Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
24 лютого виповнюється три роки від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, якому передували вісім років гібридної війни. Весь цей час інформаційна складова агресії відігравала не меншу роль, ніж військові операції «на землі». В цьому сенсі пропаганда є такою ж зброєю в руках ворога, що й танки, ракети та безпілотники. Саме тому опірність ворожій пропаганді є важливою компонентою обороноздатності держави.
Військова стратегія і пропаганда
Як відомо, Москва плекала загарбницькі плани щодо України задовго до 2014 року. З середини 2000-х Кремль плекав сподівання на упокорення України за білоруським сценарієм. Роль диктатора, який проміняв би національний суверенітет на гарантії довічної влади від Москви мав зіграти Янукович. Але українське суспільство зірвало цей сценарій, обравши шлях європейського розвитку замість розчинення у «русском мире».
Усвідомивши свою поразку, Москва вирішила перейти до силового сценарію. Не секрет, що 2014 році загарбницькі плани Росії простягалися далеко за межі Криму і декількох районів Донеччини та Луганщини. Використовуючи методи гібридної війни, Росія прагнула здобути не менш як «Новоросію від Харкова до Одеси», тобто вісім областей України на додачу до Криму.
У критичний період 2014-2015 років російська пропаганда просувала наративи про те, що владу в Україні нібито захопила «хунта», що мешканців південно-східних областей «переслідують нацисти», від яких їх може захистити лише Путін. Світові ж Москва прагнула нав’язати думку, що ніякого вторгнення не відбувається, і що в Україні точиться «громадянська війна», а «київська хунта» тероризує власний народ. Ці побрехеньки більш ніж 10-річної давності варто згадати для того, щоб краще зрозуміти сучасну тактику і стратегію російської пропаганди.
На початку повномасштабного вторгнення Москва деякий час намагалася «продати» українцям ідею, що Росія прийшла «визволити» їх від влади «фашистів і наркоманів», і що разом з «русским миром» в Україну прийде мир, злагода і процвітання – варто лише скласти зброю і погодитись на встановлення маріонеткового режиму у Києві. Ця спроба провалилася: Україна зустріла самопроголошених «визволителів» тотальним опором, який поховав мрії Путіна про «Київ за три дні». А разом із ними була похована і надія Москви на успішний інформаційний бліцкриг.
Інформаційна війна на виснаження
Усвідомивши свій провал, Москва змінила стратегію війни, в тому числі інформаційної. Протягом 2023 року пропаганда переключилася на маніпуляції питаннями внутрішнього порядку денного України. Сьогодні ключові наративи, які ворог намагається нав’язати українському суспільству, відрізняються від пропаганди зразка 2014 року за формою, але не по суті.
Якщо у 2014 році просувався наратив про «хунту», то тепер – про «нелегітимного узурпатора Зеленського», який нібито свавільно заборонив вибори і хоче воювати «до останнього українця», щоб якнайдовше зберегти владу.
Якщо у 2014 році ворог вигадував для українців лякалки про «карателів Правого сектору», то тепер російські ботоферми розповідають, що ТЦК – це «репресивний орган режиму Зеленського», який тероризує українців.
Якщо у 2014 році Росія запевняла, що Україна – це неспроможна держава, якою керують озброєні угруповання «нацистів», то тепер – що Зеленський буцімто «перетворив країну на концтабір», який не варто захищати.
Ці та інші паралелі не випадкові, адже мета агресора у будь-якій війні полягає в тому, щоб позбавити жертву здатності до опору. На 2025 рік у бюджеті РФ на пропаганду закладено рекордних 1,4 млрд доларів. І це не дивно: чим менше надій у російських генералів зламати українську оборону, тим більшими стають бюджети на інформаційні операції.
Максимальний результат, який би хотіла здобути Москва, полягає в тому, щоб занурити Україну у внутрішній хаос, паралізувати державні інститути й розвалити систему управління військами. Саме для цього навесні 2024 року російські спецслужби намагалися влаштувати в Україні «Майдан-3», саме для цього вони вербують агентів для диверсій і терактів. Ворог не надто ретельно приховує свої цілі, адже після кожного підпалу військового авто або нападу на військовослужбовців ТЦК ворожі ботоферми вибухають повідомленнями про «народний опір режиму» і «громадянську війну».
Задача-мінімум, яку Кремль ставить перед спецслужбами РФ – дезорієнтувати і деморалізувати українське суспільство до тієї міри, що воно погодиться на «мир за будь-яку ціну», тобто на капітуляцію на умовах Путіна. Інформаційні операції здійснюються в комплексі з певними кінетичними заходами. Щоденний повітряний терор, удари по енергосистемі, демонстративні атаки на лікарні та житлові будинки – це складник примусу українців до капітуляції.
Так само як і у 2014 році, Москва прагне дезорієнтувати світ. Якщо тоді Росія розповідала світові про «громадянську війну в Україні», то з кінця 2023 року вона запевняє, що єдина перешкода для миру – це непоступливість Києва. Риторика відмінна, але її мета однакова: переконати міжнародну спільноту в тому, що у продовженні війни винний Київ, який нібито відкидає мирні пропозиції Путіна, а не Москва, яка продовжує агресію і висуває неприйнятні ультиматуми. Це класичні прийоми пропаганди: виставляти жертву агресором і засуджувати опір насильству під лицемірними миротворчими гаслами.
Вирішальний момент
Сьогодні, наприкінці третього року повномасштабної війни, загроза ворожої пропаганди є особливо високою. Можливість мирного врегулювання обговорюється як в Україні, так і серед держав-партнерів – і Росія робить все, щоб дезінформувати і перших, і других. І насамперед йдеться про українців. Саме в ці дні російські спецслужби активізували усі ресурси для того, щоб дезорієнтувати українців у поточному моменті. Головні меседжі пропаганди такі:
1) «Москва прагне миру, а Київ – вічної війни до останнього українця»;
2) «Зараз Україна має шанс закінчити війну і неодмінно мусить ним скористатись»;
3) «Переговори про мир вже тривають, а Зеленський хоче їх зірвати»;
4) «Україна знаходиться у безвиході, а отже має беззастережно прийняти ті умови, які їй запропонують»;
5) «Україні потрібно негайно провести вибори, тому що вище керівництво країни втратило легітимність, а в країні – диктатура».
Неправдивість і маніпулятивність цих меседжів очевидна. І не менш очевидно те, що всі вони слугують досягненню цілком конкретної військово-політичної мети Москви – змусити Україну погодитись на тимчасове перемир’я, не підкріплене жодними гарантіями безпеки. Таким чином виснажена російська армія і перенапружена військовими видатками економіка РФ отримають жаданий час на відновлення. Натомість Україна опиниться в тому ж становищі, що й після укладання сумнозвісних Мінських угод, які не гарантували ані визволення окупованих територій, ані стійкого миру. Але цього разу Кремль висуває набагато жорсткіші вимоги, виконання яких залишить Україну безборонною перед повторною агресією Росії.
Описане вище є стратегічною метою ворога. Тактична мета полягає в тому, щоб примусити українців думати, що їхній головний ворог – не у Москві, а у Києві; що триває не оборона країни, а «війна, яка вигідна лише Зеленському»; що Україна не гідна того, щоб її обороняти тощо. Саме так ламається воля націй до опору агресору. Але українці героїчно чинять опір Росії вже одинадцять років, три з яких – в умовах повномасштабної війни. А тому у Путіна з його генералами й пропагандистами немає шансів на успіх в Україні.
Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
