Джерело: Ілля Мільштейн, для Радіо Свобода
Питання про те, коли ж росіян почне нудити від Путіна, не таке вже й просте, як може здатися невтішному незалежному спостерігачеві. Майже 20 років на троні? Санкції, контрсанкціі, фортеця в облозі, гарячі війни, холодна війна? Розграбування скарбниці наближеними до першої особи олігархами? Падіння рубля? Ціни? Слідча катівня? Судове свавілля? Пенсійна, врешті-решт, реформа?
Будь-яка з цих причин окремо могла б спровокувати гостру урядову кризу з подальшими демонстраціями протесту і відходом першої особи від влади. Він елементарно набриднув, та до того ж ще й змахлював із третім терміном, люди від нього втомилися – чим не підстави для масових заворушень? Зовнішньополітичні авантюри на тлі внутрішньополітичних провалів – хіба цього недостатньо для завершення кар’єри? Коротше, мир хатам – війна палацам Пенсійного фонду! Підстав для того, аби росіянам захотілося позбутися Володимира Володимировича, вистачає на десять відставок.
Але тільки окремо. Взяті разом, всі ці чинники лише сприяють популярності президента. За два десятиліття до нього звикли, з ним зріднилися – завдяки духопідйомним війнам і породженому ними складному гібридному почуттю, в якому багато чого змішалося: гордість, злість, страх, безправ’я. Ймовірно, також і приховане відчуття відповідальності, якщо не провини, ну хоча б у глибині душі. Оскільки тішилися ж приходу «Російської весни» і здогадувалися, що за звільнення Криму від влади «фашистської хунти» доведеться дорого платити. Ось цим, наприклад, санкційним гнітом і повільним зубожінням, до якого особливо важко звикнути, коли милуєшся гулянками по буфетам начальства. Та хоч би й пенсійним секвестром – звідки ж Путіну гроші на нові війни брати, на генералів, прокурорів і розвідників, коли батьки сімейства вже у 60 років силкуються віддатися байдикуванню, а дружини й ще раніше.
Взяті разом, всі ці фактори породжують відчуття безвиході і бажання ще тісніше згуртуватися навколо того, без кого немає Росії. І хоча з пенсіями лідер нації, який обіцяв, що за його президентського життя жодних реформ у цій царині не буде, прямо обдурив народ, його все одно підтримують. Рейтинг Путіна, похитнувшись, знову прямує вгору, а щодо недавнього соціологічного опитування, згідно з яким більше половини громадян готові мітингувати проти підвищення пенсійного віку, то цифри ці лукаві.
По-перше, безумовно правий директор «Левада-центру» Лев Гудков, який говорить про невіру людей «у те, що вони спроможні чогось досягнути» і про те, що люди, звичайно, «роздратовані», але про політичні зміни не міркують. По-друге, помітно, що бунтують вони переважно проти нещасного Медведєва та його міністрів, а Путін ніби й ні до чого. По-третє і найголовніше, явна більшість респондентів висловилося ще до того, як Володимир Володимирович звернувся до нас, братів і сестер, з проханням не противитися неминучому і в пом’якшеному вигляді реформу сприйняти.
У пошуках відповіді на питання, коли ж все це скінчиться і Росія, як мовиться, отямиться від сну, ми забрідаємо до глухого кута
До слова, це був вражаючий виступ. Мабуть, вперше за два десятиліття президент постав перед нами не в образі грізного воїна або поблажливого Хоттабича, який в прямому ефірі творить чудеса, але добрим-предоброго дідусем, котрий все знає і всім співчуває й буквально благає телеглядачів довіритися йому та не нарікати. Він був таким лагідним, що ставало по-справжньому страшно і з’ясовувалося остаточно, що рішення пограбувати літніх співвітчизників ним ухвалено безповоротно і жодного референдуму (77% росіян, згідно з опитуванням «Левада-центру», голосують за збереження нинішнього пенсійного віку) Путін не допустить. Бо запаси природної доброти він у той день вичерпав.
У пошуках відповіді на питання, коли ж все це скінчиться і Росія, як мовиться, отямиться від сну, ми забрідаємо до глухого кута. Часом здається, що це не скінчиться ніколи або скінчиться зовсім погано. Єдине, що хоч якось може в нас, невтішних незалежних спостерігачів, вселити надію, – це свіжа новина зі світу телепропаганди. Про нову годинну програму Володимира Соловйова, цілком присвячену подвигам його великого тезки. Передачу про найлюдянішого з сучасників, якого не бояться полохливі козероги, шалено поважає тувинський ведмідь і вважає за свого товариша тамбовський вовк.
Такі розповіді зі світу тварин і великої політики нині планується запускати щотижня, і задум зрозумілий: відомий телеведучий також збирає собі на пенсію, освоюючи бюджетне бабло. А в адміністрації Кремля вважають, що прийшов час від м’якого сталінізму в пропаганді переходити до його більш зрозумілих форм. Тобто оспівувати вождя простодушно і рішуче. Без цих, знаєте, дискусій і раптового мордобою в прямому ефірі. Без витребеньок.
Однак результат може виявитися непередбачуваним, перевершивши найсміливіші очікування тих, кого втомила путінська епоха. Дивлячись на посіпаку, що геть знемагає від відданості та відповідних гостей у студії глядачі (а росіяни дивляться телевізор, ще як дивляться!) у масі своїй не відчують розчулення. Навпаки, відчують нарешті блювотні позиви. Їх реально почне нудити від Путіна, і тут вже зійдеться разом, викликаючи лють, все те, що ще вчора так згуртовувало. І санкції, і контрсанкції, і війни, і ціни, і слідча катівня, і судове свавілля, і корупційний грабунок, і пенсійний. Все якось зчепиться, одне з іншим, і через певний час, коли Росія, як мовиться, буде вільною, невирішеним залишиться лише одне завдання.
Чи нагороджувати якоюсь нагородою необачного посіпаку і його начальників за створення революційної ситуації чи нехай так гуляють, без орденів? У Росії без Путіна ця нудотна проблема опиниться серед найболючіших. Важливо не помилитися.
Джерело: Ілля Мільштейн, для Радіо Свобода
