Своєрідний культ Євгена Пригожина та «групи Вагнера» вже певний час процвітає в Росії. І це — попри заколот у червні 2023 року та загадкову загибель «кухаря Путіна» в авіакатастрофі, що, ймовірно, стала результатом спланованого Кремлем замаху. У цьому значною мірою винна власна пропаганда Москви.

Захоплення «групою Вагнера» та її лідером легко помітити в російських соціальних мережах, де символіка цих найманців досі дуже популярна. Молодь із задоволенням фотографується біля могили Пригожина, навіть якщо відвідувачів обшукує міліція. Йому навіть ставлять пам’ятники. Один із них — із зображенням співзасновників Wagner Group, Пригожина і Дмитра Уткіна, — встановлений у Краснодарському краї на південному заході Росії. Хоча вони й споруджуються на приватні кошти, а місцева влада цурається таких ініціатив, мало що відбувається в Росії без відома відповідних служб. Це означає, що культ на практиці толерують офіційні чинники. Про це свідчить і той факт, що якщо Пригожин та «група Вагнера» сьогодні й з’являються в прокремлівських ЗМІ, то рідко у відверто негативному контексті.

Це пов’язано з попередньою популярністю «групи Вагнера» та її керівника в російському суспільстві. Значною мірою це відповідальність самих найманців, які ще до 2022 року вибудовували власний образ переважно через соціальні мережі, а також через фільми, літературу та комікси, створюючи так званий «вагнерівський міф». Із великим успіхом цю діяльність вони продовжили й у перший період відкритого вторгнення в Україну.

Проте й російська офіційна пропаганда доклала до цього зусиль. Вона сформувала міф про «групу Вагнера» як надзвичайно боєздатне, «безстрашне» та ефективне бойове формування. Це було зроблено з цілком практичних міркувань. Ідея полягала в тому, щоб залучити рекрутів, необхідних для війни проти України, особливо тих, хто не хотів служити у регулярній армії, яка асоціювалася з широко розповсюдженою корупцією, жахливим поводженням із солдатами та безладом. Ореол, що оточував вагнерівців, мав на меті також спонукати полонених підписувати з ними контракти.

Другим елементом цього пазла став міф про Бахмут, створений кремлівськими ЗМІ. У ньому місто розглядалося як майже неприступна фортеця, ключова точка фронту, захоплення якої могло істотно вплинути на остаточну поразку України. «Група Вагнера» зображувалася — у тому числі через створену нею пропаганду — як єдине формування, здатне прорвати оборону на цій ділянці, розбити українців і зрештою захопити місто. Дарма, що цього досягали переважно за допомогою «м’ясних атак» ув’язнених, а «героїчні» багатотижневі бої точилися, наприклад, за майданчик для вигулу собак чи садівничу крамницю. Повідомлення «Вагнера» охоче підхоплювали офіційні ЗМІ та прокремлівські тролі, сприяючи формуванню образу найманців як першої штурмової колони Російської Федерації.

Цей образ не був зруйнований навіть повстанням Пригожина. Його просто пов’язали з мізерними успіхами російських військ на фронті. Кремль відчайдушно потребує людей, яких можна було б зробити героями війни в масовій уяві власного населення, аби спонукати його активніше долучатися до військових дій і змиритися з втратами та жертвами. А кандидатів на таких героїв просто немає. Звідси й толерантність до зростаючого культу Пригожина й «групи Вагнера», які й надалі формують образ таких фігур.

Це тим більше полегшується тим, що Пригожин і його помічники — принаймні офіційно — діяли не безпосередньо проти Путіна, а проти його «злих бояр». Таким чином, російська пропаганда опинилася у своєрідній пастці. Кремль, імовірно, охоче покінчив би з міфом про «групу Вагнера», але просто не має чим його замінити. Ця ситуація вкотре доводить, що російська пропаганда не застрахована від численних прорахунків у своїх діях, а меседж, закріплений у свідомості людей, важко змінити, навіть якщо обставини докорінно трансформуються. Дезінформація й створення пропагандистських міфів можуть бути палицею з двома кінцями. Адже з часом культ Пригожина може перейти від провоєнного аспекту до бунтарського, спрямованого проти некомпетентності влади й армії. Власне, для деяких російських «мілітарних блогерів» та телеграм-каналів такий зсув уже відбувається. Ім’я колишнього «кухаря Путіна» дедалі частіше з’являється там у контексті скарг на порушення у внутрішній роботі російської армії та всієї державної системи.