Окрема категорія російської пропаганди – історичні фейки. До 100-річчя проголошення Української Народної Республіки RT.com підготувала окремий матеріал, створений з перекручених фактів, фактологічних помилок, думок “деяких експертів” і традиційних маніпуляцій. StopFake звернувся до кандидата історичних наук, доцента, заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень Василя Яблонського за коментарями. Основний висновок історика – “стаття не випадає абсолютно з контексту інформаційних матеріалів Росії про Україну”, текст свідчить або про незнання історії “експертами”, або про свідоме маніпулювання і дискредитацію української історії.
RT.com: “На початку листопада 1917 року в Києві відбулося кілька сутичок між загонами більшовиків і військами Тимчасового уряду. Українська Народна Рада зайняла сторону червоних. У результаті влада в місті на час перейшла до більшовиків, які й ініціювали скликання Всеукраїнського з’їзду рад. Однак вибори вони програли. Рада, що складалася з українських соціалістів, прийняла III Універсал, який оголосив створення Української Народної Республіки у складі федерації з більшовицькою Росією”.
Василь Яблонський: “Тут дуже багато фактологічних помилок. “Українська Центральна Рада” у статті називається “Українська Народна Рада”. Також є абсолютно необґрунтована заява про те, що Центральна Рада зайняла бік більшовиків. З чим можна погодитися в принципі – весь 1917 рік лідери Центральної ради і Генерального секретаріату уряду фактично були шанувальниками федеративного устрою Росії, і Україну бачили частиною нової великої федеративної Росії. Частина політиків – наприклад, Винниченко – пішли, щоб дати можливість проявити себе більш радикальним політикам, які бачили Україну незалежною. Це єдине, з чим можна погодитися. Ми пам’ятаємо, що Україна більш ніж 200 років фактично перебувала під владою Росії, не маючи навіть мінімуму автономності. Хоча стверджувати про те, що ніхто не говорив про незалежність, теж неправильно, тому що, наприклад, Микола Міхновський з його маніфестом “Самостійна Україна” створив свою організацію ще на початку XX ст. На цьому правда у цій статті закінчується”.
RT.com: “Рада довго не хотіла оголошувати незалежність, тому що це так чи інакше піднімало питання про межі України: висувалися претензії на велику територію від Бреста до Дону. Націоналісти вважали, що питання незалежності треба вирішувати поступово, закріплюючись за рахунок Росії”, – розповів у інтерв’ю RT доктор історичних наук, доцент історичного факультету МГУ ім. М. В. Ломоносова Федір Гайда.
Василь Яблонський: “Дивні обґрунтування, що Рада довго не хотіла проголошувати незалежність, оскільки це так чи інак піднімало б питання про межі України – це якісь другорядні речі. Зрозуміло, що проголошення незалежності прискорило необхідність інституціалізації для переговорів у Бресті. І зрозуміло, що Україна виграла, не беручи активної участі в Брестських переговорах і фактично отримала відразу визнання від частини країн”.
RT.com: “Однак незабаром більшовики зажадали підпорядкування від Ради, а в Харкові був створений паралельний політичний центр, який оголосив Українську Радянську Республіку», – продовжив Гайда”.
Василь Яблонський: “По-перше, у слові “підпорядкування” – вся імперська сутність Росії, якого б кольору вона не була. По-друге, це все неправда, крім того, що в Харкові справді було щось створено. У цій статті йдеться про те, що “22 січня 2018 року, кажучи про події сторічної давнини в Музеї історії Києва, Петро Порошенко порівняв їх із сучасною історією країни, заявивши, що вже тоді Росія нібито вела проти України гібридну війну. На думку експертів (незрозуміло яких), невідомо, до яких історичних фактів апелює президент України”. По-перше, Порошенко цілком чітко заявив, до яких фактів він апелює: одним з фактів є те, що в грудні 1917 року в Харкові створювалася не Радянська Республіка, а ще одна Українська Народна Республіка. Ця назва стала тоді дуже популярною в народі. Ми бачимо, наскільки це перегукується з сучасністю, коли ідеологи Кремля просто використовують цей досвід, адже назви “Донецька Народна Республіка”, “Луганська народна республіка”, а також плановані “Харківська Народна Республіка”, Одеська, Запорізька, Дніпропетровська – все це тягнеться звідти. Більшовики просто брали популярну назву, підтримували і зброєю, і грошима своїх маріонеток, при цьому заявляючи, що вони тут ні до чого, це така воля українців”.
RT.com: “13 грудня 1917 року генеральний секретар Української Народної Республіки у військових справах Симон Петлюра заборонив радянським військовим ешелонам слідувати по території України без його дозволу”.
Василь Яблонський: “Сама назва “радянські військові ешелони” – м’яко кажучи, не відповідає дійсності, оскільки такої назви тоді не було. Зрозуміло, що Центральна Рада і Генеральний Секретаріат намагалися якось контролювати цю територію, особливо після фактичного проголошення Української Народної Республіки III Універсалом. Багато істориків стверджують, що це було фактично було проголошення незалежності. Зрозуміло, що Центральна Рада після цього рішення намагалася контролювати свої території. Великою проблемою було транзитне перебування загальноросійських військ на території України, оскільки тут тривали бойові дії. І це була одна з проблем, яка не давала змогу утримувати владу, оскільки цілі підрозділи переміщувалися по території України, вносили велику дезорганізацію. Але категорично неправильним є твердження, що Рада намагалася закликати в союзники більшовиків”.
RT.com: “За словами експерта, як тільки німці зайняли Київ, вони зрозуміли, що Рада – це лише жменька соціалістів, які поквитовуються зі своїми політичними противниками”.
Василь Яблонський: “Говорити про те, що Центральна Рада – “лише жменька соціалістів” – повна нісенітниця. Так, тоді дуже були популярними соціалістичні ідеї, але вони були популярні не тільки в Україні. Вони були популярні й у самій Росії. Там також переважна більшість партій були лівими. Вони були популярні й у Польщі, Угорщині, Німеччині. Це був тренд загальносвітовий. Бажання бачити рівність на тлі війни, на тлі бідності. І Україна не була винятком. Але варто відзначити, що в Центральній Раді були і представники поміркованого крила, які вийшли з Товариства українських поступовців”.
RT.com: “Станом на 22 січня 1918 р. ключові міста центру і сходу України: Полтава, Харків, Маріуполь і Луганськ – уже були в руках червоних. І точна дата IV Універсалу, який проголосив незалежність України, була невідома до останньої миті. За рік українські війська на два місяці повернулися до Києва, і було проголошено об’єднання УНР із Західно-Українською Народною Республікою, утвореною переважно на території колишніх австрійських земель України”.
Василь Яблонський: “Відбувається применшення ролі українців на власній території. По-перше, українські війська повернулися до Києва через невеликий проміжок. Після проголошення Універсалу вони були змушені покинути Київ, потім повернулися, в тому числі за підтримки німецьких військ, тепер уже як союзники. І з березня в Києві майже рік була українська влада. Спочатку Центральна Рада, потім українська держава гетьмана Скоропадського, потім Директорія”.
RT.com: “Гайда зазначає, що незалежність проголосили «заднім числом». Рада у проросійськи налаштованому Києві великої підтримки не мала і спробувала провести вибори до Всеукраїнських установчих зборів”.
Василь Яблонський: “По-перше, вибори відбулися. По-друге, Рада, можливо, не мала такої підтримки в Києві, як у інших регіонах – у першу чергу, в містечках і селах, тому що всі міста в Україні були зросійщені, така була політика Російської імперії. Зрозуміло, що за короткий проміжок часу можна було переконати велику кількість людей. Київ був великим культурним і адміністративним центром, де був вплив імперії і постімперії”.
RT.com: “До 2012 року в Україні були два свята – День свободи (22 листопада), встановлений на честь «помаранчевої революції» 2004 року, і День соборності (22 січня). Однак президент Віктор Янукович об’єднав дві дати. Нове свято, яке тепер відзначають 22 січня, назвали Днем соборності і свободи”.
Василь Яблонський: “Абсолютно неправдивим є той факт, що Україна нібито відзначає зараз 22 січня як День соборності та свободи. Був такий період при Януковичеві, якому дуже муляв очі День свободи як річниця Помаранчевої революції, що поклала край першій спробі Януковича прийти до влади. Зрозуміло, що йому хотілося позбутися цього революційного свята. Але після втечі Януковича все стало на свої місця – День свободи залишився в листопаді, День Соборності – 22 січня. Незнання цих фактів свідчить про вільне поводження з іншими історичними подіями”.
RT.com: “У 1919 році історичні шляхи двох Україн розійшлися. Західна Україна вела бойові дії проти чеських військ за володіння Закарпаттям і проти щойно створеної польської армії за владу над Галичиною”.
Василь Яблонський: “Для них це бальзам на душу, коли вони говорять про дві та більше України, України різного ґатунку. Це також свідома технологія. Що стосується того, що “Західна Україна вела бойові дії проти чеських військ…”, то це можна сказати про 1938-1939 роки, коли була проголошена Карпатська Україна, і там були активні військові дії, щоправда, не проти чеських військ, а проти угорських. Що ж стосується “бойових дій проти щойно створеної польської армії за владу над Галичиною”, то, дійсно, військові дії були. Там воювала Українська Галицька армія з армією Галлера, сформованою і озброєною у Франції, але не для боротьби з українцями, а для боротьби з більшовиками”.
RT.com: “А Українська Народна Республіка Симона Петлюри тоді ж уклала з Польщею союз проти більшовиків”.
Василь Яблонський: “Теж абсолютне пересмикування і маніпуляція. Тієї миті, коли УГА (Українська Галицька армія) воювала з поляками, Симон Петлюра не укладав союзів, які б могли зашкодити ЗУНР (Західно-Українській Народній Республіці). Це сталося пізніше, коли ЗУНР втратила свої території”.
RT.com: Навіть звільнення Києва від більшовиків 31 серпня 1919 року відбулося не без ексцесів. До міста увійшли одночасно сили 7-ї піхотної дивізії Збройних сил Півдня Росії генерала Денікіна, вояки УНР і Галицької армії.
Василь Яблонський: “По-перше, не було окремо солдатів УНР і Галицької армії. Була створена армійська група, до якої входили підрозділи армій УНР і УГА, що діяли, під керівництвом одного з воєначальників УГА – Антіна Кравса, і він керував загальною операцією. Українські війська зайшли першими до Києва і зайняли його повністю, принаймні, правий берег. Наступного дня підійшли війська Денікіна. І оскільки галицькі військовики не були політиками і сподівалися, що біла Росія – це союзники Антанти, то з їх допомогою можна буде якось уплинути на Польщу. Тому до Денікіна вони ставилися більш нейтрально, чого не скажеш про українців-наддніпрянців. У результаті в ситуації такої невизначеності денікінці уклали перемир’я, і українські війська відійшли до Василькова. Але говорити про те, що Денікін зайняв Київ, – це неправда”.
