Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Ракетні удари по Одесі все більше нагадують сплановану бійню. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 2 травня 2024 року.
- «Неонацисти після Будинку профспілок спалили «Крокус»
- Росіянам прямо наказують вчиняти воєнні злочини
- Чому з Москвою не можна зараз сідати за стіл переговорів
- Захід може зробити більше в інформаційних операціях у РФ
«Неонацисти після Будинку профспілок спалили «Крокус»
Регулярні «безбашені» ракетні атаки по Одесі виглядають заздалегідь спланованими символічними «ударами відплати» за події 2 травня 2014 року у місцевому Будинку профспілок.
Спікерка Ради Федерації Матвієнко заявила: «Сьогодні, через 10 років після трагедії, вже усім має бути очевидно, що для знищення фашистсько-бандерівської ідеології, що зміцнилася в Києві, потрібні зусилля ззовні».
НАСПРАВДІ, пропаганда протягом цих років активно використовувала події 10-річної давнини. Але тоді – лише щоб постфактум виправдати окупацію Криму, підтримку так званих «народних республік», поширити серед мешканців РФ антиукраїнські настрої, побазікати про захист російськомовних.
Чи не головним (на той час) напрямком пропаганди було протиставлення одеситів (які нібито всі поголовно були проросійські) та «неонацистів-радикалів, які приїхали з Києва та Львова, щоб їх вбити».
Одеський Будинок профспілок порівняли з Хатинню. Це, здається, був один із перших випадків, коли звернення до колективної пам’яті росіян про Другу світову війну було використано для пробудження в них ненависті, а не звичного ритуального благоговіння.
Тоді, у ході пропагандистської одесько-хатинської кампанії було багато чого: «Правий сектор штурмував будівлю, вбивав, ґвалтував, катував, розчленовував чоловіків, жінок та дітей». Пожежа описувалася як «ритуальне вбивство» та «спеціальна сатаністська операція». Найбільш кринжовою була історія про нібито спалену живцем вагітну жінку. (Згодом її замінить «розп’ятий хлопчик» на Донбасі).
21 лютого 2022 року особисто Путін виписав ліцензію на вбивство одеситів, обґрунтувавши її тим, що «учасників мирної акції протесту по-звірячому вбили, живцем спалили в Будинку профспілок». І ось він мстить Одесі. З 24 лютого 2022 року через «удари відплати» в місті та області загинуло сотні мирних людей.
2 травня 2014 року в одеському Будинку профспілок загинуло 42 особи. Жертвами теракту в Підмосков’ї 22 березня 2024 року стали 145. Але про нього «матвієнки» вже практично не згадують. Але й далі звинувачують у спаленні «Крокуса» все тих же «радикалів-неонацистів з Києва та Львова».
Росіянам прямо наказують вчиняти воєнні злочини
Тема з путінською ліцензією на вбивство отримала продовження у доповіді правозахисної організації Human Rights Watch (HRW). За її даними, з початку грудня 2023 року, росіяни стратили не менше 15 українських солдатів при спробі здачі в полон.
Верифікувавши та проаналізувавши відеозйомки з дронів, розміщені в соцмережах 2 та 27 грудня 2023 року, а також 25 лютого 2024-го, HRW дослідила три епізоди ймовірних позасудових страт не менше 12 українських солдатів. У всіх випадках вони демонстрували ясний намір здатися в полон. І мали вважатися особами, які вийшли з бою (hors de combat), напад на яких заборонений міжнародним гуманітарним правом (МГП), або законами війни. Четвертий інцидент, розміщений у соцмережах 19 лютого. На ньому два російські солдати страчують трьох беззбройних українських солдатів, які здаються в полон.
HRW також вивчила зйомки з російського дрона, опубліковані 5 лютого, на яких зображено епізод на полі бою в Донецькій області. Чоловічий голос, що супроводжує відео, віддає наказ окупантам: «Полонених не брати, всіх розстріляти».
НАСПРАВДІ, міжнародне гуманітарне право вимагає від сторін збройного конфлікту поводитися із військовими, які перестали брати участь у бойових діях і тими, хто перебуває у полоні, гуманно за будь-яких обставин. Свідомі вбивства, жорстоке поводження і тортури щодо них є воєнними злочинами. Віддача наказів вбити військовополонених або страчувати тих, хто здається в полон («наказ не залишати нікого в живих») суворо заборонені навіть російськими військово-статутними документами.
Також Росія є стороною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, який суворо забороняє позасудові страти. Його норми зобов’язують РФ розслідувати воєнні злочини, скоєні її солдатами або на підконтрольній РФ території. Однак зібрана HRW об’ємна документація порушень цих норм в Чечні, Грузії, Сирії та Україні протягом понад трьох десятиліть недвозначно свідчить про небажання Москви здійснювати переслідування своїх військових, винних у скоєнні злочинів.
У HRW зазначають: «Усі ці випадки жахливі, але найвикривальнішим здається свідчення того, що як мінімум в одному з них росіяни прямим текстом віддавали накази вбивати українських солдатів замість того, щоб дозволити їм здатися в полон, таким чином схвалюючи скоєння воєнних злочинів».
Чому з Москвою не можна зараз сідати за стіл переговорів
Подібні дії фактично унеможливлюють участь Росії у Саміті миру, проведення якого 15-16 червня за участі представників 160 країн офіційно підтвердив уряд Швейцарії. Окремо він зауважив, що «на цьому етапі Росія не була запрошена. Швейцарія демонструвала готовність надіслати їй запрошення. Однак Москва публічно заявляла, що не зацікавлена в цьому».
Мета саміту – створити коаліцію країн із загальними підходами до мирного врегулювання. Після цього можливе залучення до переговорів Росії.
Про це в інтерв’ю виданню Foreign Policy сказав голова МЗС України Дмитро Кулеба. Багато ЗМІ хибно інтерпретували це як «Україна розпочне переговори з Росією після мирного саміту у Швейцарії».
НАСПРАВДІ, журналіст Foreign Policy поставив цілком конкретне (і слушне) питання: «Який сенс проводити Саміт миру, якщо там немає Росії?». Міністр відповів, що цей підхід виходить із реальності та досвіду, отриманого з 2014 по 2022 рік: «За цей час у нас було майже 200 раундів переговорів з Росією в різних форматах, з посередниками та на двосторонній основі. Але нічого не вийшло. Це закінчилося масштабним вторгненням».
Тому, за його словами, перший саміт не передбачає Росію як учасника, бо його мета – об’єднати країни, які поділяють принципи та підходи, на яких вони вибудовуватимуть свої подальші дії. «І тоді комунікація з Росією зможе відбутися і вона зможе стати учасником переговорів, тому що – ви маєте рацію – у підсумку не можна покласти кінець війни без обох сторін», – зазначив Кулеба.
«А якщо ми запросимо Росію зараз, вона просто перешкоджатиме саміту і робитиме все, щоб лідери залишили майданчик без чогось відчутного і досяжного. Тому всіх, хто запитує про наявність Росії за столом переговорів, я запрошую вивчити реальність того, як Росія їх веде», – зазначив Кулеба.
Тобто це не була окрема заява про нібито готовність Києва до переговорів (що й вирвали з контексту деякі медіа). Навпаки, йшлося про те, чому з Москвою не можна сідати за стіл переговорів саме на цьому етапі.
Захід може зробити більше в інформаційних операціях у РФ
Видання Foreign Affairs 2 травня у статті «Американська допомога сама по собі не врятує Україну…» також вказує на те, що «США та їхні союзники мають визнати, що допомога Україні у відбитті російських атак — це не те саме, що надання їй сильної позиції на переговорах. Щоб Москва реально пішла на переговори, вона має зіткнутися з ситуацією, в якій подальше продовження війни становитиме для неї неприйнятну загрозу».
НАСПРАВДІ, Москва вже зіткнулася з кількома схожими проблемами. По-перше, втрати критично важливих систем на полі бою, таких як ППО, мають значення, оскільки вони становлять оплот російського конвенційного стримування НАТО.
По-друге, Москва не зможе нескінченно фінансувати конфлікт. Західні санкції — лише один з інструментів, які дозволяють завдати шкоди путінському режиму, і вони менш ефективні за інші варіанти. Збитки, завдані російській нафтовій інфраструктурі, швидше за все, вплинуть значно більше. Хоча Захід має вагомі причини уникати прямого сприяння таким атакам, це не означає, що Україна їх припинить.
По-третє, хоча пересічні росіяни здебільшого підтримують війну, серед них існує глибоке розчарування владою, яке Захід може використовувати у своїх інтересах.
Досі він не проводив агресивних інформаційних операцій проти російської влади, частково тому, що вони сприймалися як ескалація, а частково, оскільки не очікувалося, що вони дадуть негайний ефект. А Росія, навпаки, проводить активні інформаційні операції по всій Європі з метою її дестабілізації.
«Цю асиметрію необхідно усунути. Побоювання Заходу, що інформаційна війна може спровокувати ескалацію, є непереконливими — Кремль хоче уникнути прямої конфронтації через Україну. Більше того, він вважає, що Захід проводить проти нього масштабні інформаційні операції ще з 2011 року (хоча це не так). Таким чином, будь-який потенційний ризик ескалації внаслідок таких операцій вже закладено. Крім того, більшість кремлівських шляхів ескалації в реальності не передбачають протидії такій активності.
Враховуючи ситуацію, що склалася, Захід може зробити набагато більше. Активні та якісні інформаційні операції могли б підвищити поінформованість Росії про внутрішні ризики, які породила її війна в Україні», – підсумовує Foreign Affairs.
Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
