Джерело: The Insider
ТАРС та інші кремлівські ЗМІ переказують зміст тексту, опублікованого Дмитром Медведєвим у Telegram з нагоди Дня незалежності США. Навіть у дуже короткий допис експрезидент спромігся вмістити не менше трьох фейків.
ЗМІСТ
- Про схожість громадянської війни у США та війни Росії з Україною
- Про «втручання» європейських держав
- Про «Володимира Лінкольна»
Про схожість громадянської війни у США та війни Росії з Україною
«Багато хто зрозумів, що досвід тривалого протистояння північних штатів США та Конфедерації південних (рабовласницьких) має чималу схожість з українським конфліктом. Різниця між Північчю та Півднем у промислових потенціалах і людських ресурсах була приблизно такою ж, як у Росії та к. України. Водночас різко відрізнялися ідеали противників. У жителів півночі — рівність, свобода, один закон для всіх. А у конфедератів — нелюдський, дрімучий расизм».
Залишимо осторонь запозичений у Володимира Путіна і вже неодноразово розібраний фейк про те, що росіяни й українці — один народ і тому війну слід розглядати як громадянську. Натомість звернімо увагу на уявлення Медведєва про сторони громадянської війни та їхні ідеали.
Медведєв навіщось ідеалізує жителів півночі, виставляючи їх поборниками рівності та свободи всіх рас. Насправді дискримінація чорних американців у ті роки була як на Півдні, так на і Півночі, і лише у XX столітті США подолали расову сегрегацію, причому проходив цей процес дуже болісно. Варто лише згадати страйк білих працівників громадського транспорту у Філадельфії (Пенсильванія, північний штат) у 1944 році, які протестували проти дозволу чорношкірим працювати водіями автобусів. Придушити страйк вдалося лише за допомогою армії.
Понад те, до середини ХХ століття існували так звані «міста заходу сонця» (sundown towns), де чорношкірим дозволялося перебувати лише у денний час, а до заходу сонця вони мали покинути місто; такі міста були й у північних штатах. Так, перша чорна родина оселилася в Деріані, штат Коннектикут, лише приблизно у 1970 році.
Навіть у будівлі Пентагону, що будувалася у 1940-х роках, було передбачено вдвічі більше туалетів, ніж вимагали санітарні норми, щоб зробити окремі туалети для білих та кольорових. Щоправда, коли будівлю ввели в експлуатацію, обійшлися без «туалетної сегрегації», але для цього знадобилася спеціальна вказівка президента Рузвельта.
Взагалі для Америки, як і для Європи, у XIX столітті расові та націоналістичні забобони були нормою. Росія, до речі, не виняток; варто лише згадати межу осілості — смугу території, поза якою заборонялося жити євреям. Вимогу скасування рабовласництва зараз нерідко представляють як боротьбу за рівні права всіх громадян незалежно від раси, але насправді це було пов’язано з боротьбою промисловців Півночі і плантаторів Півдня за вплив у державі; перші, на відміну від других, не потребували рабської робочої сили.
Порівняння американського Півдня XIX століття з його расистськими звичаями та сучасної Україною, де немає і ніколи не було дискримінації за етнічною ознакою, а президент Зеленський не приховує, що він етнічний єврей і його рідною мовою є російська, залишимо на совісті Медведєва.
Про «втручання» європейських держав
«Ті ж самі, що й сьогодні, іноземні мерзотники — як завжди, це Англія та Франція — нахабно й безцеремонно втручалися у перебіг подій, бажаючи перемоги Півдня. Вони підтримували рабовласників так само, як зараз допомагають разом із сучасними США нацистському Києву».
Насправді Великобританія та Франція не втручалися у перебіг громадянської війни у США. Вони лише намагалися підтримувати економічні відносини з жителями півдня, оскільки їхня текстильна промисловість залежала від американської бавовни. Британія у травні 1861 року ухвалила декларацію про нейтралітет.
Відносини Великобританії зі США в 1861 році стали напруженими після того, як військовий корабель жителів півночі захопив британське поштове судно Trent, на якому перебували дипломати жителів півдня, які прямували до Європи з метою домогтися визнання незалежності Конфедерації. Але до втручання Британії у війну справа не дійшла, жителі півночі звільнили дипломатів, ті вирушили до Європи, але офіційного визнання не домоглися.
Про «Володимира Лінкольна»
«Президента Росії в американських газетах навіть іноді почали уподібнювати Авраамові Лінкольну. Характерний заголовок: „Володимир Лінкольн вторгся в Україну, щоб зберегти єдність Союзу”».
Яке американське видання опублікувало статтю про «Володимира Лінкольна», з’ясувати не вдається. Інтернет-пошуковики знаходять цю назву тільки в тексті Медведєва.
Джерело: The Insider