Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Війна – це мир, свобода – це рабство, незнання – сила. Двохвилинки ненависті, 2+2=5, новомова, двоєдумство. Всі ці поняття-формули стали популярні завдяки роману «Тисяча дев’ятсот вісімдесят четвертий», який побачив світ у Великій Британії в 1949 році.
Сьогодні, коли ми бачимо, як мільйони росіян вірять у брехню Кремля про «повстання народу Донбасу, який потім 8 років бомбили нацисти», вірять у нацистів в Україні, творчість Орвелла стає актуальною як ніколи.
Адже «…якщо всі приймають брехню, нав’язану партією, якщо в усіх документах одна і та ж пісня, тоді ця брехня поселяється в історії та стає правдою».
А нам зовсім не байдуже, яка саме правда про зруйнований Маріуполь поселиться в історії.
Що передбачив Орвелл у путінській Росії
- Двохвилинки ненависті
Наприклад, двохвилинки ненависті. Герої роману мусять щодня дивитися фільми про ворогів Партії та переживати ненависть.
Цей формат реалізований на російському ТБ, але щоденна доза для російського глядача принаймні в 30 разів вища. Нагадаємо, одна з провідних пропагандистських передач в РФ називається «60 хвилин».
Але насправді інтенсив телененависті в Росії ще більший.
Як підрахувало російське незалежне видання «Проект», після початку війни обсяг «інформаційно-публіцистичних» пропагандистських передач на «Першому» каналі зріс з 28 годин на тиждень до 90, а на «Росії-1» з 52,5 годин до 67,5 годин на тиждень.
Британець Френсіс Скарр із відділу моніторингу Бі-Бі-Сі, який за своїми службовими обов’язками моніторить державне телебачення Росії, вважає, що російські пропагандистські шоу, на кшталт «60 хвилин» Скабєєвої і Попова та «Вечір з Володимиром Соловйовим» – це унікальний для світу жанр на ТБ.
Програми схожі на ігрові шоу – гості стоять півколом, є подіум, яскраве світло. «Експерти» по черзі виступають з екзальтованими промовами, розпалюючи ненависть.
Один із нещодавніх прикладів. Депутат Держдуми від фракції ЛДПР Журавльов, виступаючи в ефірі програми «60 хвилин», пригрозив вбити військового кореспондента німецького видання «Bild» в Україні Бйорна Штритцеля:
«Я хочу цьому нацику – а мені наплювати – сказати, с*ка, ми всі прийдемо і всіх вас вб’ємо!».
Ведучий програми Попов, який до цього казав, що німецькі журналісти є нащадками Геббельса, спробував запхати джина назад у пляшку, говорячи, що «не треба вбивати журналістів». Проте Журавльов все повторював, що йому наплювати і він все одно буде вбивати.
Сьогодні в Росії заборонено критикувати путінську війну навіть у соцмережах. «В часи загальної брехні говорити правду – це екстремізм» – передбачав Орвелл.
«Хто керує минулим, той керує майбутнім; хто керує сьогоденням, той керує минулим», – йдеться в романі-антиутопії.
- Двоєдумство
Ще одне передбачене в «1984» явище, яке дуже притаманне Росії, це двоєдумство. Здатність дотримуватися двох протилежних переконань одночасно.
Наприклад, українці – братній народ, але при цьому українців не існує, а прагнення спілкуватися українською мовою – нацизм.
Або: Росія жодного разу в історії ні на кого не нападала. І Росія розпочала вторгнення в Україну, щоб був мир.
Люди повторюють за телевізором і поєднують непоєднувані речі, адже їх навчили не думати про політику самостійно.
Сучасним росіянам, які терплять путінізм вже понад два десятиліття, відведена роль пролів з «1984»: людей «третього сорту», яким Партією дозволено лише примітивно розважатися, але заборонено «лізти» у політику.
Чи є в світі ще якась структура, яка системно, в промислових масштабах поширює стільки неправди, як це робить путінська Росія?
Орвелл у своїй творчості буквально вимагав, щоб люди казали правду, бо інакше, на його думку, людство приречене на деградацію. Це і є свобода.
«Свобода – це мати можливість сказати, що 2+2=4. Якщо доведено це, то все інше випливає з цього», – йдеться в романі.
Народження антисталініста
Але ж звідки у британського письменника така ненависть до брехні?
Джордж Орвелл був соціалістом, але виступив проти тоталітарних режимів Сталіна та Гітлера. Хоча в його час багато пасіонаріїв були зачаровані загадковою комуністичною Росією: країною, що порвала з минулим заради прогресу.
Справа в тому, що Орвелл, як доброволець, взяв участь у Громадянській війні в Іспанії (1936-1939) на боці республіканців. Сили, що виступили проти заколоту генерала Франко, були дуже різнорідними, і свою фракцію там активно підтримував СРСР.
Воюючи проти спільного ворога, республіканці потерпали від внутрішніх конфліктів.
Користуючись моментом, сталінські спецслужби знищували опонентів Москви на Піренейському півострові: соціал-демократів, троцькістів, анархістів тощо.
Так Орвелл став свідком терору і ближче познайомився з натурою сталінізму.
Москва прагнула захопити контроль над Іспанією і, поки тривала Громадянська війна, їй це частково вдалося. Розправи над опонентами супроводжувались брехнею в пресі, яка навіть комуністів, але опонентів Сталіна, таврувала «фашистами», що, мовляв, заслужили на смерть.
Відраза до брехні Москви й стала головним драйвером роботи письменника над антирадянським «Колгоспом тварин» та антитоталітарним романом «1984».
Ось як розказує про це Марія Карп, авторка біографії письменника:
«І коли Орвелл побачив, як шотландський юнак Боб Смайлі, онук відомого профспілкового діяча Роберта Смайлі, покинувши університет, мчить до Іспанії боротися з фашизмом, де його заарештовує іспанська республіканська поліція, що діє за вказівкою НКВС, і він гине в тюрмі, для Орвелла це стало страшним ударом.
Шок був у тому, що для радянських комуністів боротьба з інакодумством, з опозицією всередині руху виявилася навіть важливішою за боротьбу з фашизмом».
Ось так Радянський Союз боровся «за мир та міжнародну солідарність трудящих». Звісно, Орвелл при цьому продовжував ненавидіти й фашизм.
Адепти путінізму часто проявляють себе і як неосталіністи. Це ще раз доводить, що між тоталітарними режимами Гітлера та Сталіна відмінності були передусім у формі, а не в суті явища. Орвелл це побачив і говорив про це навіть тоді, коли це було не модно, потерпаючи від нападів просталінських британських лівих.
Про переслідування сталіністами в Іспанії сам Орвелл писав у передмові до україномовного видання роману «Колгосп тварин» (1947), яке було одним із перших перекладів книги.
«Ми справді мали щастя, що нам вдалося покинути Іспанію живими та ще й не бувши ні разу арештованими; багато з-поміж наших друзів розстріляно, інші просиділи довгий час по в’язницях чи просто позникали.
Ці переслідування в Іспанії йшли поруч з великими чистками в СССР і були лише їхнім відгомоном.
Суть обвинувачень, а саме «змова з фашистами» – була тут і там однакова; коли йшлося про Іспанію, я мав повні основи знати, що ці обвинувачення неправдиві.
Увесь цей досвід був для мене цінною наукою: він показав мені, як легко тоталістичній пропаганді керувати опінією освічених верств у демократичних країнах».
Орвелл зрозумів нищівний потенціал фейк-ньюз сталіністів, і як вони можуть спотворювати реальність на Заході.
«Ми обоє з дружиною були свідками, як невинних людей кидали у в’язниці тільки тому, що їх запідозрювали в неправовірних почуваннях. А повернувшсь в Англію, ми побачили, що порівняно розсудливі й добре інформовані оглядачі вірять в усякі неймовірні оповідання про змови, зраду та саботажі, про які інформувала преса з московської судової зали.
Я тоді збагнув, ясніше як до того, негативний вплив Совєтського міфу на західній соціалістичний рух».
«Таврувати інших словом «фашист» і до того ж самому бути фашистом – головний метод путінізму«, – каже вже про сучасних сталіністів американський історик Тімоті Снайдер.
При цьому він зазначає, що антифашизм СРСР – міф, який вводить в оману.
«Радянський антифашизм став політикою поділу на «ми» та «вони». Це не боротьба з фашизмом. Адже, як говорив нацистський ідеолог Карл Шмітт, фашистська політика починається з визначення ворога.
Оскільки радянський антифашизм лише визначав, кого вважати ворогами, він відкрив лазівку, за допомогою якої фашизм зміг повернутися до Росії».
Роман «1984» закінчується похмуро – герої відмовляються від кохання, тоталітаризм їх розчавлює.
«2+2=5» – переконує О’Браєн – кат «Міністерства Любові» з роману Орвелла, – ти мусиш повірити в це, Вінстоне, бо так наказує партія», – розповідає про фінал «1984» літературознавець Ростислав Семків.
«Тортури тривають доти, доки скромний клерк, у якого зародилося зерня бунту, не лише відмовляється від самої лиш думки про будь-який протест, але й приймає цю збочену реальність із її антиматематичною логікою.
Орвелл детально демонструє – й цим він налякав своїх сучасників особливо – процес ламання людини, котру біль і страх перетворюють на тупу й апатичну істоту.
Далі Вінстон уже може прийняти все: наприкінці роману він щиро «любить Старшого Брата». Саме таке «переконання» готував путінський режим для нас усіх».
Чи не є доля героя роману Вінстона, який спробував вирватися до свободи та програв гнобителям, схожою на долю Росії, яка в 1990-ті мріяла про вільний, нормальний розвиток, але яку зламали реваншисти так, що сьогодні росіяни сприймають за норму, що нові чекісти погнали їх убивати та вмирати в Україну?
«Колгосп тварин» в 2022
Після того, як путінський режим назвав Зеленського неонацистом і на цій підставі почав нове коло війни, орвелівська брехня Кремля відкрилася занадто багатьом людям у світі.
У відповідь російська дипломатія завдала нищівного удару «високоточною» літературною критикою від речниці МЗС Марії Захарової.
З харизмою, яка прокидається під час святкових застіль, перед аудиторією в Єкатеринбурзі вона видала одкровення, що Орвелл, виявляється, писав не про тоталітаризм і «Він взагалі не про нас писав».
Так речниця відповіла на питання росіянина про те, що відповідати його друзям за кордоном, які порівнюють стан суспільства в путінській Росії з суспільством у романі «1984».
Цікаво, що в державних російських ЗМІ ще в 2019 році пролунали спроби «перевести стрілки» та перетрактувати роман «1984» таким чином, що його найближча аналогія – не СРСР, а сучасний західний світ.
«При цьому, звісно, сучасний Старший Брат декларує прагнення до свободи, миру та науки. Але, як і в Орвелла, свобода звертається до рабської покори принципам «толерантності», світ – «гуманітарним бомбардуванням», а наука – послідовним знищенням традицій освіти».
Тут не зайвим буде пригадати, що «1984» був заборонений саме в СРСР, а не на «загниваючому» Заході.
Доріан Лінскі в книзі «Міністерство правди», яка також з’явилася в 2019 році, пише, що відразу після появи в 1949 році, критики-комуністи побачили в романі Орвелла прямий наклеп на соціалізм. А радянська «Правда» вилаяла твір, назвавши його «брудною безграниною», створеною «за наказом та за підбурюванням Волл-Стріт».
Тому, коли Захарова невимушено легко ставить «шах і мат» Орвеллу, який «не писав про СРСР» – ми стаємо свідками історії, яка повністю закільцьовується.
Можливо, таким оригінальним чином пані Захарова залишила послання дослідникам з майбутнього, щоб їм було легше зрозуміти природу режиму, який захопив Росію на початку 21-го століття.
За кілька років до «1984» Орвелл написав твір «Колгосп тварин» (1943–1944 рік), присвячений саме появі Радянського Союзу.
«Я закінчив маленьку казку на 30 тисяч слів з політичним змістом, – писав Орвелл до одного з видавців. – Але переконаний, що Ви її не надрукуєте. Вона зовсім неприйнятна для Вас з політичної точки зору: вона антисталінська».
«Колгосп тварин» – це алюзія на те, як влаштований СРСР, та на його історію. Тварини в книзі представляють різні верстви радянського суспільства.
«Свині – це більшовики; коні – робітники; собаки – охоронці режиму, що несуть службу в сумнозвісних каральних органах (ВЧК, ДПУ чи НКВС), вівці – неосвічений народ, який сліпо дослухається до пропаганди», – коментує літературознавець Євгенія Волощук.
«Ворон Мойсей представляє релігію; кінь Боксер – стахановський рух «ентузіастів праці»; цинічний осел Бенджамін – інтелігенцію, яка скептично оцінює революцію, а коза Мюріел – радянських інтелектуалів, які «зникають» із суспільного життя».
При цьому собаки, каральні органи, виховувалися вождем Наполеоном змалку, з часу коли були цуценятами. А потім стали його вірною зграєю, яка залякує та вбиває.
У творі продемонстровано, як революціонери під гаслами справедливості стають ще більшими гнобителями, ніж попередній режим. Через маленькі перекручування втрачається правда.
Наприклад, до гасла: «Всі тварини рівні» непомітно додається маленьке уточнення: «але деякі тварини рівніші за інших», яке перекреслює сенс проголошеного.
Це схоже на те, як росіяни проголошують на словах братерство між народами, але при цьому старший брат «рівніший за інших» та має право порушувати кордони.
Потрібно додати, що обидва твори під час Холодної війни використовувалися британським та американськими спецслужбами для боротьби з комунізмом: наприклад, фінансувався вихід кінопродукції на їхній основі.
Ще один цікавий факт, який свідчить про те, що Орвелл розумів радянську небезпеку: у 1949 році він передав до Департаменту інформаційних досліджень (IRD) МЗС Великої Британії перелік людей, яких вважав такими, що підтримують сталінізм.
Один із них, журналіст Пітер Смоллетт, який очолював російську секцію в британському міністерстві інформації, після смерті, в 1980 році був викритий як професійний радянський шпигун, пише Лінскі.
«Колгосп тварин» Орвелла закінчується тим, що свині з ферми – алюзія на радянську номенклатуру – сіли за стіл із людьми (капіталістами), а потім і побилися з ними.
Чи не є це пророчим передбаченням того, як цивілізований світ на початку 21-го століття пустив до себе за стіл неосталінізм – путінізм, хоч і мав зрозуміти його злочинний характер значно раніше?
Світ розумів, але продовжував зміцнювати цей режим своїми грошима, технологіями та співпрацею – допоки російський шизофашизм (за Тімоті Снайдером) не дозрів, щоб кинути йому зухвалий виклик.
Путінізм як орвелівський тоталітаризм нового типу
У «Профілактиці літератури» Орвелл писав, що тоталітаризм «зрештою, можливо, вимагає невіри в саме існування об’єктивної істини».
За цією ознакою в Росії з’являється тоталітаризм нового типу, коли з правдою борються нескінченним повторенням брехні.
Оглядач «The New Yorker» Адам Гопнік зазначав про політичну боротьбу в США:
«Орвелл мав слушність щодо цього несамовитого авторитаризму, який, по суті, спирається на постійно повторювану брехню – настільки нав’язливу, що боротися проти цієї брехні стає не тільки небезпечно, а й більш виснажливо, ніж її повторювати…
Від людей не обов’язково очікується віра в неї, їх треба нею залякати».
Вже у згаданій книзі «Міністерство правди» Доріан Лінскі говорить про путінізм як про один із різновидів тиранії. Він писав, що «це цілком новий різновид орвеллізму, який […] покладається на брехню середнього розміру».
Нагадаємо, це було написано ще в 2019-му році, а з того часу брехня підросла.
Лінскі констатує:
«Завдяки інтернету такий менталітет поширився далеко за межі Росії: провідний світовий виробник дезінформації переніс свою альтернативну реальність до демократичних суспільств, які й гадки не мали, наскільки вони вразливі».
До речі, що б міг відповісти Захаровій сам Орвелл на тезу, що він описав не тоталітаризм, а крах ідеї лібералізму? В передмові до «Колгоспу тварин» він підкреслив, що ліберальні цінності «не руйнуються, але їх треба підтримувати живими, докладаючи свідомих зусиль».
Вже напередодні своєї смерті – а Орвелл не проживе і року після виходу «1984» – письменник сказав про сюжет свого роману так:
«Мораль, що її можна витягнути із цієї небезпечної і жахливої ситуації, проста: не дозволяйте цьому статися. Усе залежить від вас».
Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Медіаверсія статті на сайті Українська правда
