Джерело: ГО “Детектор медіа”
«Детектор медіа» проаналізував дев’ять тисяч дописів у російському та окупаційному сегментах телеграма, щоб визначити, як російська пропаганда вела інформаційну підготовку до депортації українських дітей до Росії.
Над дослідженням працювали: Іра Рябоштан, Олексій Півторак, Ольга Білоусенко
«Детектор медіа» системно досліджує російську дезінформацію в українському та російському сегментах соцмереж. За цей час ми, як і інші дослідники російської пропаганди, визначили, що військовим операціям Росії майже завжди передують інформаційні операції. Наприклад, міф про «восемь лет», який почали поширювати до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Крім цього, за даними Microsoft та Держспецзв’язку, кібератаки Росії на українські установи часто пов’язані з наступом військових Росії. Тобто Кремль готує інформаційне та віртуальне тло для своїх операцій, у тому числі й воєнних злочинів. Одним із таких злочинів є депортація й незаконне всиновлення українських дітей у російські родини. До лютого 2022 року в інформаційному просторі майже не фіксували інформації про примусове вивезення дітей з окупованих українських територій до Росії. Натомість із перших місяців великої війни ці злочини почали фіксувати в різних містах, які загарбала Росія. Тому «Детектор медіа» вирішив дослідити, як російська пропаганда ввела інформаційну підготовку до цього злочину, а також — як інформаційно підтримує та просуває його зараз.
Методологія
«Детектор медіа» проаналізував майже дев’ять тисяч дописів у російському та окупаційному сегментах телеграма, які надали компанії LetsData i Semantrum. Під російським сегментом маємо на увазі дописи профілів, сторінок, груп та каналів, які розташовані в Росії або вказали своїм місцем розташування Росію. Під окупаційним сегментом маємо на увазі групи та канали, геолокацією яких визначено як Україну, так і Росію, однак їхня авдиторія — тимчасово окуповані українські території. Детальніше про це читайте тут.
Період моніторингу: літо — осінь 2022 року.
Методологія отримання та обробки даних — читайте тут.
Як російська пропаганда виокремлює категорію «діти Донбасу»
В інформаційній війні проти України Росія часто використовує різні вразливі групи для своїх маніпуляцій. Раніше «Детектор медіа» уже робив дослідження щодо українських біженців, гендерної і ЛГБТ-дезінформації, яку використовує Росія. На відміну від попередніх досліджень, у цьому ми фокусуємося на російській дезінформації не про всіх українських дітей, а на дезінформації щодо конкретної категорії — так званих дітей Донбасу. Саме цю категорію Росія часто використовує у своїх пропагандистських кампаніях, які націлені на росіян або українців на окупованих Росією територіях. Однак наслідки від цієї кампанії впливають на всю Україну. Один із них — примусова депортація й викрадення українських дітей з окупованих територій, незаконне всиновлення цих дітей на території Росії.
Тему про «дітей Донбасу» почали розгойдувати паралельно з міфом про «8 лет», протягом яких Україна нібито «обстрілювала Донецьк», «бомбила Донбас» та «вбивала російських людей на Донбасі». Це дало росіянам і російським ботам у різних соцмережах іще один «аргумент» у суперечках про причини початку повномасштабного вторгнення. Під ширше визначення «дітей Донбасу», за версією російської пропаганди, потрапляють усі люди до 18 років, які живуть на окупованих частинах Луганської, Донецької, Херсонської, Запорізької і Харківської областей, які буцімто «страждали від дій київського режиму» та яких Росія «прийшла визволяти». Вужче визначення — це діти з окупованих районів Донецької і Луганської областей, які «ніколи не жили в мирі». Останнє визначення особливо часто використовували наприкінці літа 2022 року, коли писали про початок шкільного сезону і школярів молодших класів, які все своє дитинство «провели під обстрілами з боку України».
Що ж до ролі Росії в долі «дітей Донбасу», то у версії російської пропаганди її немає аж до 2022 року — «діти на Донбасі стали гинути задовго до “спеціальної військової операції”, тож Росія тут взагалі ні до чого». Тобто міф про «их там нет» живий досі.
Разом із цим, після 24 лютого 2022 року, коли Кремль нарешті визнав, що російські війська є в Україні, почали додатково використовувати іншу тактику — протиставлення: коли Росія «підтримує, дарує, приймає, вшановує пам’ять дітей Донбасу», а Україна «вбиває, спалює, обстрілює» тощо. Це класична форма маніпуляції, яку давно й часто використовує російська пропаганда. Однак у реаліях, коли Росія офіційно визнає свою присутність на окупованих територіях, а в Україні точиться повномасштабна війна, це протиставлення почали поглиблювати.
Чим відрізняється російський сегмент телеграма від окупаційного
Головною відмінністю між російським і окупаційними сегментами був tone of voice — стиль комунікацій, характерний при взаємодії з користувачами. У російському сегменті це були емоції, тоді як в окупаційному — «офіціоз».
Російський сегмент телеграма можна назвати агресивним. Ця агресія проявлялася як у ставленні до України, так і у виправданні дій Росії. Часто вона йшла від самих користувачів через публічні телеграм-чати або персональні блоги. Головним інструментом були емоції. З цього виходить більш ворожа риторика, ніж в окупаційному сегменті, щодо дій України і Заходу. Меседж про війну проти України як про «помсту за дітей Донбасу» сформований переважно в цьому сегменті. Загалом спектр «виправдань» і «пояснень» причин повномасштабного вторгнення був ширшим у російському сегменті. Також саме для російської авдиторії сформували тезу, що «діти Донбасу — російські діти», за допомогою якої намагалися «переконати» російських користувачів у «необхідності втрутитися» у справи України.
Окрім російського, в ході дослідження ми дослідили окупаційний сегмент, розділивши його на два періоди — до 24 лютого (телеграм-канали, які запустили до повномасштабного вторгнення) та після 24 лютого. Жодної різниці в риториці між ними не зафіксували, лише розширення географії, адже після 24 лютого 2022 року було створено багато телеграм-каналів в окупованих частинах Запорізької, Харківської і Херсонської областей. В окупаційному сегменті часто просували псевдоофіційні заяви та повідомлення від окупаційних адміністрацій чи російських чиновників. Переважно саме вони ставали «аргументами» в тезі, що «Росія піклується про дітей Донбасу» чи про «евакуацію та реабілітацію дітей Донбасу». Разом із цим, в окупаційному сегменті більш очевидні зв’язки між мережами телеграм-каналів, а саме: коли один допис репостять понад 100 разів без жодних змін, створюючи ефект масовості й намагаючись вкорінити певну тезу серед своїх читачів через багаторазове повторення.
На прикладі цього дослідження можемо говорити, що для російської авдиторії кремлівська пропаганда використовує набір інструментів, який апелює переважно до емоцій. Такі підходи, ймовірно, впливають на агресивність російських користувачів, які не можуть аргументовано пояснити свої претензії, — до них доносять інформацію через емоції на рівні тез, а не фактів. Тоді як підходи роботи російської пропаганди з окупованими територіями України хоч і намагаються викликати негативні емоції щодо української влади чи Заходу, але частіше містять фактаж.
Ключові тези пропаганди, виокремлені в ході дослідження
«Україна — агресорка, бо вбиває дітей Донбасу»
«Українські бойовики вбивають беззахисних. Не дивлячись в очі, а раптово, просто стріляють у спину. Неонацисти забирають у донбаських сімей не тільки кров, а й найцінніше, що в них є, — майбутнє їхніх родів», — писали проросійські користувачі соцмереж. У такий спосіб прагнучи показати, що агресор — не Росія, а Україна, яка буцімто безжально знищує дітей на Донбасі. Цей меседж виходить одразу із кількох наративів. Зокрема з того, що переконує, мовляв, українці — нацисти-карателі, які прагнуть знищити так званий народ Донбасу. Також цей меседж підживлює наратив, що Україна «8 лет» нібито знищувала тамтешніх мирних людей, руйнувала інфраструктуру і цього разу посягнула на святе — життя дітей. Які, на думку проросійських користувачів, уже не пам’ятають життя без звуків вибухів і постійного страху. Безжальність України намагалися підтвердити дописами про українських військових, які готові прострілювати ноги дітям на Донбасі, які їм заважають тощо. «Азовець грозив прострілити дитині ноги. Одного разу в підвалі школи, де були дорослі і діти, до нас прийшов озброєний бойовик “Азова” і почав нести якусь пропагандистську маячню. Ми трохи посміялися. А він каже: ще раз посмієтесь, ноги вам прострелю, будете тут скакати. І дитині шести років, яка зайшла йому за спину, також», — ішлося в повідомленні.
На початку березня 2022 року в російському та окупаційному сегментах телеграма ширили меседж, що Україна «має намір викрасти і вивезти у невідомому напрямку» дітей з окупованих територій. Короткочасний сплеск таких повідомлень замінили «класичні» тези, що Україна вісім років «забирала дитинство у дітей з окупованих територій, які мусили ховатись від обстрілів і страждали від жорстокості українців». На підкріплення повідомлень, що діти з окупованих територій втрачають дитинство, розповідали й показували документальні фільми про дітей, які граються поряд із вибухонебезпечними предметами: «Вісімдесята. Це велика, її не можна брати. А це маленька. Це міни хвіст. Ось вона, міна», — такими словами російські документалісти образи дітей, які живуть на окупованих територіях.
Так російський агітпроп намагається перекласти відповідальність за злочини російської армії на території України й, розмиваючи межі, виправдати наступ Росії на Україну, який почався у 2014 році із захоплення Криму та частин Донецької й Луганської областей. Проте поширюючи ці меседжі й маніпулюючи тим, що діти Донбасу вже не пам’ятають мирного життя, пропагандисти не згадують, що війни не було би без рішення російського керівництва напасти на Україну, мотивуючи напад спершу так званим захистом російськомовних, а пізніше — денацифікацією.
«Діти Донбасу — це російські діти»
Це продовження технології виокремлення вікової групи в окрему категорію для подальшого використання її, в залежності від цілей російської пропаганди. Цю тезу врешті використовували як аргумент для інших, ширших меседжів — про так звану русофобію, про «нацизм в Україні» абощо. Переважно тезу про «російських дітей Донбасу» поширювали через особисті історії вихідців із Донецької чи Луганської областей, що є потужним маніпулятивним інструментом. Він сприяє кращому засвоєнню меседжу, ніж просто загальний допис. У таких історіях часто описували, як «діти чекали, поки Росія їх врятує», що вони «боялися говорити про свою проросійську позицію», що «таємно вчили російську мову, бо вона була під забороною» тощо. Урешті ці історії підводять до того, що Росія виступає в ролі такої собі «рятівниці дітей».
Цю тезу просували переважно користувачі російського сегмента телеграма. На відміну від окупаційних телеграм-каналів, де її поширення майже не зафіксовано. Тобто теза про «російських дітей Донбасу» є ще одним, так би мовити, поясненням для російської авдиторії про причини вторгнення Росії в Україну.
«Евакуація та реабілітація дітей Донбасу»
У ході дослідження аналітики зафіксували велику кількість меседжів, які мають на меті виправдати дії Кремля — депортацію українських дітей до Росії або на окуповані Росією до 24 лютого 2022 року українські території. Разом із цим у російському сегменті соцмереж поширювалися тези про спрощення процедури всиновлення «дітей Донбасу» та «переваги», які громадяни Росії можуть отримати, якщо «візьмуть у сім’ю дитину з Донбасу».
Усі попередні тези так чи інакше інформаційно впливали на російську та проросійську авдиторію, переконуючи її, що «діти Донбасу», навіть ширше — українські діти, нібито в небезпеці, тому їх треба «рятувати». Спершу більшість меседжів працювали саме на протиставлення — «на Донбасі дітям небезпечно», а «в Росії безпечно». З часом географія меседжу розширилася на Сумську, Харківську, Запорізьку й Херсонську області. Наприклад, проросійські дописувачі поширювали допис, що «діти з Донбасу звикли ховатися від обстрілів і ночувати у підвалах своїх будинків без світла і води». Також просували тези про обстріли поруч із дітьми, про «очі цих дітей — з дорослим поглядом, надто багато їм довелося пережити» тощо. Натомість про Росію писали як про «безпечне місце» без обстрілів, де «діти Донбасу щасливі в мирній Москві». Після формування сталих наборів тез у цьому ключі серед російської і проросійської авдиторії кремлівська пропаганда почала ще більше писати про депортацію дітей з окупованої частини Донецької та Луганської областей до Росії. Спершу переважно писали про дітей із дитячих будинків. Наприклад, почастішала кількість дописів, що дітей вивозили ще з лютого 2022-го: «14 дітей <…> виїхали до Таганрога, де в евакуації з лютого поточного року перебувають усі вихованці муніципальної бюджетної установи “Дитячий соціальний центр Донецька”». Разом із цим просували тези, що «Росія об’єднує родини», «Росія — новий дім для дітей Донбасу» тощо.
Наступний етап розпочався влітку — російські та окупаційні телеграм-канали писали, що за сприяння чиновників та депутатів Росії дітей з окупованих областей України почали вивозити на відпочинок. «Найпопулярніші» напрямки — окупований Крим або власне Росія. Наприклад, «діти із Запорізької області відпочили та оздоровились у різних містах Росії», «мелітопольські дітки вирушають на відпочинок до південних міст Росії», «у літньому таборі “Мандарин” завершилася перша зміна для ямальських хлопців та дітей із Волновахи» тощо. Іншим приводом для вивезення дітей з окупованих територій були нібито лікування чи реабілітація: «повна психологічна реабілітація дітей Маріуполя, які <…> вирушили у велику подорож Росією», «16 дітей із ДНР їдуть на реабілітацію до Москви», «хлопчика з Херсона відправили на лікування до Росії» абощо. Такими повідомленнями протягом літа були переповнені окупаційні телеграм-канали: як ті, що мімікрують під локальні групи чи ЗМІ, так і ті, як видають себе за канали комунікації окупаційних адміністрацій. Російська пропаганда поширювала подібні повідомлення у спробах закріпити меседж, що «Росія допомагає та рятує дітей». Наслідок однієї з таких «поїздок у табір» описало американське видання NYT, яке опублікувало історію мешканки Харківщини, чия дитина в серпні виїхала до Росії в безплатний дитячий табір, нібито в безпеку від постійних обстрілів. Станом на 23 листопада, коли вийшов матеріал NYT, дитина до матері так і не повернулася. Інша історія, про яку розповів український омбудсман Дмитро Лубінець, — 21 грудня Україна повернула трьох дітей, яких незаконно вивезли з Харківської області до дитячого табору «Ведмедик» у російському Геленджику. The Washington Post розповіло історію сім’ї з Маріуполя: дитину забрали від батьків та вивезли до окупованого Донецька нібито на лікування, де хотіли віддати в російську родину. Лише за перший місяць повномасштабної війни Росія викрала понад дві тисячі українських дітей. Тоді радниця Уповноваженого президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук повідомила, що правоохоронці зареєстрували провадження за фактом незаконного переміщення російськими окупантами понад двох тисяч українських дітей до Росії. Примусова депортація порушує міжнародне законодавство, гуманітарні права та Конвенцію ООН про запобігання злочину геноциду.
Разом із цим Росія розгорнула офіційну кампанію з усиновлення дітей з України російськими родинами. Окупаційні телеграм-канали просували повідомлення, що Росія ухвалює новий законопроєкт про всиновлення, який спрощує процедуру «отримання російського громадянства для дітей Донбасу», відкриває школи прийомних батьків, запускає гарячі лінії для охочих «прийняти дітей Донбасу в родини». Натомість у російському сегменті телеграма найактивніше просували тезу, що «прийомним батькам збільшать виплати за всиновлених дітей».
На тлі цього в інфопростір окупованих територій почали закидувати велику кількість новин, що українські діти «знаходять нові родини» в Росії: «Дмитро і Тетяна — родина з Підмосков’я, прийняли дев’ять рідних братів та сестер із Донецької народної республіки», «до Апрелівки приїхали 27 сиріт із ДНР, які будуть під тимчасовою опікою у своїх нових сім’ях» тощо.
У таких новинах частіше починають фігурувати російські чиновники, наприклад, що 27 дітей з окупованої Донеччини зустрічали губернатор Підмосков’я Андрій Воробйов і уповноважена з прав дитини в Росії Марія Львова-Бєлова. Ця Львова-Бєлова часто виринає в новинах про депортацію українських дітей. Вона потрапила під санкції США, Великої Британії, Канади, Австралії, Швейцарії та Євросоюзу за пропаганду примусового усиновлення українських дітей у російські родини. Ба більше, вона безпосередньо причетна до цих викрадень, окрім самого факту сприяння депортації, так звана омбудсманка «всиновила хлопчика з Маріуполя». Цю історію масово тиражували як російські ЗМІ, так і російські та проросійські телеграм-канали. Вона стала такою собі агіткою, що мала на меті підбурити й заохотити росіян слідувати прикладу уповноваженої.
Тож Росія своєї причетності до вивезення дітей з України не заперечує, навіть навпаки — використовує цю тему для піару. На звинувачення в депортації та фактично в геноциді російська пропаганда майже не реагує. Хоча час від часу поширює тези, що «Росія повертає евакуйованих дітей українським опікунам».
Станом на 22 грудня 2022 року українська влада верифікувала понад 13 тисяч дітей, яких Росія примусово вивезла з України. За даними відкритих джерел, озвучених Росією, які публікує сайт «Діти війни», станом на кінець 2022 року Росія депортувала 721 тисячу дітей. Водночас Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець каже, що кількість депортованих до Росії українських дітей може становити сотні тисяч.
«Росія піклується про дітей Донбасу»
Це одна з наймасовіших тез, яку поширювали в російському та окупаційному сегменті соцмережі. Часто вона підкріплювалася «паркетними» публікаціями з піаром російських чиновників. Допомога тим, хто мешкає чи покинув зону бойових дій, стала одним зі способів надати «благородних» мотивів агресії Росії проти України. Крім «евакуації й поїздок на відпочинок», дітям, які прибули в Росію із сім’ями, пропонували ваучери на продукти чи різні пільги: від російського Червоного хреста до місцевих державних адміністрацій.
Разом із цим, Росія продовжувала створювати образ «піклування» про дітей з окупованих територій з боку росіян, які присилають їм допомогу чи привозять подарунки. Наприклад, «дітям Донбасу від дітей Підмосков’я» надали вантажівку морозива. Проте найчастіше в контексті збору і вручення допомоги / подарунків тим, хто залишився на окупованих територіях, згадують російську партію влади «Єдина Росія». Такі публікації створюють враження прихованої чи явної агітації за політичну силу, яка з 2003 року має більшість у російській Державній Думі й, відповідно, причетна до зміцнення влади Путіна і вкорінення мілітаристських поглядів у російському суспільстві.
«Правильна російська освіта для дітей Донбасу»
Освітня «інтеграція» — це один із аспектів російської пропаганди в контексті загарбання Росією українських територій. Росія й до 24 лютого поширювала наратив про нібито русофобію, підживлюючи його фейками про «заборону російської мови» чи «націоналістичну літературу» в бібліотеках і школах. Наприклад, у 2021 році поширювали маніпуляцію, що в одній зі шкіл Одеської області нібито «показово викинули на вулицю книжки російською мовою». Тож, говорячи про «дітей Донбас», російська пропаганда вдалася до вже звичних інструментів. Наприклад, у квітні про дітей з територій, які російські військові окупували після 24 лютого, писали: у Раді Федерації Росії дізналися, що не всі діти на окупованих територіях знають російську мову на тому рівні, щоб учитись за російськими підручниками. Разом із цим, просували історії про батьків, які таємно вчили своїх дітей російської всупереч «націоналістичному вихованню» української освітньої системи. Насправді ж російську мову ніхто не виключав із навчального процесу в Україні, а надто не обмежував її використання у приватному житті. Станом на квітень 2022 року навчання повністю або частково російською відбувалося у 424 школах.
У червні з’явилися повідомлення, що діти на окупованих територіях підуть до шкіл, де буде російська навчальна програма. Для цього, як писали російські користувачі в липні, завезли російські підручники й викладачів. «Будемо навчати дітей за російською програмою. Тому що вісім років в окупації в цих населених пунктах не зрозуміло, що вони вчили. Російську мову утискали, забороняли. Історія пішла догори дном», — так казав так званий голова окупаційної адміністрації Новоазовського району Донецької області Олег Моргун.
Іншим інструментом було протиставлення. «Діти України ховаються в Києві і Харкові по підвалах, а діти Донбасу першого вересня підуть до нових сучасних шкіл», — писали в Росії на початку липня. Паралельно поширювали тезу про наміри Росії надати фінансову допомогу «дітям Донбасу». Зокрема, ширили заяву колишнього голови Державної Думи Росії В’ячеслава Володіна, який запропонував розробити механізми виплати дітям Донбасу по десять тисяч російських рублів для того, щоб підготуватися до навчального року.
У соціальних мережах дуже мало писали, що стається зі школярами, які опинилися в Росії. Зате повідомляли про випускників шкіл на окупованих територіях, яким надали бюджетні місця у суб’єктах федерації Росії, зокрема у Башкортостані. Деяких авторів постів із російського сегмента начебто не задовольняло, що абітурієнти з України мають привілеї, тому вони скаржилися, що українські діти забирають бюджетні місця росіян.
Зважаючи на публікації в соціальних мережах, процес переходу на «російські стандарти» освіти розпочався задовго до незаконного «референдуму» на цих окупованих територіях. Головна роль у цьому належала представникам окупаційних адміністрацій і російським чиновникам від освіти.
Росія звинувачує Україну у відмові від усього російського, проте насправді саме Росія, тільки-но окупувавши якусь територію України, одразу впроваджує там свою систему навчання, знищує українські підручники тощо. Натомість поступовий перехід до використання української мови як основної мови навчання в Україні розпочався у 2017 році з новою редакцією закону «Про освіту». Школи мали час до 2023 року, щоби перейти на українську мову викладання. А навчання в початковій школі мало проводитися мовами національних меншин. Росіяни називали нові правила освіти дискримінаційними. Така риторика взагалі не співвідноситься із практикою переведення всіх шкіл на окупованих територіях на російську мову викладання.
«Захід ігнорує проблему дітей Донбасу»
Це було однією з основних «претензій» російської пропаганди до «колективного Заходу». Залежно від конкретних прикладів, під Заходом розуміли міжнародні організації (на кшталт ООН чи ЮНІСЕФ), певну державу або групу країн. Щодо останніх, то йшлося переважно про так званих англосаксів, під якими кремлівські пропагандисти ззвичай мають на увазі США та Велику Британію, ситуативно додаючи до цього переліку навіть Польщу, Латвію, Литву й Естонію. Про використання тактики «навішування ярликів» «Детектор медіа» писав раніше, коли досліджував, які країни охоплює російська пропаганда в контексті війни в Україні. Зокрема, в дописах користувачів із російського й окупаційного сегментів телеграма йшлося, що «англосаксам варто молитися за дітей Донбасу», що «світ має побачити [звірства української влади щодо дітей] та нарешті прокинутися», що «ніхто на Заході не встав на захист дітей Донбасу, не засудив злочини українських націоналістів» тощо.
Про міжнародні організації писали в подібному контексті, звинувачуючи їх нібито в ігноруванні проблеми. Найчастіше російські та проросійські користувачі висловлювали такий осуд, коли Росія звернулася до ООН та ЮНІСЕФ «щодо дітей Донбасу».
Ще однією категорією, на яку активно нападали російські та проросійські користувачі, були західні журналісти. Переважно йшлося про узагальнених «західних журналістів», а не про представників конкретних іноземних ЗМІ. Наприклад, писали, що «західні журналісти спостерігають за вбивствами дітей на Донбасі, розквітом неонацизму в Україні <…>». Їм закидали нібито брехливе висвітлення війни та ролі Росії, що врешті зводилося до звинувачень у «русофобії» та роботі за методичками «колективного Заходу».
«Захід сприяє вбивству дітей Донбасу»
Окрема група меседжів стосувалася підтримки України з боку Заходу. Переважна більшість дописів на цю тему була присвячена постачанню західної зброї в Україну. Довкола цього російська пропаганда розгорнула цілу кампанію, у межах якої звинувачувала західні держави в нібито спонсоруванні «вбивства дітей Донбасу»: буцімто надаючи зброю Україні вони стають співучасниками воєнних злочинів. Наприклад, ширили допис, що «дітей Донбасу вбивають зі зброї, наданої США, Францією, Німеччиною, Чехією, Словаччиною, Нідерландами та іншими державами, також згадували й про НАТО. Однак називання конкретних держав — радше виняток, переважно всі звинувачення російської пропаганди зводяться до тези, що «колективний Захід продовжує фінансувати смерті дітей Донбасу і забезпечувати Україну новими видами зброї». Тому можемо припустити, що мета цієї кампанії — не переконати партнерів України зупинити допомогу. Вона здебільшого розрахована на «внутрішню авдиторію», якій запропонували чергову причину ненавидіти Захід.
Разом із цим, частина російських і проросійських користувачів покладала «пряму відповідальність» за вбивства на Захід. Найчастіше йшлося про США. Наприклад, «кров дітей Донбасу на руках американської воєнщини». Загалом Росія часто використовує згадки про США в дезінформаційних кампаніях щодо війни в Україні. Серед найпопулярніших наративів є: «США спровокували війну в Україні», «США керують війною в Україні» або «Америка воює руками українців проти Росії», «США заробляють на війні в Україні» тощо.
Попри те, що меседж «Захід сприяє вбивству дітей Донбасу» був націлений на «внутрішнього користувача», йому намагалися надати «міжнародного резонансу». Зокрема, з цією метою активно репостили заяву буцімто західних журналістів, які працюють в окупованому Донецьку. Її подавали як «заклик міжнародних журналістів», однак жодного імені або бодай назви іноземного видання в подібних дописах не вказували. Загалом усі ці тези мали сприяти демонізації образу «колективного Заходу» в очах авдиторії російського та окупаційного сегментів.
«Україна має відповісти за свої злочини»
Іншою тезою, яку просувала російська пропаганда на внутрішню російську авдиторію та окуповані території України, було запевнення, що «Україну віддадуть під трибунал за злочини проти дітей Донбасу». Примітно, що в подібних дописах не йшлося про звернення до міжнародних організацій чи судів. Поширювали переважно узагальнені тези. Мовляв, «на українських воєнних злочинців очікує трибунал», що «злочини України не мають терміну давності» тощо. У цьому контексті російська дезінформація поверталася до тез про Захід, буцімто «Україна вбиває дітей з мовчазної згоди Заходу». Загалом подібні тези були радше підготовкою до наступного етапу дезінформаційної кампанії.
Якщо в дописах довкола меседжів, що «Україна має відповісти за свої злочини», російські та проросійські користувачі поширювали нібито «легальні шляхи» впливу на ситуацію — трибунали, суди абощо, то наступним етапом стала теза, що «війна в Україні (яку вони називають спеціальною військовою операцією. — «ДМ») — це помста за дітей Донбасу».
«Війна в Україні — це помста за дітей Донбасу»
Тези, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну — це «помста», лунали й раніше. У цьому контексті варто згадати міф про нібито гноблення східних регіонів України західними областями абощо. Усі ці «приводи» Росія використовувала, щоб виправдовувати свою агресію та перекладати відповідальність за неї на українську владу. Тож «помста за дітей Донбасу» — це ще одна варіація на цю тему. Наприклад, якщо в тезі «вбиваючи дітей Донбасу, українська держава втратила право на існування» замінити частину про «дітей Донбасу» на «гноблення Донбасу» чи «бандерівців / нацистів» — самого посилу це не змінить. Із чого можна зробити висновок, що російська пропаганда обирає різні «точки виходу», але намагається привести свою авдиторію до єдиного (вигідного Кремлю) висновку. Схожа історія з тезою «Україна заслужила мучитися за вбивства дітей Донбасу» або «Україна буде страждати за страждання дітей Донбасу».
Російська пропаганда використовує цей меседж не лише щоби «пояснювати причини» повномасштабного вторгнення, а й щоб «виправдовувати» всі супутні злочини, з ним пов’язані. Наприклад, «за вбитих дітей Донецька та Макіївки <…> завдали удару по позиціях українських військ» чи «снарядами з написом “За дітей Донбасу” вдарили по укріпленому району української армії на Донбасі». Повідомлення про снаряди найчастіше поширювали після призначеного на 27 липня Дня пам’яті дітей ― жертв війни на окупованій частині Донеччини. Тезами, що Україна заслужила мучитися після страждання дітей Донбасу, супроводжуються масовані ракетні обстріли міст та інфраструктури України. Наприклад, 10 жовтня, коли відбувався перший масований обстріл енергетичної системи, такі повідомлення переважали в російському сегменті соцмереж і на окупаційних телеграм-каналах.
https://flo.uri.sh/visualisation/12276767/embed?auto=1
До цієї тези авдиторію в Росії та на окупованих українських територіях кремлівські пропагандисти готували певний час, до неї підводили. Тобто можемо простежити шлях розвитку цього меседжу: спершу російську та проросійську авдиторії переконують у злочинах України проти дітей Донбасу, потім звинувачують Захід у співучасті й фінансуванні цих нібито злочинів, далі створюють видимість спроб «легального впливу» на ситуацію та буцімто намагань притягнути Україну до відповідальності; й кульмінація — «Захід закриває очі на злочини України проти Донбасу». Саме після цього відбувається перехід до меседжу, що «війна — це помста», в якому Росія постає нібито «рятівницею» дітей та й загалом мирних жителів Донбасу. Разом із цим Україну та Захід демонізують, приписуючи все нові й нові злочини.
Кого згадує російська пропаганда, коли йдеться про «дітей Донбасу»
У постах зі згадками дітей з окупованих територій України є дві категорії людей, яких цитують. Перші — росіяни, які роздають допомогу, буцімто поліпшують чи роблять схожим на російські умови життя людей з окупованих територій. Другі — чиновники окупаційних адміністрацій, які зустрічаються з росіянами та схвалюють їхню поведінку.
https://flo.uri.sh/visualisation/12257235/embed?auto=1
З російських чиновників найчастіше цитують російську дитячу омбудсманку Марію Львову-Бєлову. Не менше за неї в російському сегменті соцмереж і окупаційних телеграм-каналах згадують і цитують голову Слідчого комітету Росії Олександра Бастрикіна, який розповідає про кримінальні справи, відкриті за фактами загибелі дітей на окупованих територіях України.
Російські губернатори, чиновники й депутати парламенту також не раз просували вигідні російській владі повідомлення про допомогу дітям з окупованих територій України — як не притулком чи лікуванням, то подарунками. Наприклад, в окупаційному сегменті телеграма поширювали інформацію про подарунки дітям з окупованих територій від губернаторів: Вадима Шумкова з Курганської області, Василя Голубєва з Ростовської та Олександра Моора з Тюменської. Також роздавали подарунки та обіцяли поліпшення життя «евакуйованим» українцям віцеспікерка Держдуми Росії Анна Кузнєцова, заступник спікера Борис Чернишов і депутат Держдуми Віктор Водолацький. Україні — прокльони, а дітям — подарунки роздавали й представники російської партії влади «Єдина Росія». Серед них, зокрема: секретар Генеральної ради партії Андрій Турчак і його заступниця Дарія Лантратова, а також їхні колеги з інших центральних органів партії Олександр Калінін і Олександр Сідакін.
Немало було й інших чиновників. Зокрема, до виправдання депортації українських дітей були залучені уповноважена з прав людини в Росії Тетяна Москалькова та уповноважена із прав дитини Москви Ольга Ярославська. Окрім цього, слово давали профільним чиновникам. Російський міністр освіти Сергій Кравцов розповідав про допомогу Росії з підготовкою до навчального року і переходу окупованих територій на російські освітні стандарти. Схожі заяви робили міністри російських суб’єктів федерації, наприклад, міністр освіти Башкирії Айбулат Хажин.
Позиція окупаційних адміністрацій загалом мало відрізнялася від заяв російської влади. Більшість виступів окупантів стосувалася того, що «Україна убиває дітей Донбасу», а також що «евакуюватися до Росії — добра ідея». Таких повідомлень від працівників окупаційних адміністрацій Донеччини було набагато більше, ніж від колаборантів з інших місць. На першому місці за кількістю висловлювань — ватажок бойовиків «ДНР» Денис Пушилін, далі — його радниця й «дитяча омбудсманка “ДНР”» Елеонора Федоренко, а також «міністерка закордонних справ “ДНР”» Наталія Ніконорова. Ці троє є головними спікерами на тему вивезення українських дітей у Росію. Цитати Пушиліна, Федоренко й Ніконорової добре розходяться й у російському сегменті соціальних мереж для підкріплення картини, сформованої російськими пропагандистами. Пізніше вони можуть послужити доказами у кримінальних справах про депортацію українських дітей.
Які держави згадує російська пропаганда, коли йдеться про «дітей Донбасу»
Контекст згадок держав у дописах про «дітей Донбасу», які поширюють тези російської пропаганди, можна поділити на дві категорії: спрямовані на демонізацію й покликані переконати в «підтримці Росії».
У першій категорії найчастіше згадують Литву, Польщу і США. Зокрема, про США писали в меседжах про «сприяння вбивствам через надання Україні зброї». У цьому ж контексті російська пропаганда згадує Францію, Німеччину, Чехію, Словаччину та Нідерланди. У межах тези про «байдужість Заходу до долі дітей Донбасу» згадували США, Молдову, Угорщину та Литву. Щодо Польщі та Великої Британії, на яких російська пропаганда навішує ярлик «англосаксів», звинувачення агресивніші: владу Польщі звинувачують у викраденні дітей, буцімто «відбирають дітей у біженців з Донбасу»; а британців — у «педофілії». Частина з цих меседжів циркулює навіть в українському інфопросторі вже не перший місяць. Показово, що перелік держав, які згадують у вузькій темі «діти Донбасу», доволі схожий на загальний список держав, які Росія часто згадувала в межах дезінформаційних кампаній з початку великої війни в України. Детальніше про держави та лідерів, які «заважають» Росії у війні з Україною, читайте тут.
Майже всі ці закиди поширювалися як чутки, лише одиниці ґрунтувалися на історіях, які важко верифікувати. Однак російська пропаганда не ставить за мету переконати авдиторію в правдивості фактів; як і більшість її вкидів, ці спрямовані на те, щоби підірвати довіру до певних держав.
https://flo.uri.sh/visualisation/12275136/embed?auto=1
Разом із цим, російська пропаганда просуває на свою авдиторію меседж, що Росія «не потребує схвалення Заходу». Однак для закріплення певних тез та створення «ореолу легітимності» своїх дій вдається до поширення тверджень про підтримку з боку іноземців. Із цією метою російський агітпроп згадував Кіпр, Німеччину, Італію та навіть Венесуелу. Переважно писали, що ці держави переймаються долею «дітей Донбасу», виходять на протести «проти злочинів України», проводять виставки чи виходять на акції з портретами «дітей Донбасу». Цю інформацію часто подавали без контексту. Натомість детальніша перевірка показувала, що майже всі ці акції та виставки проводилися російськими діаспорами та центрами в цих країнах.
Крім того, у своїх інформаційних операціях Росія намагається легітимізувати своїх так званих партнерів, а насправді — Білорусь і квазіутворення, наприклад, окуповану Росією Абхазію. Щодо них часто поширювалися переважно рекламні матеріали про зустрічі окупаційних адміністрацій із російськими чиновниками для розв’язання «проблеми з дітьми Донбасу», передачу «гуманітарної допомоги» чи вивезення українських дітей до таборів, наприклад, на території Білорусі.
Хоча цей перелік держав не вичерпний, але загалом їх небагато. Російські пропагандисти більш схильні до узагальнень — «Захід», «країни ЄС», «Європа», «англосакси» тощо. Це дає російському агітпропу більшу гнучкість у створенні й поширенні меседжів, адже використання ширших понять дозволяє їм уникати відповідальності й вишукувати конкретні приклади в конкретній країні. Натомість одну вигадану чи реальну історію вони можуть роздути до масштабів усього «Заходу», тим самим демонізуючи одразу всі держави, які в уяві проросійськи налаштованих користувачів можуть належати до «колективного Заходу». Детальніше про антизахідну риторику Росії під час великої війни читайте в дослідженні «Детектора медіа» тут.
Висновок
Поширюючи дезінформацію, яка спекулює темами життя дітей в умовах війни, зокрема так званих дітей Донбасу, російська пропаганда прагне дискредитувати Україну та українську владу в очах як власного, так і західного суспільства. У розповідях російського агітпропу про життя дітей на окупованих територіях та в зоні бойових дій українська влада й військові постають безжальними «карателями», мета яких — винищити так званий народ Донбасу, який «добровільно обрав бути з Росією». Розповідаючи такі історії, російська пропаганда прагне перевернути реальність і показати, що українську владу й армію ніщо не зупинить на шляху до досягнення цілі — знищення так званого народу Донбасу, адже вони готові на все, зокрема на вбивства дітей. Саме виокремлення «дітей Донбасу» в окрему категорію від решти мешканців окупованих територій уже є маніпуляцією. Тобто агітпроп навмисно експлуатує чутливу тему життя й безпеки дітей, щоби вплинути на емоції людей. Мовляв, у бідолашних дітей немає майбутнього без Росії, адже вони живуть в умовах війни, постійних обстрілів, не пам’ятають мирного життя і врятувати їх від цього може лише Росія.
Таку дезінформацію агітпроп використовує і як своєрідний стимул для підняття бойового духу росіян. Зокрема, називаючи тих самих «дітей Донбасу» російськими дітьми (хоча дехто з них, як зауважують самі пропагандисти, навіть не знає російської) й стверджуючи, що воювати з Україною потрібно, щоби помститися за них. Або ж заохочуючи росіян всиновлювати дітей Донбасу, в такий спосіб «рятуючи» їх від страшних українських «карателів». Дискредитує така дезінформація не лише Україну, а й держави Заходу, які, на думку російських пропагандистів, нібито також допомагають убивати дітей Донбасу, надаючи Україні зброю. Росія в такий спосіб демонізує в очах свого суспільства інші держави. Зокрема, США та держави ЄС. Пропаганда так утворює нібито ціннісний розрив, утверджуючи думку, що в цих країнах людям байдуже життя дітей; їм байдуже, що на Донбасі гинуть діти тощо.
Крім цього, депортацію українських дітей у Росію пропаганда називає порятунком. Мовляв, дітей Донбасу рятують від українських карателів. Проте за інформацією української влади, дітей вивозять не лише з Донецької та Луганської областей, а й з інших окупованих територій України. Зокрема, дітей вивозили з Херсонщини. Станом на 29 грудня відомо про 13 тисяч 876 вивезених Росією українських дітей. Такі дії Україна розцінює як викрадення своїх громадян. Проте російська пропаганда вкотре підмінює поняття: видає власні злочини за порятунок.
Тези про захист «дітей Донбасу», які тиражує російська пропаганда, стають черговим виправданням для вторгнення Росії. Ці меседжі виходять із великого пропагандистського наративу про «8 лет», протягом яких Україна буцімто руйнувала Донбас і вбивала тамтешніх людей. Проте, поширюючи всі ці меседжі, російська пропаганда ігнорує той факт, що постраждалі «діти Донбасу» та зруйновані міста й села з’явилися в Україні з вини Росії, яка розпочала вторгнення в Україну ще 2014 року з окупації Криму та нападу на частини Донецької й Луганської областей. Через повномасштабне вторгнення, яке Росія розпочала 24 лютого 2022 року, в Україні страждають діти вже не лише на Луганщині й Донеччині, а й в усіх інших областях. Зокрема, за даними Офісу генерального прокурора України, станом на 29 грудня внаслідок збройної агресії Росії загинуло 450 дітей, ще понад 800 були поранені. Проте ці цифри, як пояснюють у відомстві, не остаточні, адже неможливо отримати дані з тимчасово окупованих та звільнених територій. Наприклад, 28 грудня, через атаки ворога на Херсонщині двох дітей було поранено. Крім цього, за даними ЮНІСЕФ, станом на червень 2022 року понад два мільйони українських дітей стали біженцями і виїхали за кордон, ще близько трьох мільйонів дітей, тікаючи зі своїх домівок від війни, стали переселенцями всередині країни. Спекулюючи на темі «дітей Донбасу» та їхніх страждань, Росія не згадує про мільйони українських дітей, які постраждали від її дій. У такий спосіб Росія створює викривлену реальність, у якій постає рятівницею, а не агресоркою.
Джерело: ГО “Детектор медіа”
Візуалізації підготували Наталя Лобач та Олексій Півторак
Ілюстрація: Наталя Лобач
Публікацію підготовано за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю «Детектора медіа» і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
