’я Провоторова, для Радіо Свобода
Дар’я Провоторова – блогер, Санкт-Петербург
