Андрій Піонтковський: Туман путінської війни

Джерело: Андрій Піонтковський, для Крим.Реалії

Як і у XX столітті, починаючи з 14 року Росія зустрічає п’яте Різдво поспіль у стані війни (Першої світової, а згодом громадянської – тоді, Четвертої світової гібридної – сьогодні). Я вважаю за краще називати те, що діється з 20.02.14 (ця дата викарбувана на медальках за анексію Криму), Четвертою світовою війною, оскільки розв’язана вона була як реванш за поразку в Третій світовій (холодній). Світова історія, починаючи з 1914 року, набуває стрункої ритмічної конфігурації: Друга і Четверта світові були задумані як реванші за поразки відповідно в Першій та Третій.

Країна, яка перемогла німецький нацизм і перетворила цю перемогу на язичницький культ, у 2014 році взялася відтворювати на найвищому державному рівні диявольські ідеологеми нацистської пропаганди, помноженої на можливості сучасного телебачення: «роз’єднаний народ», «збирання національних земель», «Русский мир» ( «третій Райх»,« П’ята Імперія»), «жменька націонал-зрадників» і таке інше.

Перш ніж закінчити з історичними аналогіями і перейти до наших суворих буднів,  наведу одну свою замальовку 2014 року (путінська «судетська» промова, пік імперської ейфорії): «Здавалося, що, як і 2 серпня 1914 року, вся країна з прапорами, знаменами, іконами, портретами царя, георгіївськими стрічками встала на коліна перед резиденцією у  Ново-Огарьово. Суворі пролетарські вожді «Лівого фронту», засуджені за організацію бунту в день інавгурації государя імператора, вірнопідданно волали зі своїх похмурих катівень: «Нехай живе Володимир Володимирович Путін, збирач земель руських!» Буржуазні опозиційні дамочки кокетливо кидали до ніг брутального Переможця букети вишуканих компліментів. Не вистачало тільки класичних слів: «Істинний арієць, нещадний до ворогів «Русского мира». Їх промовив через декілька днів чудовий російський патріот, гідний онук Молотовa, оголосивши Путіна, себе і нас всіх разом з ними нащадками арійського племені з додатковою хромосомою духовності» .

Минуло чотири з половиною роки. Як і сто років тому, атмосфера змінилася разюче. Ейфорія «Кримнашу» вивітрилася. Міфологеми «Новоросії» і «Русского мира» сприймаються сьогодні з таким самим ентузіазмом, як і «Хрест над Святою Софією» у 1918-му. До Різдва 2018 року конфронтація з Україною (основний фронт Четвертої світової) застигла в точці біфуркації, коли найменший відступ буде розглядатися як особиста поразка Путіна, а подальша ескалація означає відверте військове вторгнення. Такий крок зустрінеться настільки різкою реакцією Заходу, що протистояти йому Кремль сподівається тільки відчайдушним ядерним шантажем. Генерали з набережній Фрунзе регулярно розігрують подібні сценарії в своїх штабних іграх: Варшаву вони вже знищували, як і ще декілька столиць. Генерали дійшли до висновку, що ситий, гедоністичний, декадентський Захід здригнеться від загрози «нових варварів», відступить і піде на геополітичні поступки. Принаймні, так генералам приємно думати.

Але російське суспільство категорично не готове ні до повномасштабної війни з Україною, ні до нової Карибської кризи. Цю гірку для них істину з розчаруванням  змушені були визнати  два високопоставлених близьких до кремлівських кабінетів пропагандиста. Це учасники програми «Велика гра»  Дмитро Саймс  і В’ячеслав Ніконов. Саймса м’якотілий дрібнобуржуазний пацифізм російського суспільства засмутив так глибоко, що він зголосився підказати російській владі, яким чином подолати таке прикре непорозуміння: нагадав, як президент США  Франклін Рузвельт  три роки всіма засобами державної пропаганди свідомо і терпляче готував американське суспільство до війни з гітлерівською Німеччиною.

Чудово! На Первом канале російського телебачення діловито метикують, як ефективніше з урахуванням світового історичного досвіду переконати росіян зважитися на масові вбивства українців! У «кремлівських», однак, немає трьох років для виховання російського народу за методикою Саймса – Рузвельта, більш того, в 2014-му вони вже домоглися максимально можливого в Росії рівня імперської інтоксикації. Ще раз запаморочити країну тим самим пійлом Кремлю вже не вдасться.

Але панувати і грати в геополітичні брязкальця дуже хочеться. Тому 25 листопада Кремль різко підвищив ставки як у власне українській, так і в глобальній війні. По-перше, Кремль здійснив де-факто анексію Керченської протоки, Азовського моря і блокаду українського узбережжя. По-друге, вперше напад на Україну було скоєно не «іхтамнєтамі», а російськими військовослужбовцями – відкрито і демонстративно, на очах всього світу, під державним прапором. І, нарешті, порушений був принцип свободи навігації, надзвичайно чутливий для колективного Заходу. Неважко собі уявити, з якою увагою стежить за розвитком цього прецеденту Китай, який кидає виклик свободі мореплавання у невралгічних протоках Південно-Східної Азії.

Спецпредставник Державного департаменту США з питань України  Курт Волкер  відчеканив у своєму твіті формулу, яка, на мій погляд, увійде до англомовної антології політичних афоризмів: «Росія вибрала ескалацію в Чорному морі, отже, російський вибір вже зроблено». Я згоден з американським дипломатом  – Russians, дійсно, зробили свій вибір 25 листопада, і нині настав час вибору для Заходу. Але, на мою думку, Волкер дещо недооцінює тих  Russians, про яких він говорить. Путінська Росія ще не досягла дна свого катастрофічного падіння в глобальну війну із вічно для неї ненависним і вічно для неї привабливим Заходом.

На південно-східних кордонах України зосереджені сухопутні і військово-морські підрозділи Російської Федерації у кількості, достатній для проведення великої наступальної операції. Московські ток-шоу здригаються від закликів «На Маріуполь!», «На Таврійськ!», «На Київ!». 17 грудня Сергій Лавров, прагнучи, мабуть, справити сприятливе враження на даму, котра брала  у нього інтерв’ю, вибовкав призначені час та місце операції – кінець грудня, північ Криму. І, нарешті, неймовірний ентузіазм у Кремлі викликала  відставка Джеймса Меттіса: «Трамп знову наш!», «Трамп звернувся до американського народу через голову вашингтонських русофобів!»

Російсько-українська війна стане політичною, моральною та військової катастрофою для Росії. Це розуміє і відчуває переважна більшість росіян. Цього не розуміє російська політична «еліта», що потерпає від комплексів величі і неповноцінності. Ті ж люди не розуміють, що саме сталося у Білому домі 20 грудня на зустрічі президента США та його міністра оборони. Не Трамп відправив у відставку Меттіса. Це Меттіс відправив у відставку Трампа.

Джерело: Андрій Піонтковський, для Крим.Реалії

Андрій Піонтковський – політичний експерт