Джерело: Войцех Муха, Gazeta Polska Codziennie . Автор є співавтором польської версії StopFake
Запрошую Вас до участі в експерименті. Для цього вам потрібно зі свого телефону або комп’ютера увійти до будь-якої з соцмереж – Facebook або Twitter, – а згодом попросити зробити те ж саме когось із Ваших знайомих. Це може бути член вашої родини, сусід, колега по роботі.
Звичайно, не потрібно шукати їх таємниці, особисті повідомлення. Просто «прокрутіть стрічку» соцмережі за останні 30 днів і подивіться, що бачать ваші знайомі.
Як, напевно, і ви, я припускаю, що інформація, яку ви знайдете в стрічці співучасника експерименту, буде іншою ніж та, що надається вам. Звичайно, частина повторюватиметься, але буде нескладно помітити, що спосіб підбору інформації в «стрічці» індивідуальний. На цій підставі можна створити інтернет-відбитки кожного користувача мережі.
Про тебе знають всі
У цих відбитках будуть не тільки наші знайомі, з якими ми спілкуємося, різні кулінарні уподобання, сторінки з фотографіями котиків або відео зі способами застосування кабельної стяжки. Це також джерело інформації про навколишній світ, малу та велику політику, щоденні турботи. Хтось із нас лайкне сторінку про проблеми нашого району, інший буде побиватися над «загальною ситуацією в Європі» та текстами про глобальне потепління, ще хтось, гортаючи стрічку, шукатиме дешеві авіаквитки та переглядатиме на дозвіллі, скажімо, Niezależna.pl .
Варто додати ще й рівень вашої активності – у кожного він різний. Хтось коментує, хтось тільки читає, зупиняючись на довших текстах, ще хтось переглядає тільки назви статей та фотографії. Google збирає інформацію про ваші поїздки, включно з тим, де ви зупинилися випити кави. Під час тривалої поїздки машиною він нагадає про відпочинок, а Facebook покаже цікаві місця в найближчій околиці і попросить залишити відгуки про них для наступних мандрівників. Потім все це перемелюється великими серверами. На основі цього можна накреслити наш цифровий відбиток. Не майте сумнівів – так і робиться.
Створення такого профілю робить нас ідеальним об’єктом для рекламодавців, а також пропагандистів. Кожен з нас може створити в Facebook рекламу, спрямовану на певний сегмент – групу адресатів (я сам, щоб достукатися до більшої кількості читачів, поширював свої матеріали за декілька злотих на день). Нескладно уявити, наскільки просто пробитися до нашої стрічки матеріалам, створеним фахівцями з брудної пропагандистської роботи.
Нас водять на мотузці
Але це ще не все. Одна справа – це той відбиток. Інше, паралельне, явище – це так звана інформаційна бульбашка. Це ситуація, коли до нас потрапляє лише та інформація, яку комп’ютерна система визначить як відповідну для нас. Це відбувається після аналізу нашого профілю. Наприклад? Прошу. Якщо на своєму комп’ютері, за яким я проводжу багато часу, я введу в пошукову систему «rtm», з великою вірогідністю Google покаже мені результати, що стосуються, наприклад, ротмістра Вітольда Пілецького. Хтось, хто не цікавиться цією темою, отримає абсолютно інші результати, наприклад, сторінка може сприйняти запит як абревіатуру Ряшівського муніципального транспорту. Це, звичайно, полегшує наше життя (я дійсно рідко відвідую Ряшів, але давно цікавлюся історією), однак у той же час обмежує нас у вузьких коридорах власних переконань та інтересів – власне, в інформаційних бульбашках.
Відсутність спільної мови
Бульбашки можуть бути схожими, з загальними темами, рисами і т.ін. Деякі ж кардинально відрізняються одна від одної – в стрічці Facebook представника лівих сил, який протестує в Біловезькій Пущі, будуть зовсім інші публікації, ніж у прихильника економічних рішень, скажімо, Януша Корвін-Мікке, який записався до Війська територіальної оборони. Завдяки такому підбору інформації ми стаємо доморощеними експертами зі свого вузького профілю, але це жодним чином нас не об’єднує. Який зиск у тому, що змальовані вище люди можуть дати сто аргументів на користь своїх переконань, якщо вони не здатні один з одним спілкуватися, не кажучи вже про можливість дійти згоди? Більше того, часто їм навіть немає про що говорити. Ще гіршим буде, якщо вони взагалі припинять звертати один на одного увагу.
Хтось може сказати – добре, мовляв, що люди цікавляться різними речами, хочуть бути фахівцями і т.ін. Може й добре. Але суспільству потрібен певний рівень згоди, на якому ми всі говоримо однією мовою і погоджуємося щодо фундаментальних питань. Проте, закорковані в інформаційних бульбашках, всередині яких фахівці зі ЗМІ, маркетологи та пропагандисти переконують нас, що саме ми маємо рацію, ми стаємо беззахисними і безпорадними. Нас можна вести куди завгодно. Досить переконати в правоті, щоб забезпечити гарне самопочуття і відчуття інтелектуальної переваги. Для медіа-спеців у цьому немає нічого складного.
Сидячи в інформаційній бульбашці, ми набагато більше вразливі до пропаганди і фейкової інформації. Ми шукаємо інформацію, з якою ми згодні і яка переконує нас у нашій правоті. Когось постійно переконуватимуть, що справи Польщі йдуть прекрасно, інший з п’яти нібито різних джерел отримуватиме повідомлення про те, що країна ізольована, як Північна Корея. І обидва будуть впевнені, що знаються на цьому питанні краще за інших. Найчастіше вони не перевіряють ні джерело, ні автора, ні правдивість інформації. Досить того, що хтось підтверджує їх власну тезу. Улесливий сигнал «так, я мав рацію, я такий розумний!» вимикає обережність і заколисує пильність.
І ми поширюємо інформацію, перетворюючись на її співавтора ( «Войцех Муха опублікував лінк», а раз він опублікував, то знає, що й до чого, і згоден з цим), а в першу чергу – резонатора. Ніщо не допомагає в поширенні обманів і маніпуляцій так, як їх повторення. На це розраховують фахівці, які готують і подають інформацію таким чином, що нам просто хочеться нею поділитися. Не випадково деякі тексти і графіка збирають сотні тисяч «шерів» та «лайків». Це – спеціальний так званий вірусний контент. Його метою є поширення інформації, дезінформації та пропаганди.
Вони не бажають, щоб ми спілкувалися
На завершення поділюся сумною цитатою, що з’явилася у моїй бульбашці в Facebook: «За галасом виборчо-телевізійних баталій зникає публічне життя. Сторони не захищають своєї думки, не переконують одна одну, не шукають підтримки. Аргументи як такі, разом з марними тепер ініціативами, просто ігноруються. Партійні штаби просто розповідають свої паралельні історії, не припиняючи кампанії до Великого дня виборів. Так, у нас демократія. Але в цій медійній демократії потроху розчиняється держава ».
Це слова Марека Юрка, відомого політика «Правих сил РП» (Prawica RP). Я побачив його пост, оскільки лайкнув публічну сторінку політика, а алгоритм вирішив, що це може мене зацікавити. Я, звичайно, погоджуюся з його словами. Можливо, цього вже достатньо? Чи я все-таки подивлюся, що говорять ті, котрих фахівці з мого профілю не бажають мені показувати?
