Джерело: Софія Адамова, для The Insider
Мешканці будинку в районі Коньково, які підписали петицію за виселення онкохворих дітей, пошкодували про свій вчинок, – повідомляє телеканал Москва 24 . Раніше із закликом заборонити хворим орендувати квартиру в її будинку виступила москвичка Олена Алліна. Вона заявила, що всім мешканцям загрожує небезпека, оскільки рак – це вірусна інфекція, яка передається повітряно-крапельним шляхом. За словами Алліної, про «заразність» раку вона дізналася з ефіру телеканалу «Звезда». Художник, психіатр Андрій Більжо розповів The Insider, звідкіля з’являються середньовічні міфи в головах сучасних росіян і в чому полягає їхня головна небезпека для суспільства.
Явище, яке ми спостерігаємо, – річ проста і зрозуміла для психіатрів. Це так звані індуковані марення – коли психічно здорова людина внаслідок впливу запозичує і транслює думки, отримані від хворого, що страждає на маячню. Наприклад, божевільний розповідає їй фабулу свого марення – що він бачив прибульців з Марсу у себе на балконі, – а та охоче вірить, що саме так все й було, хоча сама людина не хвора. Те ж саме можна сказати і стосовно сліпої віри людей у те, що їм розповідають по телевізору.
Так, телевізор – це не хворий у маренні, але він транслює маячні ідеї. Його адресати – а таких більшість – не здатні до аналізу, вони мають обмежене мислення і вірять йому беззастережно: адже для них телевізор – це бог. Якщо уявити собі людину на ім’я Телевізор (а також Радіо або Газета), то це такий дуже авторитетний громадянин. Жінка, яка збирала підписи за виселення хворих на рак дітей, теж не читала жодної статті, вона просто почула по телевізору, що раком можна заразитися, і відразу ж повірила в це. Це і є індуковані марення, і 90% росіян несуть їх у своїх головах.
Якщо 24 години показувати по телевізору дупу, то в врешті її оберуть президентом
Я не думаю, що це явище характерне тільки для нашої країни, але саме в Росії мракобісся отримало особливо широке поширення. Це виглядає дивно, адже й нас торкнувся технічний прогрес: є інтернет, де завжди можна отримати дані з різних джерел. Але з цим прогресом співіснує абсолютна, повальна сірість, якої не було 20, 30, 40 років тому. В СРСР, щоб отримати інформацію, потрібно було докласти зусиль, хоча б дістати з полиці том енциклопедії. Сьогодні можна просто набрати слово в пошуку, але люди і цього не роблять. Рівень допитливості низький навіть у того, хто сидить перед комп’ютером, я вже не кажу про тих, що сидять біля телевізора: вони просто плавають у світі ілюзій, нісенітниці і марення. Хтось одного разу сказав: «Якщо 24 години показувати по телевізору дупу, то врешті її оберуть президентом», – і це правда.
В усьому винна безпросвітна сірість, що її насаджують згори. По-перше, у нас не проводять жодної пропаганди в позитивному сенсі, лікнепу, як це було за часів СРСР. Державі вигідно транслювати міфи – розповідати, наприклад, що не існує ніякої ВІЛ-інфекції, тому що в іншому випадку доведеться визнати, що Росія займає одне з перших місць у світі за її поширенням. Росія – лідер і по туберкульозу, а туберкульоз – це хвороба соціальна, отже, доведеться розписатися в тому, що у нас паскудна медицина, що у нас немає потрібних антибіотиків, немає грошей на нові методи лікування. Скоро ми не матимемо і фтизіатрів – неможливо уявити собі випускника медінституту, який захотів би в таких умовах займатися лікуванням цієї хвороби. Адже туберкульоз дійсно заразне захворювання.
Мракобісся шкодить і тим, хто перебуває в його полоні, і їхнім близьким, як у випадку з так званими ВІЛ-дисидентами. Величезну відповідальність за поширення небезпечних міфів несе церква. Я розмовляв зі священиками, свого часу навіть вів з ними жорсткі дискусії на тему депресії: вони стверджували, що такої хвороби не існує і потрібно просто прийти до церкви і помолитися, а смуток – то гріх. Люди з важкою формою ендогенної депресії відкидали лікарську допомогу, бувало, йшли з життя, скоюючи самогубство, і на совісті церковнослужителів не одне покалічене життя.
Є й інший момент, котрий також пояснює, чому жителі під’їзду підписали петицію з вимогою виселити онкохворих. Кожен день бачити біль іншої людини, іноді приреченої на близьку смерть, – це неприємно, більшість людей намагається витісняти такий досвід зі свого життя. Проста людина приходить з роботи втомленою і пригніченою, прийняти, що поруч смерть, особливо дитяча, не кожному дано. Здатність до розуміння і співчуття – це жереб меншості.
Хтось вірить в марення про заразність раку, а хтось просто не хоче бачити рак поруч із собою. Завжди простіше включити механізм витіснення – закрити очі і сказати, що раку немає. Життя видаватиметься приємнішим!
Джерело: Софія Адамова, для The Insider
