Наприкінці березня – на початку квітня 2020 року деякі інформаційні ресурси поширювали інформацію про нібито непричетність СРСР до розстрілу на початку Другої світової війни тисяч військовополонених польських офіцерів, які утримувалися в радянських таборах. Зокрема, стаття в «Экспресс-газете» стверджує, що документи, які свідчать про це, були сфальсифіковані в епоху перебудови. «Михайло Горбачов свого часу, прогинаючись перед Заходом, погодився з геббельсівською версією», – констатує видання.
Однак це твердження спростовано багатьма джерелами. Те, що польські офіцери були страчені за наказом радянського керівництва, не заперечує навіть влада Російської Федерації. 26 листопада 2010 Державна дума РФ прийняла заяву «Про Катинську трагедію та її жертви», в якій цей факт однозначно визнається.
Не відповідає дійсності й твердження про те, що згідно з вердиктом Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ) «Росія не несе відповідальності за масові розстріли в Катині». Нібито такі рішення Суд прийняв в 2012-2013 рр. у справі «Янович та інші проти Росії»; Janowiec and Others v. Russia, скарги NN 55508/07 і 29520/09». Насправді Європейський Суд з прав людини не розглядав це питання по суті. Тому не визнавав Росію як винною, так невинною в масовому розстрілі поляків під Катинню. Водночас у рішенні Суду фігурують документи, що доводять відповідальність СРСР за вбивства, і цей факт називається безперечним (пп. 152-153)
Ми публікуємо фрагменти статті історика Олександра Зінченка, в якій спростовуються й інші міфи, пов’язані з цією трагедією.
Суть міфу
У Катині влітку 1941 року розстріляли 11 тисяч польських військовополонених, а радянські документи з «Особливої папки №1» сфальсифіковані.
Факти коротко
Масові розстріли польських військовополонених здійснив НКВС СРСР навесні 1940 року в рамках спеціальної операції одночасно в Катині, Калініні, Харкові, Києві та інших містах.
Факти детальніше
13 квітня 1943 року світ уперше дізнався про Катинський злочин, коли окупаційна влада Третього Рейху повідомила по радіо про виявлення масових поховань – 10 000 убитих СРСР польських офіцерів.
СРСР незабаром опублікував заяву, в якій відкинув ці звинувачення і сам звинуватив нацистів у знищенні поляків. Радянська комісія під керівництвом академіка Миколи Бурденка в січні 1944 року стверджувала: під час евакуації влітку 1941 року з прифронтової зони під Смоленськом не вдалося вивезти 11 000 польських інтернованих, які перебували в таборах ОН-1, ОН-2, ОН-3, і їх згодом розстріляли нацисти.
У 1946 році СРСР намагався на Нюрнберзькому процесі звинуватити нацистів у знищенні поляків у Катині. Однак суд поставив під сумнів аргументи радянської сторони і не підтримав ці звинувачення. У вироку трибуналу ці звинувачення відсутні.
Що сталося насправді. У вересні 1939 року в радянському полоні опинилися кілька тисяч польських офіцерів і кілька сотень тисяч солдатів – поляків, українців, євреїв, білорусів, литовців, вірменів, які були громадянами Польщі. Більшість солдатів у листопаді 1939 року відпустили додому. У трьох спецтаборах НКВС – Старобільському, Козельському, Осташківському – ув’язнили 14 700 офіцерів польської армії, службовців прикордонної охорони та поліції. Ще 11 000 перебували у в’язницях Західної України та Західної Білорусії.
5 березня 1940 року нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія подав на розгляд Політбюро ЦК ВКП (б) доповідну записку, в якій запропонував знищити полонених поляків: «Виходячи з того, що всі вони є закоренілими, невиправними ворогами радянської влади, НКВС СРСР вважає за необхідне… розглянути в особливому порядку із застосуванням до них вищої міри покарання – розстрілу».
На цьому документі особисто розписалися «за» Сталін, К. Ворошилов, В. Молотов, А. Мікоян. М. Калінін і Каганович погодили документ телефоном.
Резолютивну частину «Записки» майже дослівно перенесли в протокол Політбюро ЦК ВКП (б) № 13 від 5 березня 1940 року. Питання №144 цього протоколу передбачало знищення без суду і слідства 25 700 військовополонених.
Бранців Старобільського табору (3820 осіб) розстрілювали в приміщенні Управління НКВС у центрі Харкова і поховали в лісі на таємному цвинтарі в передмісті П’ятихатки. Тих, хто перебував у Осташківському таборі (6311 осіб) – в УНКВС Калініна (нині – Твер) і ховали в околицях села Мідне. Ув’язнених Козельського табору (4421 особа) розстріляли під Смоленськом у Катині. Близько 7300 в’язнів із тюрем Західної України та Білорусії розстріляли в різних містах СРСР.
Згідно з пояснювальною запискою голови КДБ Олександра Шелепіна першому секретареві КПРС Микиті Хрущову від 3 березня 1959 року, під час «Катинського розстрілу» було ліквідовано 21 852 полонених. Загальний радянський міф про Катинь з часом обростав новими фальсифікаціями: з якої зброї й ким були розстріляні жертви злочину (використання німецьких патронів фірми Geco), хто і коли підробив документи «Особливої папки №1», щодо кількості похованих у Катині (11 000 ).
Насправді в Катині ніколи не було поховано 11 000 тіл. Німецька комісія під керівництвом доктора Бутца навесні 1943 року виявила 4143 тіла у восьми масових похованнях. Навесні 1943 року під час ексгумації було знайдено 1650 листів, 1640 листівок і 80 телеграм із датами до квітня 1940 року і з зазначенням Козельська як адреси. Все це вказує на те, що в Катині розстрілювали тільки бранців Козельського табору.
Решта з 14 700 приречених на смерть військовополонених із таборів були знищені в Харкові й Калініні (Твері). Майже 6500 бранців Осташківського табору закопали в масових похованнях біля села Мідне, яке ніколи не перебувало під німецькою окупацією. Хоча протягом 17-20 жовтня 1941 року село опинилося на лінії фронту, вже 21 жовтня вермахт було відкинуто назад контрнаступом Червоної армії.
Ще один «катинський міф» пов’язаний із патронами, знайденими в могилах під Смоленськом: «У Катині поляків розстріляли німці, тому що в черепах убитих знайдено кулі з німецьких патронів». Дійсно, в Катині знайшли кулі та гільзи німецького виробництва – Geco 7,65 D. Німецькі кулі цієї марки виявили також і в масових похованнях поляків у Мідному, в яке німці так і не ввійшли.
У свідченнях генерала КДБ Дмитра Токарєва, який у 1940 році був начальником Калінінського УНКВС, міститься пояснення цього факту. Виконавці застосовували для масових розстрілів малокаліберні пістолет «Вальтер», тому що ця зброя перегрівалася менше, ніж радянська. У Калінін спеціально для цієї «операції» привезли цілий чемоданчик таких пістолетів.
Постріл зі штатної радянської зброї викликав зовнішній крововилив обсягом близько 1 літра крові. Оскільки впродовж однієї ночі в Калініні знищували від 250 до 350 полонених – це означало 250-300 літрів крові на підлозі розстрільної камери. Малий калібр зброї давав змогу значно зменшити зовнішній крововилив.
У Харкові використовували штатні «ТТ». «Проблему» сильного крововиливу харківські чекісти вирішили іншим способом: «раціоналізували» метод масових страт. Постріл здійснювали не в потилицю, а в перші шийні хребці. Куля проходила через хребець і виходила з очного отвору. Це значно зменшувало крововилив.
Поховання поляків у Катині й Харкові було організоване на таємних кладовищах НКВС. Починаючи з 1938 року, в П’ятихатках під Харковом поховали близько 5000 харків’ян. Убитих польських громадян також «підселили» до радянських жертв комуністичного режиму в Биківні та Катині. Якщо спробувати прийняти твердження, що поляків розстріляли німці, то досить складно зрозуміти, чому в усіх випадках німці ховали своїх жертв тільки на таємних кладовищах НКВС. Єдиним винятком із цього правила є Мідне.
Наступний міф: катинські документи з «Особливої папки №1» – сфальсифіковані, а отже, вина Сталіна не доведена. Не доводиться сумніватися в автентичності й достовірності матеріалів «Особливої папки». Навіть якби документи «Особливої папки» ніколи не знайшли, це нічого не змінює у питанні радянської відповідальності за цей злочин: «Катинська справа» – це сотні документів обсягом у тисячі сторінок.
«Особлива папка №1» – це тільки 11 сторінок: оригінал записки наркома Берії з пропозицією розстріляти військовополонених, сторінки з питанням 144 Протоколу № 13 Політбюро КК ВКП (б), кілька копій, виготовлених для Берії в 1941 році й записка голови КДБ СРСР Шелепіна Хрущову від 3 березня 1959 року.
Збереглися також списки військовополонених усіх таборів, етапні списки, накази щодо організації та проведення цієї «операції» Управління у справах військовополонених НКВС, звіти керівництва таборів про виконання операції; частково збереглися етапні відомості та списки, щоденні шифрограми начальників Калінінського і Харківського УНКВС про хід здійснення страт.
Сфальсифікувати такий величезний обсяг документів неможливо. Ці матеріали надають майже повну інформацію про всі обставини катинського злочину й не залишають жодних сумнівів щодо відповідальності сталінського комуністичного режиму.
Автор: Олександр Зінченко (ВІЙНА І МІФ. НЕВІДОМА ДРУГА СВІТОВА. 1939–1945)
