Чи може фотографія також обманювати, чи можна говорити про дезінформацію в прес-фотографії? Чи, можливо, картинка сама по собі об’єктивна, а хтось нею маніпулює, чи, скорше, контекстом, у якому вона представлена? На ці запитання відповідає президент Клубу прес-фотографії Асоціації польських журналістів Донат Брикчинський.
«Об’єктивно ми можемо сфотографувати ромашку, тоді як людину в більш-менш емоційній ситуації можна показати так, як нам заманеться. Якщо камера дає нам 11 кадрів на секунду, ми можемо вловити під час однієї репліки міміку, яка покаже, що людина сумна, щаслива, зла, хоча насправді невідомо, який у неї був настрій. Ми знаємо, що вона щось говорила, лише обличчя може на щось натякнути. Ми знаємо, що жестикуляція, наприклад, коли людина розповідає анекдот, може бути різною. Можна стиснути кулак і виглядатиме, нібито ми розгнівані. Ситуаційна фотографія, на якій ми поєднаємо перший план з другим, може розповісти історію, якої не було, хоча вона з’явиться на фото. Тут об’єктивність залежить від ретельності Є люди, які усвідомлюють роль образу, а є ті, хто такої свідомості не має. В емоційній ситуації простіше завдати шкоди комусь, хто цих речей не усвідомлює. Коли свідома людина керує власними рефлексами, і, наприклад, він не чухатиме носа, хоча він і свербітиме, тому що знатиме, що на неї направлені 10 об’єктивів і вона може виглядати дивно.
З мого досвіду і досвіду моїх колег, з якими я спілкуюся виникає, що часто із різних редакцій люди отримували замовлення на кшталт «спробуй зробити гарне фото тій-то людині, є такий запит». Тоді, якщо ми хочемо показати, що хтось поганий, ми показуємо фото із відповідною мімікою. Я коли ми хочемо показати, що хтось – добрий, то покажемо зображення, на якій людина буде привітною. Соціальне сприйняття буде однозначним. Особливо якщо це буде велика фотографія на обкладинці або на розвороті… Часто люди не читають статей, лише дивляться фотографії, або навіть, проходячи повз, звертають увагу на усміхненого хлопця із обкладинки. Тоді в голові відкладається, що цей хлопець – крутий. Якщо ж вони побачать людину зі злим поглядом та затисненим кулаком, вона здаватиметься злою. Будь-кого можна виставити ідіотом – це одне. Натомість, якщо йдеться про контекст статті, нечесність, яка є на сучасному ринку преси, і навіть у реакціях на те, що показується у ЗМІ, показує, як багато ще слід зробити. Відомий приклад депутатки польського Сейму Лідії Гондек. Якби у коментарі до фото йшлося про те, наскільки важко вона працювала, і незважаючи на проблеми з кровообігом, не залишила робочого місця і просто зняла взуття, щоб полегшити біль у ногах, соціальний резонанс був би позитивним, а фотожурналіст, який зробив це фото, не зазнав би жодних наслідків. А у сучасному світі? Було написано, що депутатка провітрює ноги, а фотокореспондент за коментар, якого він писав, отримав щорічну заборону на вхід до Сейму.
Цю фотографію використали у контексті, тобто контекст до фотографії було нав’язано, він часто підбирається під читача та його очікування. В редакції з’являється ідея створити такий контекст для образу, якого читач чекав, а потім він дивиться і каже: «Нарешті його підловили!», хоча ніхто нікого не підловив, просто невинна картинка була використана у відповідному контексті», – розповідає Донат Брикчинський.
