Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Російські пропагандисти іноді самі зізнаються, що поширюють брехню. Попри це, їхня дезінформація часом знаходить відгук серед західної аудиторії, що переважно пояснюється вразливістю демократичного суспільства, пише Center for European Policy Analysis.
Кілька місяців тому на одному з прокремлівських сайтів була оприлюднена стаття, присвячена порівняльному аналізу російської та західної пропаганди. У перших рядках її автор, Володимир Очеретний, з невластивою росіянам відвертістю визнав, що «завдання пропаганди полягає не в правдивому інформуванні, а в тому, щоб під виглядом правди примножувати прибічників», і що «відмінність російської та західної версій пропаганди полягає не в кількості правдивої інформації».
Після цього щиросердого зізнання в брехні Очеретний заявив, що російські пропагандисти тяжіють до роботи з фактами, тоді як західні медіа нібито воліють спиратися на «аксіоми», тобто твердження, які суспільство вважає безперечними. За його словами, ці аксіоми апелюють до сильних емоційних образів, які не здатна створити російська пропаганда.
З останнім твердженням погодитись не можна. Навпаки, саме російська пропаганда досягла успіху у створенні образів – настільки яскравих, що вони діють на людей набагато сильніше, ніж раціональні аргументи. Ці образи покликані пробудити відповідні емоції, насамперед страху та ненависті. Можна як приклад навести відеоролики, що розповсюджуються соцмережами, у яких Сполучені Штати постають як абсолютне зло і спонсор світового тероризму. При цьому подібний контент поширюється англійською мовою, тобто спрямований на те, щоб переконати населення інших країн: співпраця зі США неминуче призведе до хаосу та війни.
Проте частка правди у статті Володимира Очеретного справді є. Російські пропагандистські конструкції найчастіше будуються на спотворенні фактів, тоді як західні медіа посилаються на певні загальновідомі постулати. Однак ці постулати є не довільно придуманими «аксіомами», а вже багаторазово доведеними раніше фактами, які за довгі роки стали настільки очевидними, що повторне їхнє доведення виглядатиме зайвим.
Наприклад, факт російського вторгнення в Україну у 2014 році був багаторазово доведений та задокументований із посиланнями на конкретну кількість російських військовослужбовців та види озброєнь. Цілком логічно, що неможливо повторювати усі ці численні докази щоразу, коли йдеться про російсько-український конфлікт. В результаті у той час, коли росіяни щоразу вигадують нові версії реальності, які рясніють емоційними подробицями, західні ЗМІ та посадові особи змушені звертатися до попередніх уже відомих фактів, щоб підтвердити ту чи іншу свою думку. Такий підхід зрозумілий і неминучий, проте він приховує у собі низку вразливостей, особливо у США.
РОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА ВМІЛО ГРАЄ НА ВЛАСТИВОМУ АМЕРИКАНЦЯМ КРИТИЧНОМУ СТАВЛЕННЮ ДО СВОЄЇ ДЕРЖАВИ
По-перше, американський обиватель зазвичай зрідка цікавиться зовнішньою політикою і не пам’ятає доказів, що наводилися в попередні роки. У результаті для нього багато заяв журналістів та офіційних осіб США можуть виглядати бездоказовими. По-друге, російська пропаганда вміло грає на властивому американцям критичному ставленню до своєї держави. Навіть патріотично налаштований американець звик не довіряти політикам і мейнстрімним ЗМІ. Критичне та навіть підозріле ставлення до влади американці вважають головним досягненням своєї демократії і гарантією від настання диктатури. Сама по собі ця риса дуже похвальна, проте саме вона породжує вразливість американців перед іноземною пропагандою.
Ця недовіра особливо посилилася на тлі різкої поляризації американського суспільства, що проявилася останніми роками. Москва, у свою чергу, вміло грає на політичних та соціальних протиріччях, транслюючи наративи, які «підігрують» переконанням окремих груп. Наприклад, американським ультраправим дуже імпонувала конспірологічна теорія, згідно з якою Демократична партія заблокувала постачання ефективних ліків від коронавірусу, щоб досягти найбільш руйнівних наслідків пандемії та підвищеної смертності серед американських громадян. Згідно з інформацією Associated Press та The New York Times, сайт, на якому була опублікована ця теорія, пов’язаний із російськими спецслужбами.
По-третє, принцип вільної преси неминуче породжує окремі прояви непрофесіоналізму. Фактично, будь-який журналіст і громадянський активіст, базуючись на загальновідомих постулатах, може висувати свої теорії, що перебільшують значення наявних фактів. Одним із найпоширеніших перебільшень є абсолютизація зовнішньої загрози за ігнорування внутрішніх проблем країни.
Наприклад, у 2020 році провідні представники національної безпеки США дали розгорнуте інтерв’ю про втручання Росії в останні президентські вибори. Вони описали усі основні методи Москви, проте попередили, що масштаб та ефект від дезінформації всередині країни набагато перевищує можливості іноземних акторів. Однак окремі журналісти або блогери, які не є фахівцями із зовнішніх загроз, часом не враховували співвідношення зовнішніх та внутрішніх загроз, і пояснювали всі проблеми «іноземним втручанням». Зрозуміло, що такий підхід підриває довіру аудиторії до постулату про втручання як таке.
НАВІТЬ РОСІЙСЬКІ ПРОПАГАНДИСТИ ВИЗНАЮТЬ, ЩО ПОСТІЙНЕ ДЕТАЛЬНЕ ОЗВУЧУВАННЯ РОСІЙСЬКИХ ПЛАНІВ АМЕРИКАНСЬКОЮ СТОРОНОЮ ЗРИВАЄ ЇХНІ ПЛАНИ.
По-четверте, американські ЗМІ та посадові особи часто озвучують інформацію про заплановану подію з метою запобігання їй. Саме показуючи свою обізнаність, зокрема через витоки, що свідомо допускаються в пресу, американська розвідспільнота намагається впливати на дії Москви. Це, мабуть, відбувається й зараз, на тлі можливого російського вторгнення в Україну. Навіть російські пропагандисти визнають, що постійне детальне озвучування російських планів американською стороною зриває їхні плани. Так, прокремлівський політолог Сергій Марков прямо заявив, що мета інформаційного тиску Заходу – «змусити Росію виправдовуватися та відмовитися від планів введення на територію України російської армії», щоб зберегти «маріонетковий режим» в Україні, чим опосередковано визнав, що такі плани були.
Головна редакторка RT Маргарита Симоньян також написала, що Путін «ніколи не працює за чужим розкладом» і не робить того, «на що його підштовхують з-поза річки». Сам факт викриття своїх планів Путін сприймає як тиск ззовні і тому змушений їх міняти, щоб не дозволити втілитись західним прогнозам. Ця стратегія справді ефективна для запобігання агресії, проте вона вразлива з погляду інформаційної війни, оскільки дає можливість Росії звинуватити Захід у хибних прогнозах.
<iframe src="https://ru.krymr.com/embed/player/0/31130182.html?type=video" frameborder="0" scrolling="no" width="640" height="360" allowfullscreen></iframe>По-п’яте, російська пропаганда експлуатує культ професіоналізму, що існує в Америці. Американці не звикли вважати себе фахівцями у речах, якими не займаються професійно. Тому вони з особливою повагою ставляться до людей, які приїхали або ведуть мовлення з Росії, вважаючи, що ті набагато краще знаються на тому, що відбувається на їхній батьківщині. Думка такої людини, особливо фанатично переконаної у своїй правоті, сприймається рядовими американцями як думка фахівця, і рівень довіри до неї істотно зростає.
Шостий момент полягає в тому, що, навіть маючи іншу думку, американці через властиву їм політкоректність навряд чи вступлять у суперечку, побоюючись зачепити почуття іншого і не здогадуючись, що можуть мати справу з тролем або оплаченим пропагандистом. Таким чином, навіть не погоджуючись із аргументами протилежної сторони, американці нечасто перешкоджають подальшому поширенню пропаганди.
Сьоме, Росія використовує у своїх інтересах принципи класичної журналістики. Ще кілька років тому відомий американський аналітик Пол Гобл зазначав, що багато західних журналістів плутають збалансованість із об’єктивністю, вважаючи, що вони мають висвітлювати всі позиції з конкретного питання, незалежно від доказів їхньої правдивості. В результаті журналісти включають кремлівську пропаганду до статей як «частину історії», вважаючи, що це дає більш об’єктивну картину.
Перелічені вразливості не означають, що Заходу слід відмовлятися від своїх основних принципів. Однак важливо не забувати роз’яснювати людям, як і чому їх обманюють, ким раніше були підтверджені ті чи інші факти, де можна ознайомитися з цією інформацією і яке значення вона має для американських обивателів.
Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Ксенія Кириллова – оглядач Крым.Реалии, російська журналістка, письменниця, живе у США.
Стаття передрукована з дозволу Center for European Policy Analysis (CEPA)
