Джерело: Борис Соколов, для Грани.ру
Після ювілейних урочистостей у Москві складається враження, що перемога у Великій Вітчизняній війні – однозначно головна подія в тисячолітній історії Росії і єдине безумовне виправдання існування Російської держави. приймаючи небувалий за кількістю військ і техніки парад, президент Путін заявив, що ця перемога є «героїчною вершиною історії нашої країни». Виходить, що після 1945 року Росія рухається по спадній. Що ж, можливо, президент не так щоб дуже помилявся – але це не тішить. Сумна доля країни, національна гордість та ідентичність якої зводяться до однієї історичної події. А Другу світову війну народи світу згадують насамперед як найбільшу трагедію. І тільки в нас про неї говорять як про найбільший тріумф.
Під час ходи «Безсмертного полку» Путін сказав: «Я думаю, що мій батько, так само, як і мільйони простих солдатів – а він був простим солдатом, – мав право пройти по цій площі. Але доля склалася так, що не всі змогли пройти по Червоній площі». Однак президент не збирається розбиратися, чому так багато наших співвітчизників не дожили до перемоги.
Під час зустрічі з лідером КНР Сі Цзинипіном президент Росії заявив: «У результаті Другої світової війни Радянський Союз і Китай виявилися найбільш постраждалими державами, оскільки в нас загинула найбільша кількість громадян – як у Радянському Союзі, так і в КНР». Що ж, пишатися мільйонами загиблих – це цілком у дусі азіатських деспотій. А 9 травня президент Росії похвалив Китай за те, що той «втратив у цій війні багато-багато мільйонів людей». І заявив, нібито через Китай «проходив головний фронт боротьби з мілітаризмом в Азії». Це очевидне насильство над історичною правдою. Головний фронт боротьби з японською агресією був на Тихому океані, й основний внесок у перемогу тут зробила Америка. Китай же залишався другорядним театром бойових дій. Але Путіну дуже не хочеться визнавати американський внесок, зате хочеться зробити приємне китайцям, з якими він збирається дружити проти США.
У своїй промові на Червоній площі російський президент жодного разу не згадав ані Україну, ані Молдову, ані країни Балтії, ані Польщу, які проігнорували московські врочистості. Підкреслив, що на Східному фронті «проходили найбільші за кількістю військ і техніки, вирішальні битви Другої світової». І спочатку подякував за допомогу Англії, потім Франції й тільки на завершення – США. Хоча саме допомога з боку Америки, яка надала й левову частку поставок за ленд-лізом, і основну частину союзних військ, що висадилися в Європі, й головну масу авіації, яка бомбила Німеччину, мала вирішальне значення для загальної перемоги. І без американської та британської допомоги ми б не перемогли. Без неї Гітлер міг би кинути проти СРСР утричі більше літаків, удвічі більше танків, у півтора рази більше піхоти. А Радянський Союз, зі свого боку, мав би удвічі менше літаків, танків та снарядів і не зміг би швидко переміщати війська без автотранспорту й бензину, що надходили від союзників, .
Щоб довести народу велич перемоги у Великій Вітчизняній і безгрішність Сталіна як полководця, притлумити питання про ціну перемоги, у Росії триває процес заниження радянських і завищення німецьких військових втрат. Колишній начальник управління Міноборони, член президії одіозного Російського воєнно-історичного товариства генерал-майор Олександр Кирилін стверджує, що, за останніми архівними даними, втрати німецьких військ загиблими становили 8876,3 тис. осіб, що перевищило втрати радянських військ у війні на 207 900 осіб. Тепер це офіційно прийнята величина співвідношення втрат двох армій.
Однак усі ці цифри — чистої води патріотична фантастика, у якій російське Міністерство оборони вправляється вже понад двадцять років. Я сам іще з початку 90-х займаюся підрахунками втрат всіх країн у Другій світовій війні. Їх результати опубліковані в книзі «СССР и Россия на бойне. Людские потери в войнах XX века». І вони разюче відрізняються від російських офіційних цифр. За моїми оцінками, Червона Армія втратила загиблими 26,9 млн осіб. Загальні ж безповоротні втрати населення СРСР становили від 40,1 до 40,9 млн осіб. Втрати вермахту в цілому можна оцінити в 4-4,5 млн осіб, причому на Східному фронті на одного вбитого німця припадало десять убитих радянських солдатів. А в 1941-1943 роках співвідношення втрат було іще гіршим для нас. Так, 18 вересня 1942 року всього лише одна радянська 258-ма стрілецька дивізія під Сталінградом втратила 978 осіб убитими. Щоб зазнати порівнянних втрат убитими (1538 осіб), шістнадцяти дивізіям 6-ї німецької армії довелося битися десять днів – із 11 по 20 вересня. Причому всі вони вели активні бойові дії – наступали й оборонялися.
Що ж до втрат Китаю у війні з Японією в 1937-1945 роках, то офіційна китайська цифра – 20 млн осіб – викликає великі сумніви. Втрати китайської армії оцінюються в 2,8 млн загиблих, а втрати мирного населення під час воєнних дій навряд чи перевищували 1 млн осіб. Для другорядного театру втрати чималі, але зовсім не рекордні для Другої світової війни. Це в сумі менше, ніж загальні втрати Польщі (від 4,5 до 6 млн загиблих). Смертність же від голоду в Китаї не можна вважати військовими втратами, оскільки вона фіксувалась і до війни, й після неї.
Якщо ж говорити про Червону Армію, то вона просто завалила неприятеля трупами. Інакше Сталін воювати не вмів і не хотів, адже у професійній армії вбачав загрозу власній абсолютній владі й волів мати численне, але не навчене ополчення. У такий спосіб вести війну можна було, лише маючи у своєму розпорядженні покірливу більшість народів, готових платити будь-яку необхідну владі ціну за обіцяне прийдешнє щастя. І ми перемогли не «всупереч нелюдській системі», як називалася в 1993 році програмна стаття Дмитра Волкогонова, а саме завдяки їй, оскільки всі головні рішення приймала, як і зараз, лише одна людина. А інакше перемогти у Великій Вітчизняній війні наша країна не могла. В цьому відношенні Путін цілком нагадує Сталіна. І народ йому дістався багато в чому той самий — він задурений тотальною пропагандою і не цікавиться ціною перемоги. Тому, зокрема, в суспільстві не відчувається занепокоєння російськими втратами на Донбасі, тривоги з приводу того, що в першому кварталі 2015 року смертність в Росії раптом зросла на 23,5 тис. осіб, або на 5,2%. Без жертв на Донбасі цей феномен повністю пояснити важко, однак ейфорія від «російського світу» досі не проходить. А ювілейні врочистості покликані її підкріпити.
Джерело: Борис Соколов, для Грани.ру
Борис Соколов — російський публіцист, літературознавець, літературний критик та історик.
