Спостерігаючи за реакцією кремлівських пропагандистських центрів, помітно, що вони офіційно проявляють певну стриманість щодо обрання Дональда Трампа президентом США. І це попри те, що Росія активно підтримувала цю кандидатуру, а в соціальних мережах там вибухнув ентузіазм від новини про перемогу республіканця. Чому так відбувається?
Безперечно, Росія підтримувала Дональда Трампа на президентських виборах. Вона робила це як через офіційні заяви, так і в неофіційній сфері. Ця кандидатура розглядалася прокремлівськими ЗМІ як бажана. На її користь також діяли російські тролеферми. Це стосується як прямих дій, так і непрямого створення атмосфери, сприятливої для її обрання президентом США. Саме вони, наприклад, стояли за поширенням в інтернеті неправдивих звинувачень проти кандидата у віцепрезиденти від Демократичної партії Тіма Вальца. Російська група Wired, зі свого боку, відповідальна за поширення чуток про те, що Камала Харріс нібито спричинила дорожньо-транспортну пригоду кілька років тому і поїхала, не надавши допомоги потерпілим. У випадку непрямої пропаганди значну роль відіграло створення ізоляціоністських настроїв в американському суспільстві та поширення різноманітних теорій змови, що підривають довіру до чинного уряду й істеблішменту. Втручання Москви у вибори в США фактично підтвердив Микола Патрушев, колишній член Ради безпеки Росії й один із найвпливовіших людей у Кремлі, коли заявив, що «Трамп використовує певні сили».
З огляду на те, що Москва, безсумнівно, робила ставку на кандидатуру Трампа, чому ж тоді офіційна стриманість російських офіційних чинників, навіть на противагу захопленій реакції, що простежується на російських інтернет-форумах, не викликає сумнівів? Хоча Путін привітав Трампа з обранням, він зробив це винятково неофіційними каналами. У його офіційних заявах простежується певний оптимістичний настрій, але він досить обережний, часто приглушений і далекий від того, що демонструють, наприклад, деякі праві групи в Польщі. Це також можна побачити в прокремлівських ЗМІ. З одного боку, там є явно протрампівські коментарі, і майже кожне оголошене призначення в новій адміністрації зустрічається переважною більшістю зі схваленням. Особливо це стосується тих, хто робив проросійські заяви або виступав проти допомоги Україні. З іншого боку, російська преса не цурається цитувати коментарі західних ЗМІ про те, що новий президент США може виявитися навіть більш антимосковським, ніж його попередник.
З чим пов’язана така офіційна стриманість? Головним чином із непередбачуваністю самого Трампа, яка виявилася вже під час його попереднього терміну. Так, він обіцяє швидке завершення війни в Україні, що в нинішній ситуації видається більш вигідним для Путіна, який, найімовірніше, збереже принаймні більшість, якщо не всі, свої територіальні здобутки на сьогодні і виграє час для підготовки до нового вторгнення в Київ через кілька років. З іншого боку, Трамп створює собі імідж сильного, рішучого лідера. Небажання Кремля йти на поступки може призвести до різкої зміни політики новообраного президента, і тоді в Україну може потекти безпрецедентна американська допомога, значно більша за «крапельну», надану адміністрацією Байдена, а США посилять санкції та ухвалять рішення про конфіскацію будь-яких заморожених російських активів. Як зазначає експерт із боротьби з російською дезінформацією Міхал Марек, офіційна обережність російської влади пов’язана зі страхом, як у такій ситуації пояснити власній громадськості, що «друг Росії» в пропаганді раптом перетворився на антикремлівського «палія війни».
Але серед деяких коментаторів також існує думка, що підтримка Росією кандидатури Трампа пов’язана не лише з безпосередніми цілями досягнення перемоги в Україні, а й із довгостроковими прагненнями Кремля. І фундаментальним серед них є приєднання Росії як рівноправного партнера до «концерту сил». Це можливо лише за умови послаблення міжнародних позицій США й розхитування відносної єдності Заходу. Шлях до першого може виглядати як посилення поляризації американського суспільства та зосередження Білого дому винятково на внутрішніх проблемах. Здійснення цих російських сподівань видається набагато ближчим за високо емоційної адміністрації Трампа, ніж за демократів, так само як і потенційне об’єднання США з окремими частинами Європейського Союзу, хоча б на основі протекціоністської економічної політики США. Але, з іншого боку, кремлівські політики мусять враховувати мінливість Трампа. Адже може виявитися, що його друге президентство ознаменується більш рішучою зовнішньою політикою не лише в Тихоокеанській зоні, а й несприятливим для Росії зміцненням східного флангу НАТО.
Слідкуючи за російською пропагандою, можна побачити, що обрання Дональда Трампа викликає як надії, так і побоювання в Кремлі. Надії пов’язані з припиненням війни в Україні на російських умовах і з прогресуючою внутрішньою ерозією США та «колективного Заходу». З іншого боку, побоювання стосуються можливого посилення України і зростання активності США в усьому світі. Який із цих сценаріїв реалізується, покаже час, оскільки характер майбутнього господаря Білого дому не дозволяє поки що зробити рішучу ставку на жоден із них.
