Джерело: блог Ігоря Яковенка
Для людей, які через гидливість не дивляться російський телевізор і загалом намагаються уникати новин із Росії, путінський режим постає як щось закостеніле, позбавлене будь-якого розвитку. Як рік і два роки тому саджали тих, хто промовить слово проти, так і сьогодні саджають. Як лементував Соловйов і його зграя в телевізорі, пломеніючи лютою злістю до України і Заходу, так і продовжує лементувати. Насправді ж зміни відбуваються і їх важливо фіксувати, незважаючи на огиду.
Суддя Тверського райсуду Москви Дмитро Гордєєв засудив до 25 діб арешту правозахисника Льва Пономарьова. За пост у соціальних мережах із закликом брати участь в акції на підтримку фігурантів справи «Новое величие». Це досягнення нового рубежу, або, якщо бажаєте, пробивання чергового дна. І справа не тільки в тому, що Льву Пономарьову 77 років. Справа в фігурі самого правозахисника. Лев Олександрович усі останні роки був і залишається символом і втіленням правозахисного руху, який прагне до відділення його від політики. На відміну від покійної Валерії Новодворської, Лев Пономарьов завжди намагався уникати надмірно різкої риторики стосовно влади. Для людини, котра займається правозахисною, а не виключно протестною діяльністю, важливо зберегти можливість звернутися до «інстанцій», аби допомогти конкретній людині. І Лев Пономарьов таку можливість зберігав, часом викликаючи на свою сиву голову закиди у надмірній «м’якості» і навіть в «лояльності» до того режиму, який його радикальні опоненти на зразок мене називають фашистським. Правозахисник Пономарьов був далеким від радикалізму в будь-яких формах.
Мені завжди здавалося, що опонентів на кшталт правозахисника Льва Пономарьова путінський режим повинен цінувати і оберігати. Здмухувати з них пилинки, всіляко пестити і голубити. Оскільки правозахисник Лев Пономарьов, будучи категоричним противником насильства в будь-яких його проявах, завжди прагнув направити енергію протесту в лояльне русло. Будь то діяльність Конгресу інтелігенції або іншого його дітища – Руху за права людини.
Відправивши Льва Пономарьова на 25 діб до спецприймальника № 1, суддя Дмитро Гордєєв зробив важливу роботу. Він фактично знищив межу між тими противниками режиму, які намагаються уникати радикальних форм протесту, і тими, хто до них морально готовий вже сьогодні. Суддя Дмитро Гордєєв популярно пояснив усім, кому не подобається путінський режим, що для захисників режиму немає жодної різниці між Навальним і Пономарьовим. Тим самим режим руками своїх захисників зсуває протест від Пономарьова в бік Навального і ще далі. В сторону прямого насильства. Туди, де «приморські партизани» полювали на міліціонерів. Режим, що діє за логікою самозростаючої ненависті, дійшов до стадії ненависті сліпої і абсолютно безглуздої.
У зовнішній політиці ця ненависть, яка працює в режимі самозростання, привела президента Росії Володимира Путіна до дій цілковито абсурдних і безглуздих. Після інциденту в Керченській протоці, коли російські кораблі напали на українські судна і захопили в полон українських моряків, Путін почав демонстративно уникати Порошенка, відмовлятися від телефонних переговорів. На питання, навіщо він це робить, Путін дав дивовижну відповідь: «Справа ж не в тому, що я просто ухиляюся і не хочу з Петром Олексійовичем розмовляти. Справа в тому, що я не хочу брати участь у його передвиборчій кампанії». За версією Путіна, президент України Порошенко спеціально влаштував захоплення кораблів своєї країни і пожертвував своїми моряками заради того, щоб поговорити з Путіним і, напевне, за версією Путіна, тим самим підняти свій електоральний рейтинг.
Оскільки Путін ніколи в житті не брав участь в нормальній виборчій кампанії, що проходить в умовах політичної конкуренції, йому, мабуть, здається, що перемогу на виборах може принести розмова з президентом країни-агресора. Стосовно ж відмови від телефонних переговорів з главою держави, з якою поки ще є дипломатичні відносини, то це більше схоже на примхи легковажної дівчинки, ніж на поведінку дорослого чоловіка, що займається політикою.
Механізм самозростання ненависті наочно показують в ток-шоу російського телебачення. Тут цей процес демонструється в чистих лабораторних умовах. У програмі «Вечер» від 5.12.2018 ненависть до України зростала в результаті конкуренції учасників програми. Було помітно, як вони «прикурюють» один в одного, перекидаючи по студії вогонь ненависті до сусідньої країни, її президента та її громадян.
«Ми зробили помилку, потрібно терміново відкликати визнання Порошенка!» – заявив Соловйов. – «А чому це він (Путін) до нього (до Порошенка) звертається на ім’я по батькові?» – підвищив градус Яків Кедмі. Після чого став пояснювати, якими саме лайливими словами слід звертатися до глави сусідньої держави. У цей момент не витримав «українець за викликом» Василь Вакаров, за яким закріплена роль кота Леопольда, котрий постійно закликає українців домовлятися з агресором, а росіян – пробачити нерозумну Україну і зглянутися до розмови з нею. «У нас же були вибори!» – жалібно вигукнув Василь Вакаров і почав палко переконувати зграю соловйовських «експертів» у тому, що їм потрібно говорити з тією владою, яку обрали громадяни України.
«Які у вас вибори?!» – пролунав у відповідь дружний крик. – «У вас блазнівська влада, блазнівська держава, і невдалі спроби Росії з ними порозумітися», – висловив спільну думку Яків Кедмі. І підбив підсумок: «І поки Росія не вирішить проблему цього нариву, її (Україну) будуть використовувати проти Росії».
Тут Ж., відчув, що програє у змаганні продуцентів ненависті і, прагнучи надолужити згаяне, взявся фантазувати, як саме він входитиме в окупований Київ, як зачищатиме «бандерівців». У міру того, як до сюжету окупації Києва додавалися подробиці, Ж. все більше збуджувався від звуків власного голосу і врешті-решт перейшов у звичний режим істерики і безладних вигуків: «Немає Америки! Вона слабка країна, у неї немає економіки! Не буде України, буде країна Галіція! Нехай Галіція вступає в ЄС і в НАТО! Але не буде ні ЄС, ні НАТО і вам нікуди буде вступати !!».
Тут Василь Вакаров знову недоречно увімкнув кота Леопольда і почав канючити, щоб Росія не знищувала Україну, оскільки у неї попереду президентські вибори і на них буде обрана нова влада, з якою Росії можна буде працювати. Відповідь Соловйова продемонструвала той новий рівень, на який вийшла ненависть: «Нам немає жодної різниці, кого ви там собі оберете – ми не підтримаємо нікого!».
Це був той випадок, коли Станіславський сказав би своє знамените «вірю!». Соловйовим та іншим прихильникам путінського режиму вже дійсно байдуже, кого оберуть громадяни України. Вони ненавидять не Порошенка, і навіть не давно покійного Бандеру. Їхню ненависть викликає саме існування України загалом і кожного громадянина цієї країни зокрема.
Джерело: блог Ігоря Яковенка
