Джерело: Ксенія Кирилова, для ДС
Москва звикла підігрівати суперечності на обох кінцях політичного спектру
Ксенія Кирилова
В американському суспільстві дійсно вистачає проблем, які нашарувалися на наслідки пандемії коронавірусу та давні расові протиріччя, однак телекартинка часто бреше
Уже тиждень на американських вулицях вирують запеклі протести проти поліцейського насильства, каталізатором яких стала смерть афроамериканця Джорджа Флойда під час затримання співробітниками поліції в Міннеаполісі. Періодично вони супроводжуються погромами, мародерствами, застосуванням насильства з обох сторін і новими жертвами. Кореспондент «Деловая столица» вже досить докладно описував те, що відбувається на американських вулицях. Тим часом злі язики називають події у США «громадянською війною», конспірологи – «проплаченою Соросом революцією», ідеалісти – боротьбою за громадянські права, а російська пропаганда – «кармою за втручання у справи інших країн». Спробуємо розібратися, з чого насправді складається клубок протиріч, що вилився у криваве протистояння на американських вулицях.
Реальні передумови
Важливо розуміти, що проблема зловживання владою з боку американських силовиків дійсно існує, і вона не зводиться до одного лише расизму і поліцейського насильства. І расизм, і насильство, втім, також присутні. За даними фонду, заснованого попереднім президентом США Бараком Обамою, щорічно в Америці поліція вбиває більше 1000 осіб і чорношкірі стають жертвами таких вбивств втричі частіше, ніж білі. Однак це лише окремі випадки прояву більш серйозної проблеми – свавілля і зловживання владою з боку держорганів щодо соціально вразливих груп населення.
Наприклад, у 2016 році в каліфорнійському місті Окленді розгорівся скандал: з’ясувалося, що офіцери тамтешнього відділку поліції ґвалтували жертву торгівлі людьми, 16-річну дівчинку-підлітка, яку зобов’язані були захищати. Більш того, вся правоохоронна система на різних рівнях покривала ґвалтівників, не надавши їхній жертві ніякого захисту. До слова, дівчина не була афроамериканкою. Цей випадок просочився у ЗМІ, але серйозного суспільного резонансу тоді не викликав. Тим часом мені відомі інші випадки, коли американські правоохоронці нелегально використовують у своїх інтересах цивільних осіб, в тому числі жертв злочину, а потім не тільки залишають їх без захисту, але й свідомо наражають на смертельну небезпеку, сподіваючись, що жертва просто не виживе і, відповідно, не зможе в майбутньому розповісти про їхні власні злочини.
Брехня цивільним особам, вчинення неправомірних дій, невиконання своїх посадових обов’язків і зловживання повноваженнями зустрічається у практиці не тільки поліції, але й ФБР та імміграційних відомств, у тюрмах і центрах утримання іммігрантів і таке інше. Такі випадки не є масовими, але періодично відбуваються, а найголовніше – жертвам, якщо ті виживають, досить важко захистити свої права. Деякі «навчені досвідом» люди, які давно живуть у США, доводили мені, що боротися з системою – це практично самогубство, яке може закінчитися вщент зруйнованим життям і повним банкрутством на послуги адвокатів.
Звичайно, подібні зловживання за своїм рівнем і масштабом істотно відрізняються від того, що відбувається, наприклад, у Росії, де свавілля влади в принципі не знає меж. Американська поліція зазвичай не застосовує до ув’язнених фізичних тортур і досить рідко фабрикує кримінальні справи, тоді як в Росії людина, що потрапила в жорна системи, виявляється абсолютно безправною. Їй не доводиться розраховувати ані на справедливий суд, ані на підтримку громадянського суспільства або ЗМІ.
Судді в Росії лише сліпо виконують будь-які, часто відверто абсурдні і беззаконні вимоги сторони звинувачення, виносячи заздалегідь заготовлені вироки, незалежних ЗМІ практично не залишилося, а реакція громадян часто не тільки не приносить результату, але й закінчується новими репресіями. Більш того, самі закони носять настільки репресивний характер, що практично будь-хто може навіть мимоволі порушити їх. Простіше кажучи, система корупції і беззаконня в Росії настільки зацементована на рівні як законодавчої і виконавчої, так і судової влади, що жодні косметичні «реформи» вже не зможуть її змінити, і ситуація вимагає повного форматування.
В Америці, на відміну від Росії, проблеми цілком можна вирішити без тотального демонтажу системи. Тут існує громадянське суспільство, незалежні суди та ЗМІ, а також спеціальні органи, які не тільки формально, але й на практиці наглядають за діяльністю чиновників – наприклад, омбудсмени та офіс Генерального інспектора. Однак проблема полягає в тому, що для людини з вразливої соціальної категорії ці засоби захисту виявляються найчастіше недоступними в реальності. Послуги адвоката, наприклад, коштують великих грошей, суди можуть тривати роками, і далеко не кожна людина витримає багаторічну боротьбу з могутньою системою, що має власних добре навчених юристів. Далеко не кожна жертва в принципі знає про існування офісу Генерального інспектора, а дізнавшись, навряд чи наважиться звернутися до державного чиновника після зіткнення зі свавіллям з боку іншого чиновника.
В результаті жертвами зловживань у США стають якраз найменш захищені люди. Причина їх незахищеності може полягати в кольорі шкіри або статус іммігранта (особливо нелегального або такого, що приїхав із країни, рівень стигматизації якої великий в американському суспільстві на цей момент), людини з низьким доходом, жертви злочину тощо. Саме розрив між уразливим статусом такої людини і доступністю для неї засобів захисту від свавілля і створює той пробіл, в рамках якого силовики і чиновники відчувають свою безкарність. Безкарність і влада, як відомо, розбещують. Цей закон людської психології актуальний для абсолютно будь-якого суспільства, і США аж ніяк не є винятком.
Можливим виходом тут могло б стати створення організацій, які займаються допомогою жертвам зловживання і насильства з боку держави – на кшталт тих, які створені по всій країні, наприклад, для жертв домашнього насильства. Така організація могла б допомогти розслідувати конкретні випадки, надавати жертвам психологічну, медичну, правову та іншу допомогу і служити сполучною ланкою між конкретною особою і вже існуючими органами нагляду, заповнивши тим самим наявний зараз вакуум. Це допомогло б не тільки захистити конкретних людей, а й зменшило б расові протиріччя в американському суспільстві, оскільки робило б акцент на самому факті порушення права, а не на його причинах, будь то побутовий расизм, ненависть до іммігрантів або просто бажання якогось високопоставленого силовика знайти собі «живу іграшку».
Побутовий расизм жахливий, і його, звичайно, необхідно викорінювати, проте кращим варіантом такого викорінення може стати якраз зменшення безкарності расистів і створення механізмів, за яких жертва буде почута і отримає необхідну підтримку в захисті своїх прав. Спроба ж акцентувати увагу на окремих категоріях постраждалих (чорношкірих, нелегальних іммігрантів тощо) не вирішує проблеми фундаментально, однак підтримує вже існуючий поділ американського суспільства і залишає незахищеними людей, які не потрапляють до конкретних категорій, однак також стикаються зі свавіллям. Саме це і відбувається в американському суспільстві в останні роки.
Хто виходить на вулиці?
Словом, в американському суспільстві дійсно накопичилося чимало проблем, що нашарувалися на наслідки пандемії коронавірусу і давно існуючі расові протиріччя, які значно загострилися за роки президентства Дональда Трампа. Вбивство Джорджа Флойда вчергове відчинило цю скриньку Пандори, виплеснувши народне невдоволення на вулицю. При цьому, як уже зазначалося багатьма спостерігачами, в протестах беруть участь найрізноманітніші верстви населення.
Основна маса протестів, всупереч повідомленням ЗМІ, носить мирний характер, і їх лідери самі закликають уникати агресивної поведінки. У них беруть участь не тільки чорношкірі активісти, але й представники іммігрантських спільнот (часто – латиноамериканці), білі американці, які виступають проти насильства і проявляють солідарність з його жертвами тощо. Однак, поряд з ними, в акціях активно беруть участь ліві радикали і анархісти, і саме вони перетворюють законні мітинги на палаючий хаос. На них і особливо на тому, як цю течію використовує Москва, ми обов’язково зупинимося докладніше.
Також важливо виділити звичайних мародерів, які користуються ситуацією для банального розграбування магазинів. Моєму колезі-журналісту вдалося зняти ексклюзивні кадри такого розграбування, щоправда, при цьому він і сам опинився жертвою нападу злочинців. На зйомці прекрасно видно, що грабіжники навіть не намагаються надати своїм діям якого б то не було ідеологічного забарвлення або підкреслити свою партійну приналежність. Вони просто захоплено крадуть, дбаючи лише про те, щоб встигнути винести з відкритих дверей якомога більше товарів до появи поліції. Приписувати їм якісь політичні погляди як мінімум наївно. Розбій як вид діяльності не має партійної приналежності.
Наприклад, в столиці Каліфорнії Сакраменто вже кілька років тривають кримінальні справи щодо ріелторів-шахраїв з числа російськомовних емігрантів, за сумісництвом прихожан слов’янської церкви, яка дотримується найбільш консервативних політичних поглядів. При цьому шахрайством вони займалися не в розпал хаосу, а в цілком мирний час і до «соціальних низів» вже точно не належали.
Маніпулюючи радикалами
Тим часом гра на наявних в Америці протиріччях з використанням як правих, так і лівих радикалів є одним із улюблених способів, якими Москва намагається дестабілізувати і без того неспокійну ситуацію у США. Ще рік тому американські ЗМІ аналізували передану їм розслідувальним центром «Досьє» Стратегію розвитку панафриканської держави на території США, розроблену співробітниками Євгена Пригожина – «путінського кухаря», покровителя армії інтернет-тролів і найманців «Вагнера». У документі йшлося не тільки про традиційний для Кремля вплив на американське суспільство через соціальні мережі, а й про плани відправки чорношкірих американців в Африку «для підготовки до бойових дій і саботажу», а також цілеспрямованої роботи з колишніми ув’язненими і злочинцями як з потенційним двигуном масових заворушень.
За всієї утопічності планів створення «панафриканської держави» і навіть розпалювання повноцінної громадянської війни у США очевидно, що посилення расових протиріч і збурень серед афроамериканців є пріоритетом зусиль Кремля по дестабілізації Сполучених Штатів. Згідно з доповіддю спецпрокурора Роберта Мюллера, російські тролі цілеспрямовано розпалювали расову напруженість, створюючи фальшиві аккаунти афроамериканців у соцмережах, зокрема й від імені активістів руху «Чорні життя важливі» (Black lives matter).
Це суттєвий момент, який демонструє, що, на відміну від крайніх правих, Москва практично не взаємодіє з афроамериканськими групами безпосередньо, вважаючи за краще впливати на них «під чужим прапором». Те ж саме стосується і різного штибу анархістських рухів. При цьому радикально праві організації не гребують вибудовувати відкриті організаційні зв’язки з Москвою. Наприклад, расистські рухи «Традиціоналістська молодіжна мережа» і «Традиціоналістська робоча партія» тісно співпрацювали з «Російським імперським рухом» (РІД) – організацією, яка нещодавно потрапила до списку заборонених у США. Активність РІД дійшла до того, що вона вербувала американців проходити навчання в тренувальних таборах під Санкт-Петербургом. Прикладом «традиціоналістів» скористалася і крайня права американська організація «Ліга Півдня», яка кілька років тому створила на своєму сайті розділ російською мовою. Це не означає, що лівий екстремізм «кращий» ніж правий, проте очевидно, що вплив Кремля на цих людей не може бути настільки ж сильним, як на правих радикалів.
Крім чорношкірих активістів, ще однією мішенню Кремля на «лівому» фронті, як уже зазначалося, є радикал-соціалісти, комуністи і різного роду анархісти, включаючи сумнозвісний рух «Антифа». Вони дійсно відрізняються радикалізмом поглядів і нерідко заявляють, що «американська держава не має права на існування» і являє собою репресивну машину гноблення. Отже, будь-яка форма боротьби проти неї, включно із силовим протистоянням і повною руйнацією існуючої системи сприймається ними як благо.
Однак саме в силу неприйняття держави як такої лівий екстремізм, на відміну від правого, не має серйозної підтримки в політичному спектрі Америки і не прагне лобіювати свої інтереси через владні канали. Люди таких поглядів звикли висловлювати свої переконання на вулицях, але вони вважають за краще триматися подалі від реальної політики. Парадокс полягає в тому, що, навіть якщо деякі американські політики намагаються загравати з цією течією, ліві анархісти не можуть або не хочуть ефективно скористатися цією ситуацією, зберігаючи стійку недовіру до будь-яких чиновників.
Вид з Москви
Саме тому спроба представити Демократичну партію «радикально лівою» і поставити знак рівності між нею і погромниками-анархістами – це типова пропагандистська фікція, вміло спрямована Трампом і його послідовниками на посилення образу ворога і створення штучної дилеми: «або ми, або погроми». До слова, саме таку лінію поведінки підказує Трампу в своєму інтерв’ю один зі співробітників Пригожина, голова комісії зі ЗМІ Громадської палати Росії Олександр Малькевич.
«Тоді на місці піарників Трампа я б використовував картинки охопленого вогнем Міннеаполіса для ролика зі слоганом: «Хочете чотири роки жити в такій Америці – голосуйте за демократів», – ділиться професійними секретами російський піарник.
У Олександра Малькевича великий досвід втручання у справи Сполучених Штатів. Свого часу він очолював сайт USA Really – дочірню структуру пригожинського «Федерального агентства новин», більше відомого як офіційний медіаресурс «фабрики тролів». Після затримання ФБР в аеропорту Вашингтона у листопаді 2018 року і вимог зареєструвати своє ЗМІ в якості іноземного агента Малькевич згорнув діяльність у США, втім активно заходився продовжувати її в Росії.
До слова, я неодноразово писала, що для взаємодії з американськими крайніми лівими Росія не має готової «ідеології на експорт», проте прагне використати на свою користь їхні анархічні погляди і неприйняття будь-якого типу державних інститутів з метою створення хаосу і отримання потрібної «картинки» для більшої радикалізації правого спектру. Поради Малькевича повністю підтверджують цей висновок, а поведінка Дональда Трампа і його прихильників показує, що вони також повною мірою засвоїли пригожинський урок.
Тим часом звичка Москви підігрівати суперечності на обох кінцях політичного спектру яскраво проявилася і в російській пропаганді. Наприклад, головна редакторка телеканалу RT Маргарита Симоньян в передачі «Своя правда» на НТВ ревно доводила, що у протестувальників у США просто не було іншого способу бути почутими, окрім як спалити кілька поліцейських дільниць і розгромити пару магазинів і телеканалів, оскільки мейнстрімові медіа в США не бажають відображати точку зору народу і таврують його як мародерів.
З іншого боку, вже згаданий Малькевич робить саме те, що описала Симоньян, тобто називає всіх без винятку учасників протестних акцій «бандитами, мародерами і покидьками», а також закликає розстрілювати їх на місці. Крім цього, він ратує за «правильний курс Дональда Трампа» і переймається, що у останнього залишається «невеликий простір для маневру».
Однак за настільки різних з формальної точки зору підходів виявляється, що і НТВ, і Малькевич намагаються з різних сторін підвести американців лише до одного висновку: США слід трохи менше звертати уваги на справи інших країн і зосередитися на власних проблемах.
«Може статись, американці після всього цього менше почнуть втручатися в справи інших країн?» – з надією запитує у Маргарити Симоньян ведучий «Своєї правди» Роман Бабаян. «Світовий жандарм пожинає кривавий бунт у власній країні», – зловтішно проголошує заголовок інтерв’ю з Малькевичем, і ця фраза лейтмотивом звучить на всіх федеральних телеканалах.
Під «втручанням у справи інших країн» Кремль має на увазі два явища. По-перше, реальні спроби американського істеблішменту покарати Росію за агресію в Україні, втручання в американські вибори та інші «активні заходи», що здійснюються Москвою по всьому світу. По-друге, мова йде про святу віру Володимира Путіна в те, що будь-які народні заворушення з вимогою демократизації, протестні акції і вже тим більше революції як у самій Росії, так і в інших країнах – це справа рук США. Реальні передумови народного невдоволення при цьому повністю ігноруються, а сам факт підтримки американцями тих чи інших течій змушує кремлівських чекістів вірити, що вплив Сороса або ЦРУ в цьому випадку був абсолютним і визначальним.
Саме тому дестабілізація США в очах Путіна сприймається не тільки як спосіб відвернути увагу американців на внутрішні проблеми і безперешкодно розширювати свій вплив на пострадянському просторі та в Європі, але і як «священна помста проклятим піндосам» за всі «кольорові революції» і «майдани» разом узяті. І саме тому Росія буде продовжувати робити все можливе, аби докинути свою лепту в «американський майдан» і зробити цю помсту ще більш солодкою.
Джерело: Ксенія Кирилова, для ДС
