Джерело: блог Ігоря Яковенка
Дві новини: одна з Росії, друга з України.
Суддя Таганського суду міста Москви Юлія Михайлівна Смоліна відмовила в позові про скасування блокування редакції «Ежедневного журнала». ЄЖ у Росії, як і раніше, заблокований. Це складно назвати новиною, але тут важливі деталі. По-перше, чудова мотивація відповідача. Представник «Роскомнадзора» у відповідь на прохання позивача уточнити, що саме відомству Жарова видається таким нестерпним у цьому медіа, повідомляє: «Заборонена загальна тематика сайту, всі матеріали в сукупності становлять загрозу». Ну, це ж справді чудово. Тематика ЄЖ – суспільно-політична. Спрямованість – критична й опозиційна по відношенню до діючої влади. Отже, представник російської держави офіційно заявляє, що в Росії заборонено критикувати владу й бути в опозиції. Це всі й так знали, але почути таку дитячу відвертість із вуст чиновника однаково приємно.
Вражає й послужний список судді. Юлія Михайлівна Смоліна недавно ухвалила рішення про блокування на території Росії месенджера Telegram. Саме вона в 2015 році підтримала ініціативу «Роскомнадзора» заблокувати сайт Навального, а також прекрасну ідею цього відомства не реєструвати газету його партії. Тож суддя Смоліна – кадр перевірений, а знищення медіа можна вважати її профільною спеціалізацією. Правда, все, що вона забороняє та блокує, однаково живе, але це вже не її провина. Вона старається, душить усе, що може…
Тепер про Україну. Нацрада з питань телебачення й радіомовлення України вирішила здійснити перевірку телеканалу «Інтер» у зв’язку із трансляцією 9.05.2018 концерту «Перемога. Одна на всіх». Концерт (подивився весь) був заточений під те трактування Другої світової, яке зараз прийняте в путінській Росії (СРСР самотужки здолав фашизм і все таке). І воно, це трактування, своїм вістрям спрямоване проти тієї влади, яка сьогодні є в Україні. Причому не проти влади Порошенка, а проти післямайданного курсу.
Йдеться, звісно, не про художні номери, а про слова, що їх промовляли ведучі. Згадавши про ціну Перемоги для українського народу, ведучий із пафосом заявив: «Тому й сьогодні ми знову боремося за право жити тим життям, яке захищали й за яке гинули наші предки». Проти кого воюють сьогодні ведучий «Інтера» і його колеги, він не уточнив. І за великого бажання можна було б уважати, що він солідарний з оборонною війною, яку Україна веде проти російського агресора. Але трохи пізніше він уточнив – і сумніви зникли. «І сьогодні ми не можемо дозволити, щоб вулиці наших міст називали іменами фашистських злочинців», – повідомив ведучий під бурхливі оплески присутніх, дослівно повторивши те, що російський телеглядач ось уже котрий рік чує на всіх російських федеральних каналах. І жодної двозначності не можна було почути у словах ведучого: «Окупація ставить тебе перед вибором – прийняти ворога або боротися з ним». Організатори концерту не залишили нікому ані найменшого шансу для того, щоб сприйняти цю фразу як спрямовану в бік окупації Криму й Донбасу. Це була пряма калька з виступів біснуватих на шоу соловйових-норкіних-шейніних.
Телеканал «Інтер» входить у холдинг, один із власників якого, мільярдер Дмитро Фірташ, наразі перебуває в Австрії, звідки США ось уже який рік намагаються його екстрадувати у зв’язку з обвинуваченням у хабарництві та створенні злочинного співтовариства. В Україну Дмитру Васильовичу дороги немає. Тобто приїхати він може, але буде відразу заарештований, у чому його запевнив міністр МВС Аваков. Проросійський контент «Інтера» проявляється далеко не завжди, але часто це трапляється у вкрай зухвалій формі. Багатьом запам’ятався новорічний концерт у ніч із 31.12.2014 на 1.01.2015, коли в шоу взяли участь кримнашисти Кобзон, Валерія й Газманов.
Проросійський політичний вектор «Інтера» проявляється не тільки в ностальгії за совком і погано прихованому антиукраїнстві. Телеканал називають піар-інструментом для просування таких політичних проектів Фірташа, як, наприклад, «Опозиційний блок».
Українська Нацрада з телебачення не може позбавити «Інтер» ліцензії, це може зробити тільки суд. А ось тепер найголовніше. Те, що стосується принципових розходжень самої природи влади в Росії та в Україні. Російська влада 19-й рік знищує на корені все опозиційне в медійному полі. Українська влада іноді обурюється, іноді робить грізні заяви, але, тим не менше, в умовах російської воєнної агресії дозволяє ось уже котрий рік вести відверту прорадянську і значною мірою проросійську пропаганду одному з найбільших загальнонаціональних телеканалів.
Щоб різниця стала наочною, уявіть собі, що в Росії на одній із перших трьох кнопок здійснює мовлення канал, власником якого є, наприклад, Гусинський, або Ходорковський, або раптом воскреслий Березовський. А на самому каналі певні дії путінської влади оголошуються фашистськими. Уявили? Смішно стало? Ось і я про це.
УКРАЇНСЬКА ПОЖЕЖА В РОСІЙСЬКОМУ ТЕЛЕВІЗОРІ
Важко сказати, чи припускав Соловйов саме такий ефект, коли запрошував на свою передачу водночас шістьох громадян України, з яких четверо – Марков, Кілінкаров, Симоненко й Бондаренко – відомі своєю лютістю до всього, що відбувається в цій країні після перемоги Майдану, а двоє – Трюхан і Ковтун – відстоюють цінності Майдану в студіях російських каналів. Не розуміти, що він робить, Соловйов не міг, але, можливо, прагнучи влаштувати у себе в студії скандал, не передбачив його масштабу.
Петро Симоненко, лідер Компартії України, досить жалібно почав розповідати про звірства української хунти. Російський телеглядач це все чув мільйон разів, і майже напевно почав шукати пульт, щоб або перейти на інший канал, або виключити цю нудоту й піти спати. Але тямущі оператори вчасно стали показувати обличчя українського політика-втікача Ігоря Маркова, який весь виступ Симоненка безупинно робив різні рухи й посилено працював фізіономією, демонструючи почуття, що його переповняли. Коли він, нарешті, отримав слово, то з його рота полилося щось досить незв’язне. «Крім боротьби з фашистами, треба розібратися зі зрадниками й колабораціоністами», – викрикнув Марков, після чого перейшов до конкретних обвинувачень на адресу Петра Симоненка, головне з яких полягало в тому, що Симоненко вільно ходить по Києву, а він, Марков, змушений був утекти.
Симоненко заперечив: мовляв, Марков утік тому, що він боягуз. На що Марков спочатку парирував: «Хто не зсучився, той утік», потім повідомив Петру Симоненку, що той «падло», потім додав, що лідер КПУ – «іуда», після чого розмахнувся й навісним кидком знизу кинув у Симоненка щось – і те щось задзвеніло. Судячи з усього, це були монети, й український політик-втікач таким чином вирішив виплатити «іуді»-Симоненку його гонорар.
Потім Ігор Марков досить довго не давав нікому нічого сказати, періодично вигукуючи: «Агент СБУ! Агент СБУ!» і показуючи рукою на Петра Симоненка, вочевидь сподіваючись, що того заарештують просто у студії. Але, оскільки Симоненка ніхто не заарештовував, український політик-втікач кілька разів виходив за межі своєї трибуни й робив рух у бік свого ворога, чим викликав тривогу Соловйова, який щоразу кидався прикривати Симоненка грудьми й іншими частинами свого дебелого тіла.
Все інше було настільки рутинним, що не заслуговує на те, щоб його згадували. Хіба що вкрай смішні заяви Симоненка про «якнайжорстокішу диктатуру», що панує в Україні, й слова Олени Бондаренко про те, що «медіа перебувають під таким контролем, який забезпечує прославляння Порошенка». Це було кумедно, оскільки весь український сюжет «Воскресного вечера» від 13.05.2018 почався із трансляції саме тих фрагментів святкового концерту 9 травня на каналі «Інтер», які відрізнялися вкрай прорадянською, проросійською, а також антиукраїнською й антипорошенківською риторикою. Вочевидь, Соловйов і всі ті, хто режисирують його програми, щиро переконані: російський телеглядач не в змозі пригадати те, що йому показували й говорили півгодини тому…
«ЗАЛИШКИ ТУРЕЧЧИНИ Й ІРАНУ ВВІЙДУТЬ У РОСІЮ!»
Порівняння двох сюжетів останнього «Воскресного вечора»: антиамериканського і антиукраїнського свідчить, що внутрішньовидова боротьба буває набагато більш запеклою, аніж міжвидова. Оскільки розпалювання дискусії в тій частині, коли всі ненавиділи США, було набагато слабшим, ніж коли всі ненавиділи Україну, але деякі ненависники України один одного ненавиділи набагато інтенсивніше, ніж Україну. І це попри те, що в антиамериканській панелі брали участь такі потужні генератори ненависті, як Ж., Сатановський і Яків Кедмі. Вся справа в тому, що в українських політиків-утікачів ненависть до всього, що відбувається в колишній їхній країні, має дуже особистий характер…
Втім, у того ж Якова Кедмі в його дикій злобі по відношенню до США і Європи проривається щось дуже особисте. У програмі, про яку йдеться, Кедмі дуже наполегливо закликав Росію розпочати війну зі США. «Вони (США) тренуються на Ірані. Усе, що відпрацьовується на Ірані, – це для вас! Усе, що робиться в Ірані, це чекає Росію», – на різні лади повторював Яків Кедмі. При цьому буквально заштовхуючи в голови телеглядачів одну думку: Росії життєво необхідно напасти на США. «Проти вас іде війна, тотальна», – говорив Кедмі голосом гіпнотизера, що повторює одне те саме, прагнучи відключити свідомість пацієнта. «Американці бояться тільки одного – воєнного зіткнення з Росією!» – вигукував Кедмі й далі вже практично прямим текстом вимагав, щоб Росія атакувала Америку: «Ви марудились із Грузією – отримали Україну. Марудились із Україною – отримали Вірменію! Так де ви їх зупините?!»
Після прямих закликів до війни від «ізраїльського політика» Якова Кедмі лідерові ЛДПР, який звик бути головним біснуватим у телевізорі, стало сутужно. Він, звісно, спробував проспівати свою арію маніяка, але був явно не в голосі. «Усіх, хто пропонує помиритися із Заходом, всю 5-у колону – заарештувати!», – ліниво завив Ж. Було видно, що він виконує номер і волає не від душі, а за посадою і статусом. «Я вам влаштую показові суди, у тому числі вам, Сергію Борисовичу!» – це Ж. побачив у студії колишнього ліберала Сергія Станкевича і спробував збудитися. Вийшло погано, тому Ж. раптом замовк. Але трохи згодом зібрався із силами й закричав: «Буде війна! Нафту зможемо підняти до 200 доларів! В остаточному підсумку – залишки Туреччини й Ірану ввійдуть до складу Росії!». И, знову побачивши Станкевича, зловтішно: «Першими демократичні батальйони підуть в атаку! Потім комуністичні!»
Путінізм умирає, і цей процес може затягнутися. Але вже зараз мертвечина пронизує все, в тому числі проникає до телевізійних студій. Пронизує наскрізь головне джерело життя путінізму, генератори ненависті. Вони стають сірими, тужливими, неживими. І тільки поява іноземців, нехай навіть найбільш огидно пропутінських, таких як навіжений Ігор Марков або вкрай осатанілий у своїй кровожерливості Яків Кедмі, вливає в ці програми хоч якесь життя…
Джерело: блог Ігоря Яковенка
