Джерело: The Insider
Дмитро Кисельов у «Вестях недели» виклав нову концепцію світоустрою:
«Європейського Союзу як єдиної політичної сили вже немає. Адже від дня його заснування наріжним каменем відносин у ньому була погоджена зовнішня політика. ЄС має говорити одним голосом. Принцип консенсусу там був святим.
Зараз окремі країни Євросоюзу збираються на якісь мало не підпільні напівсаміти — то в Парижі у Макрона, то в Лондоні у Стармера, як сьогодні, але єдності Європа вже відверто не демонструє. Голову євродипломатії Каю Каллас усі мають за ніщо, а в Штатах і на поріг не пускають. Усе ще в декого там блукає ідея відрядити в Україну війська, але які? Уся британська армія сяде на стадіоні Вемблі і ще місце для французької залишиться. Якось так… Зброї в Європи також немає – склади порожні.
Північноатлантичного блоку НАТО теж у певному сенсі немає. Трампу ця структура цікава лише як покупець американського озброєння. В іншому – скепсис. Що говорить генсек НАТО Марк Рютте вже нікого не цікавить. ООН, що сумно, теж не має вирішального голосу, як і інші міжнародні організації, наприклад, СОТ чи ВООЗ. Залишається „велика трійка”: Росія — Китай — США. Це ще не Ялта, але все ж таки Ялта тут як прообраз. До цього все йде».
Не запитуватимемо, чому Кисельов фактично записує Велику Британію у ЄС. Набагато цікавішим є порівняння сучасних Китаю, Росії та США із ялтинською «великою трійкою».
У 1945 році в Ялті союзники, переможці у світовій війні, домовлялися про контури майбутнього світу; війна ще тривала, але фінал уже не викликав сумнівів. Нинішня «велика трійка» нікого не перемогла і заклопотана переважно своїми внутрішніми конфліктами. З 4 березня США вводять загороджувальні мита на весь імпорт із Китаю, той же, зі свого боку, розглядає запровадження аналогічних тарифів на американські товари. Американські санкції щодо Росії теж ніхто не скасовував. До якої такої Ялти все йде на тлі цих конфліктів, незрозуміло.
Ще важче зрозуміти, з якого дива Кисельов списує з рахунків Європу. Якщо розглядати лише військовий аспект, то чисельність європейських армій, звичайно, менша, ніж у кожної з «новоялтинських» держав, хоча місткість стадіону Вемблі він явно перебільшує: той вміщає 90 000 осіб, а в британських збройних силах на дійсній службі, за даними Military Balance за 2024 рік, 144 000. Але якщо уявити собі, що хоча б ці дві країни направлять війська в Україну, то сумарна чисельність армій України (880 000) і західноєвропейських країн, які її підтримують, зрівняється з чисельністю ЗС Росії (1,1 млн).
Зрозуміло, що ніхто в Європі не збирається перекидати в Україну більшу частину своїх сил і тим паче зіштовхувати ці армії на полі бою; втім, і Росія не може ввести туди більше половини своїх частин. Але ставлення до Західної Європи як до карлика у військовому плані — не більш ніж пропагандистський міф.
Але в сучасному світі вагомість та впливовість тієї чи іншої країни або групи країн визначається не лише суто їхніми військовими можливостями. Не менш, а можливо, й більш важливою є їхня економіка. І тут стан справ такий: ВВП США в 2024 році становив $29,168 трлн, Китаю — $18,273 трлн, Росії — $2,184 трлн. Росія посідає за цим показником 11-е місце у світі, поступаючись Німеччині, Японії, Індії, Великобританії, Франції, Італії, Канаді та Бразилії. Сумарний же ВВП країн ЄС – $19,403 трлн. Та й жорсткої дисципліни, вимог одностайності з усіх питань у ЄС не було ніколи. Тож насправді ще питання, кого правильніше відносити до «великої трійки»: Росія може претендувати на це почесне звання лише на тій підставі, що в неї велика армія і вона розв’язала війну зі значно слабшим за всіма кількісними показниками сусідом, у якій уже четвертий рік не може досягти істотних успіхів.
Джерело: The Insider
