Польська Православна Церква має глибокі історичні та організаційні зв’язки з Російською Православною Церквою. Хоча вона отримала автокефалію від Константинопольського патріархату 1924 року, її структури протягом десятиліть були підпорядковані Москві, особливо в комуністичний період. Однак, незважаючи на наявність автокефалії, саме Польська Православна Церква знову отримала автокефалію на підставі постанови Священного Синоду Московського Патріархату від 22 червня 1948 року, і цей акт фактично можна розцінювати як повне підпорядкування Церкви Москві.
Усвідомлюючи, що Московська Православна Церква розглядає православні громади за межами Росії як частину свого «русского мира» — ідеології, яка передбачає культурне та релігійне домінування Росії в регіоні, це заохочує використання православ’я як платформи для поширення проросійських наративів, особливо серед православного населення Польщі.
Підрив автокефалії Православної Церкви України
З моменту надання автокефалії Православній Церкві України (ПЦУ) у 2019 році Московський патріархат веде інтенсивну кампанію з підриву її легітимності. Польська Автокефальна Православна Церква (ПАПЦ) займає позицію, подібну до позиції Кремля в цьому питанні. У листопаді 2018 року Священний Архієрейський Собор ПАПЦ видав комюніке, в якому заявив, що «ті, хто залишив Церкву і був позбавлений священичих свячень, не можуть представляти здорове церковне тіло». Відповідно, ПАПЦ заборонила своєму духовенству будь-які літургійні та молитовні контакти з представниками ПЦУ.
На практиці це означає, що ПАПЦ не визнає дійсності хіротоній київського духовенства і сприймає його як таке, що перебуває поза канонічною структурою Церкви. Хоча в офіційних документах ПАПЦ уникає використання терміна «отщєпєнци» щодо віруючих ПЦУ, натомість вживаються поняття на кшталт «розкольники» і «неканонічні», які де-факто мають схоже значення.
Варто зазначити, що така позиція ПАПЦ зазнала критики з боку ПЦУ. Митрополит Київський Епіфаній у листі до митрополита Варшавського Сави висловив жаль із приводу відмови духовенства ПАПЦ причащати вірних ПЦУ та ставлення до них як до нехристиян.
Польська Автокефальна Православна Церква і російська агресія
Польська Автокефальна Православна Церква (ПАПЦ) не зайняла чіткої позиції щодо засудження російської дезінформаційної діяльності чи антиукраїнської риторики Російської Православної Церкви (РПЦ). Хоча окремі єпархії в Польщі беруть участь у допомозі жертвам російської агресії проти України, ієрархи ПАПЦ уникають прямого засудження дій чи риторики Росії. Говорячи про діяльність із надання допомоги, залишається незрозумілим, чи були церковні структури або частина вірних залучені до підтримки проросійських кіл в Україні чи до збору коштів безпосередньо для структур агресора.
В офіційних повідомленнях ПАПЦ переважали загальні заклики молитися за мир, не називаючи агресора й не посилаючись на пропаганду, яку поширює РПЦ. У своїх заявах митрополит Сава наголошував на необхідності прощення і примирення, не згадуючи безпосередньо дії Росії чи позицію Патріарха Кирила, який відкрито підтримав російську агресію.
У січні 2023 року митрополит Варшавський і всієї Польщі Сава надіслав вітального листа Патріархові Московському Кирилу з нагоди 14-ї річниці його інтронізації. Лист містив формулювання, які були розцінені як висловлення підтримки діяльності РПЦ, незважаючи на її участь у поширенні ідеології «русского мира» та підтримку агресії Росії проти України.
Після хвилі критики, що обрушилася на митрополита Саву після оприлюднення змісту листа, єрарх виступив із заявою, в якій вибачився за свої слова, пояснивши, що телеграма мала протокольний характер і не враховувала складну геополітичну ситуацію. Водночас він засудив вторгнення Росії в Україну і висловив здивування та збентеження висловлюваннями Патріарха Кирила про війну.
Незважаючи на ці роз’яснення, відсутність однозначного і твердого відмежування ПАПЦ від ідеології «русского мира» та суперечливі дії її ієрархів викликають сумніви щодо реальної позиції Церкви з цього питання.
Отже, Польська Автокефальна Православна Церква (ПАПЦ) зберігає історичні та організаційні зв’язки з Російською Православною Церквою, що впливає на її позицію щодо сучасних геополітичних викликів. Відсутність однозначного засудження дій Росії, проросійські наративи та антиукраїнська риторика РПЦ створюють суперечності й ставлять під сумнів незалежність ПАПЦ. Підрив автокефалії Православної Церкви України та використання термінології, що маргіналізує її віруючих, є частиною ширшого контексту ідеології «русского мира». Крім того, такі дії, як вітальні листи митрополита Сави до Патріарха Кирила або нечітка участь в акціях на підтримку структур агресора, підривають нейтралітет ПАПЦ і наражають її на критику за відсутність однозначної позиції щодо російської агресії проти України.
