Джерело: Данило Гальперович, Голос Америки
Саміт «Росія-Африка», що пройшов 28-29 липня в російському Санкт-Петербурзі, дав спостерігачам і експертам матеріал для того, щоб оцінити вплив Кремля на африканському континенті та зрозуміти, за допомогою яких прийомів Москва намагатиметься розширити цей вплив. Заходу, який уважно стежив за перебігом саміту, тепер треба буде подивитися на його підсумки і вирішити, що необхідно зробити в його відносинах із Африкою, а чого робити не слід – спираючись саме на те, що продемонструвала зустріч у Санкт-Петербурзі, пише Русская служба «Голоса Америки».
На думку деяких західних аналітиків, Володимир Путін повертається до способів, які використовував СРСР, з тією лише поправкою, що тепер у пропозиціях, які Москва робить країнам Африки, немає ідеологічного підґрунтя.
Разом проти Заходу?
РОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА В АФРИЦІ БУЛА ЕФЕКТИВНОЮ САМЕ ТОМУ, ЩО ВОНА ПОДАВАЛА ВІЙНУ РОСІЇ В УКРАЇНІ ЯК РОСІЙСЬКУ ВІЙНУ ІЗ ЗАХОДОМ.
Вільям Гумеде
Ідеологія все ж таки є, і ця ідеологія – антизахідництво, констатує в інтерв’ю Російській службі «Голосу Америки» професор Університету Вітватерсранд в Йоганнесбурзі Вільям Гумеде (William Gumede): «Російська пропаганда в Африці була ефективною саме тому, що вона подавала війну Росії в Україні як російську війну із Заходом, де Україна – це проксі Заходу. Це робилося з урахуванням сильних антизахідних настроїв у багатьох африканських країнах, які пам’ятають своє колоніальне минуле. У багатьох країнах ці настрої сильні як серед звичайних громадян, так і в керівництві. Крім того, відчувається, що Захід, особливо ті країни, які мали колонії в Африці, ставляться до африканських партнерів не як до рівних».
Вільям Гумеде розповідає, що для просування цього порядку денного росія використовує тих, кого тепер називають «інфлюенсерами», – знаменитостей із потужною присутністю в соцмережах: «Відомо, що надавалося спонсорство потужним африканським іфлюенсерам, наприклад, таким, як Дудузіле Зума, дочка колишнього президента ПАР і екслідера партії «Африканський Національний Конгрес» Джейкоба Зуми. Є й інші люди, популярні в соцмережах, які проводять в Африці відкрито проросійську та антизахідну політику. В африканських країнах люди, зі зрозумілих причин, також чутливі до расизму, і росія просувала дезінформацію про те, що Україна є расистською країною».
Однак, підкреслює професор університету в Йоганнесбурзі, саме з цією пропагандистською позицією у Кремля вийшла проблема: «Путін дуже підірвав враження про себе, коли спілкувався з миротворчою місією країн Африки, що приїхала до нього місяць тому, в імперському тоні, перебиваючи і даючи зрозуміти присутнім, що він і так знає все, що вони хочуть йому сказати. Це була місія, за якою в Африці дуже стежили, її широко висвітлювали, і такий його підхід до гостей багато хто сприйняв як расистський».
Москва – Африці: «справи йдуть як зазвичай»
Ще одним приводом для більш тверезого погляду на політику Москви, зокрема, у ПАР Вільям Гумеде називає шантаж з боку російського керівництва під час переговорів про приїзд Путіна на саміт БРІКС, намічений на серпень у Йоганнесбурзі: «Заяви Медведєва – зрозуміло, що він не глава держави, але все ж таки цілком офіційна особа – про те, що арешт Путіна означатиме оголошення війни, було сприйнято в ПАР дуже негативно. Саме ті люди, які до Росії та Путіна ставилися добре, почали запитувати: якщо, за логікою, вони наші партнери, то як вони можуть таке заявляти? Невже важко зрозуміти, що для ПАР це дуже складна проблема, і що ми зобов’язані дотримуватися нашого законодавства щодо дотримання Римського статуту Міжнародного кримінального суду?»
Випади оточення Путіна у бік ПАР, майже неприхований тиск, який Кремль чинив на Президента Сиріла Рамафосу, навряд чи вдалося компенсувати їхньою особистою зустріччю в Санкт-Петербурзі: Рамафоса був дуже стриманий у висловленні своєї підтримки Москві під час саміту і під час обіду Путіна із главами африканських країн у п’ятницю прямо дав зрозуміти президенту росії, що подачки у вигляді безкоштовних поставок зерна не компенсують всього, що Кремль накоїв за останні півтора роки: «Ми пропонували реалізувати «чорноморську зернову ініціативу», говорили про необхідність відкриття Чорного моря, ми говорили, що хотіли б, щоб Чорне море було відкритим для світових ринків. І ми сюди прийшли не для того, щоб просити про якісь дари».
Тим не менше, однією з основних цілей саміту для Кремля було продемонструвати, що у його відносинах із країнами Африки, а також усередині самої росії все йде нормально. Так вважає Катріна Доксі (Catrina Doxsee), директорка проєкту вивчення транснаціональних загроз Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS): «Найважливіший для Путіна сигнал, який він хотів донести до африканських лідерів, та й взагалі до всіх спостерігачів, полягає в тому, що все йде нормально і що росія продовжуватиме постачати все, що вона обіцяє, і немає жодних причин для занепокоєння. Звичайно, ми бачимо, що цей сигнал надісланий у той час, коли Путін щойно пережив найсильніший виклик своєму контролю над владою в росії за весь час його правління. Ми зараз спостерігаємо утворення тріщин у його режимі, й навіть при тому, що путінський режим не впаде прямо завтра, цих тріщин з’являється дедалі більше».
Силою, яка, власне, і поставила контроль Путіна над владою під питання, була група «Вагнер» – одне з основних знарядь російського впливу в Африці. Фотографії засновника цієї групи найманців, «кухаря Кремля» Євгена Пригожина з його зустрічі в Санкт-Петербурзі з одним з африканських дипломатів під час саміту були опубліковані, як вважає Катріна Доксі, не в останню чергу для того, щоб запевнити: із групою «Вагнер» все нормально, вона продовжує існувати, а отже, продовжує свою діяльність в Африці: «Ця публікація дуже відповідає спільній меті, поставленій Росією під час саміту – створення відчуття «справи йдуть як завжди». Вони хочуть запевнити африканських партнерів у тому, що вони продовжуватимуть надавати послуги групи «Вагнер». Наскільки вони можуть продовжувати проєктувати цю нормальність і стабільність, настільки зможуть продовжувати зміцнювати залежність Африки від російської держави та «вагнерівців».
«Потрібно тримати канали комунікації відкритими»
Тут Захід, на думку Катріни Доксі, має труднощі в тому, щоб не чинити занадто великого тиску на країни Африки в прагненні домогтися їх відмови від послуг російських найманців: «Одне із найбільших побоювань з цього приводу полягає в тому, що це підіграє наративу «або ми, або вони», змушуючи обирати ці країни або команду росії, або команду Заходу. Це лише може підштовхнути такі країни ще більше до послуг групи «Вагнер» замість того, щоб відмовитися від них. Натомість нам потрібно тримати відкритими канали комунікації, щоб правильно оцінювати, які варіанти партнерства з африканськими країнами можливі».
Дослідник із CSIS вважає, що США і Захід у цілому роблять недостатньо для того, щоб продемонструвати Африці свою готовність запропонувати континенту набагато більше, ніж пропонує росія: «Адміністрація Байдена зробила кілька важливих кроків, щоб сформулювати комплекснішу стратегію щодо Африки. Але ще багато роботи належить зробити. Я думаю, що часто багато зусиль Сполучених Штатів та інших західних країн щодо регіону фрагментарні. Є окремі ініціативи в галузі розвитку інститутів, в галузі прав людини, і окремо – допомога у сфері безпеки. І я думаю, що насправді потрібна всебічна взаємодія, яка пов’язує ці різні аспекти разом. Треба усвідомити, що коли ми розглядаємо нестабільність у країнах Африки, які росія обрала своєю метою, зокрема, для операцій групи «Вагнер», необхідно не просто військове рішення, а інтеграція військової допомоги та допомоги в галузі безпеки з підтримкою належного управління, економічного розвитку та гнучкого менеджменту».
Катріна Доксі переконана, що Захід здатний продемонструвати свою готовність допомагати саме населенню африканських країн: «Передусім це потрібно для того, щоб реагувати на дуже реальні проблеми, з якими стикаються громадяни цих країн. Труднощі, які ми спостерігаємо, і вакуум, який росія змогла використати, полягають, зокрема, і в тому, що справді відчувається нестача, особливо з боку США, але в більш широкому значенні і з боку Заходу, довгострокових життєздатних альтернативних рішень, які справді давали б результати в Африці».
ЗАХІД НЕ ПОВИНЕН РОЗМОВЛЯТИ З АФРИКОЮ ЗВЕРХНЬО
Вільям Гумеде
Вільям Гумеде підкреслює, що Захід не повинен розмовляти з Африкою зверхньо: «Для мене ясно, що багато хто на Заході не розуміє, як змінився світ, і з боку не тільки африканських країн, а й країн, що розвиваються, в цілому є вимога того, щоб до них ставилися як до рівних. Вони не хочуть, щоб хтось їм диктував, як вони повинні поводитися, як це бувало в минулому. Це стало дуже важливо, як і те, що Заходу варто було б по-справжньому торгувати з Африкою нарівні. До цього закликають африканські країни, і росія каже, що саме так вона взаємодіє з Африкою. Наприклад, для африканських країн дуже важко постачати готову продукцію до США чи Європи через торгові бар’єри, і вони можуть посилати тільки сировину. Це дуже важливо. Африці потрібні суттєві домовленості із Заходом, ефект від яких вони могли б відчути».
Партнерство з тими, хто готовий до цього, та викриття «антиколоніалізму» Росії
Однак, як Заходу пропонувати інтегровані рішення тим африканським країнам, які в них не зацікавлені? Партнери Путіна в Африці – це найчастіше режими, що прийшли до влади внаслідок переворотів, і вони не бажають призначати вибори чи віддавати владу цивільному уряду. Переворот у Нігері – лише останній приклад того, як легко громадянський уряд стає жертвою місцевих військових.
Старший експерт Фонду Джеймстауна Януш Бугайські (Janusz Bugajski) каже, що Заходу потрібно обирати собі в Африці партнерів: «Потрібно культивувати відносини з найбільш стратегічно важливими країнами – важливими демографічно, геополітично, з точки зору ресурсів, і з тими, що мають тісні етнічні зв’язки з певними західними країнами. Саме їм потрібно віддати перевагу в наших контактах, тому що не можна намагатися охопити всі африканські країни разом. Там є демократії, квазідемократії та відкриті диктатури. Варто також допомагати тим, хто найбільш уразливий у різних сферах: із точки зору продовольства, безпеки, всього того, в чому вони можуть зазнати впливу Росії чи Китаю».
З Росією, вважає Януш Бугайські, Захід перебуває в стані «напівгарячої» війни, і тут «не варто бажати того, щоб усі й кожен були твоїми союзниками, бо країни різні, і якщо країна не хоче з тобою взаємодіяти, вона в будь-якому разі шукатиме союзників у іншому місці».
Експерт Фонду Джеймстауна зазначає, що африканські лідери не розуміють, наскільки росія сама є країною-колонізатором, попри всю минулу допомогу Москви антиколоніальним рухам в Африці: «росія уявляє себе як захисницю свободи народів від колоніальної залежності, але також вона налаштовує ці народи проти так званого західного імперіалізму, говорячи про гегемонію США, однополярний західний світ, і на цьому все ґрунтує. При цьому варто подивитися на структуру влади росії, яка має бути федеративною державою, але насправді є централізованою автократією».
Приклади колоніалізму у внутрішній політиці сучасної Росії, на думку Бугайські, очевидні: «Якщо подивитися на повноваження, які повинні, здавалося б, мати так звані автономні республіки в її складі, а їх більше 20, – у них ніякої автономії немає. Губернатори призначаються центром, багато регіонів не мають можливості їх обирати, і Москва створила цілу систему обмежень, щоб зберігати у себе контроль. Було прийнято закони про мову, які практично дискримінують будь-які мови, крім російської. Весь набір факторів – земельне право, природоохоронні закони, перевага загальноросійським компаніям та обмеження місцевого контролю над видобутком копалин, перекачування місцевих доходів у центр, який потім розподіляє їх по регіонах – все це ознаки навіть не систем середини ХХ століття, а класичного колоніалізму».
АФРИКА НЕ ЗАЗНАЛА РОСІЙСЬКОГО КОЛОНІАЛІЗМУ НА СОБІ, АЛЕ ІНШІ ЗАЗНАЛИ
Януш Бугайські
При цьому аналітик згоден із тим, що Захід має дуже погану історію його дій в Африці: «В Африці традиції європейського колоніалізму втілювалися в наймасштабнішому і найгіршому вигляді. Усі основні європейські країни мали там колонії. Росія теж доклада там певних зусиль, але безуспішно – її основні колоніальні дії були в Сибіру, на Далекому Сході та крайній Півночі. Тому Африка не зазнала російського колоніалізму на собі, але інші зазнали. І західні країни, зрештою, розлучилися зі своїми колоніями, тоді як Росія, навіть у двох періодах розпаду, спочатку імперії, потім СРСР, не розлучилася з усіма і утримує ці колонії досі».
«Росія звертається до «глобального Півдня» у своїй боротьбі з Заходом, вона хоче отримати підтримку цих країн. Після нападу на Україну Лавров і компанія були дуже активними, здійснюючи візити до країн «третього світу», як їх раніше називали. Ми в цьому сенсі, безперечно, не настільки залучені на дипломатичному фронті до африканських справ, наскільки могли б, і на інформаційному теж. Ми перебуваємо у хвості того, що Росія їм усім «продає» на цих фронтах, і це стало особливо зрозуміло з початком її війни проти України» – констатує Януш Бугайські.
Джерело: Данило Гальперович, Голос Америки
