Джерело: Ксенія Кириллова, для Радіо Свобода
Опір білорусів режиму Олександра Лукашенка триває вже не перший тиждень, його не зламали навіть жорстокими разгонами акцій протесту і звірячими побиттями затриманих у СІЗО. При цьому основна інтрига до певного часу полягала в тому, яку позицію щодо «дружнього диктатора» обере Москва. Частина оглядачів із самого початку вважала, що Кремль погодився надати підтримку східному сусідові, на що прозоро натякав сам Лукашенко, заявивши, що «Росія готова за умови запиту Білорусі надати всебічну допомогу щодо забезпечення безпеки країни».
Володимир Путін, витримавши паузу, повідомив, що Росія на прохання Олександра Лукашенка сформувала «резерв» зі співробітників правоохоронних органів, який не буде використаний до того часу, поки ситуація в сусідній країні не вийде з-під контролю, а протестувальники «не почнуть захоплювати адміністративні будівлі». Росія визнала результати виборів у Білорусі і дала зрозуміти: міжнародні зусилля із розв’язання кризи без участі Москви неможливі.
Частина російських пропагандистів беззастережно з перших післявиборчих днів встала на сторону Лукашенка, дійшовши до цинічного виправдання навіть визнаних ними злочинів білоруських силовиків. «Лукашенко домігся того, що вся ця поліцейщина не перейде на бік протестувальників після всього того, що вони накоїли. Відповідно, не відбудеться революції. Це ж найстрашніше – що вони об’єднаються, а в результаті цих дій вони ніколи не об’єднаються. Це дуже хитрий хід, я б навіть сказала, мудрий», – розмірковувала в ефірі центрального російського телеканалу ведуча Ольга Скабєєва. З нею погоджувалася головна редакторка RT Маргарита Симоньян, яка зазначила, що тепер, коли силовикам «дали карт-бланш мочити все, що рухається», вони ніколи не перейдуть на бік протестуючих громадян.
Деякі московські коментатори зайняли більш «помірну», але від того не менш цинічну позицію, вважаючи, що диктатор, який втратив легітимність в очах Заходу і був ослаблений в боротьбі з власним народом, вже не зможе чинити опір російському тиску і здасться на милість Путіна. Не виключено, що так і станеться. При цьому Лукашенко прагне виставити себе в очах Москви проросійським політиком і довести свою життєву необхідність для Кремля: «Їм на Заході не Білорусь потрібна. Білорусь – це трамплін, як зазвичай, в Росію. Тільки не так, як Гітлер групу армій Центр кинув на Москву. Технології інші».
Слід визнати: намагаючись заручитися підтримкою Москви, Лукашенко діє досить розумно, граючи на головних кремлівських страхах і використовуючи її пропагандистські конструкції. Ці страхи можна визначити формулами «будь-яка революція на пострадянському просторі спрямована проти Росії» і «незалежно від того, що ми робимо, нас все одно звинуватять». Однак обидва ці твердження є неправдивими. Зокрема, мінські пропагандисти намагаються переконати Москву, що білоруський протест носить антиросійський характер. Телеканал «Білорусь 1» транслював витяги з якоїсь «програми білоруської опозиції», основним пунктом якої називався повний розрив зв’язків із Росією. Як з’ясувалося, ця «програма» виявилася фейком. Телеграм-канали, що підтримують білоруську владу, лякають читачів польською та американською агентурою, бажанням опозиції розірвати зв’язки з Росією і введенням до країни військ НАТО, а також заявляють про готовність Москви стати цьому на заваді. Про втручання Польщі, Литви, США в справи Білорусі говорить і сам Лукашенко.
Протести в Білорусі не мають ані проросійського, ані антиросійського характеру.
Цікаво, що одночасно деякі близькі до білоруського президента аналітики намагаються «продати» Лукашенка на Захід як найбільш антиросійського кандидата з усіх можливих, запевняючи, що всі представники опозиції готові будуть погодитися на «глибоку інтеграцію» Мінська і Москви. При цьому відторгнення Лукашенка білоруським суспільством і вчинене його режимом насильство над громадянами пояснюється «змовою Росії». Більш того, частиною цієї ж змови аналітики називають і неприйняття білоруського диктатора західними лідерами – нібито через те, що «Росія домовилася із Заходом про повалення Лукашенка».
Обидві наведені теорії, на мій погляд, мають конспірологічний характер і демонструють лише цілком шизофренічне бажання адміністрації Лукашенка заручитися підтримкою Заходу і Сходу одночасно, роздаючи і тим, і іншим нездійсненні обіцянки і намагаючись перекласти на «зовнішні чинники» відповідальність за свої дії. Протести в Білорусі не мають ані проросійського, ані антиросійського характеру. Більш того, жоден, навіть повністю опозиційний і прозахідний кандидат не стане просто так, на рівному місці, розривати відносини із сильним сусідом, від якого країна залежить економічно. На такий розрив не наважилася б навіть постмайданна Україна, якби Росія сама не відштовхнула її від себе, анексувавши Крим і розв’язавши військовий конфлікт на Донбасі.
З іншого боку, жоден демократично обраний лідер Білорусі не зможе автоматично ухвалити рішення про інтеграцію з Москвою як мінімум тому, що демократичний лідер, на відміну від диктатора, не зможе ігнорувати думку громадянського суспільства, так само як і думку Заходу. Однак це не виключає нормальних добросусідських відносин з Росією, в разі якщо та не стане підтримувати ненависного власному народові диктатора. До слова, на таку інтеграцію не йшов навіть Лукашенко.
Що ж стосується версії про «змову Росії із Заходом, щоб змістити Лукашенка», то не станеться нічого поганого, якщо Москва погодиться із закликом західних країн не втручатися у справи Білорусі. Американські експерти Деніел Фрід і Брайан О’Тул прямо пишуть: «Якщо в рамках оптимістичного сценарію Володимир Путін запропонує підтримку нових виборів під наглядом ОБСЄ, то Захід, швидше за все, швидко погодиться з цим» (Путін, зауважу, розкритикував ОБСЄ за відмову послати своїх спостерігачів до Мінська). Якщо ж Путін не стане підтримувати Лукашенка і намагатиметься протягнути на посаду президента Білорусі свою людину, то Заходу, на думку Фріда і О’Тула, варто було б привітати і такий результат.
Залишається сподіватися, що Росія не повторить помилки 2014-го року, зробивши ставку на непопулярного лідера і тим самим перебираючи на себе звернений проти цього лідера громадський негатив. І вже тим більше цей негатив забезпечений в тому випадку, якщо Кремль зважиться на збройне втручання у справи сусідньої держави. Білоруським же конспірологам час зрозуміти: білоруське суспільство, так само як і західні еліти – це не безвольні об’єкти підступної «змови», але дорослі розумні люди, здатні самостійно визначати ставлення до тих чи інших явищ. І Лукашенкові доведеться відповісти за вчинені ним злочини без надії списати їх на «поганих бояр» і зовнішніх ворогів.
Джерело: Ксенія Кириллова, для Радіо Свобода
Ксенія Кириллова – журналіст
