Джерело: The Insider
Виступаючи на колегії Міноборони РФ, Володимир Путін повідомив дивовижну річ:
«Єдиним гарантом <…> суверенітету та територіальної цілісності України була Росія. Росія, коли створювала Радянський Союз, передала просто так разом із населенням величезні історичні території, російські, величезний потенціал і вкладала колосальні ресурси в усю цю територію.
Західні землі України? Ми знаємо, як Україна їх отримала. Сталін віддав після Другої світової війни. Віддав частину польських земель, Львів і так далі, кілька великих областей – там 10 млн осіб проживають. Щоб не кривдити поляків, компенсував їхні втрати за рахунок Німеччини: віддав східні землі Німеччини, Данцизький коридор та й сам Данциг. Частину відібрав у Румунії, частину в Угорщини – все віддав туди, в Україну.
І люди, які там живуть, – багато хто принаймні, я знаю це напевно, 100 відсотків, – вони хочуть повернутися на свою історичну батьківщину. А ті країни, які втратили ці території, насамперед Польща, сплять і бачать, як вони їх повернуть».
Те, як Росія і Путін подбали про територіальну цілісність України на її сході та півдні, навіть якось ніяково всерйоз обговорювати. Але розглянемо те, що він говорить про захід країни.
Ці області України справді увійшли до її складу за підсумками Другої світової війни. Це ті території, які відійшли до СРСР за пактом Молотова-Ріббентропа, а також територія, що належала до Першої світової війни Австро-Угорщині, потім увійшла до складу Чехословаччини, в 1938 році за результатами Віденського арбітражу була передана Угорщині, а в 1945 році включена до складу СРСР і стала Закарпатською областю УРСР.
Але заява Путіна про бажання населення Західної України повернутися на «історичну батьківщину» – до Польщі жодного стосунку до дійсності не має, вже хоча б тому, що польського населення там майже немає. У 1945 році було укладено радянсько-польську угоду «Про обмін населенням», за якою із приєднаних до радянських України, Білорусі та Литви областей було переселено (частково примусово) до Польщі близько 1,2 млн етнічних поляків і євреїв (останні здебільшого, не затримуючись у Польщі, прямували до підмандатної Палестини і згодом стали громадянами Ізраїлю).
За даними перепису населення 2001 року, в Львівській області жили лише 18,9 тисячі етнічних поляків, що становило 0,7% населення. По районах Львівської області найбільша частка поляків була у прикордонному Мостиському районі – 7,6%. За такого етнічного складу населення ніяких передумов для польського сепаратизму не може бути.
З Угорщиною та Румунією подібних угод не було, обмін населенням не проводився, і райони компактного проживання етнічних угорців і румунів у Закарпатській та Чернівецькій областях України є. Так, у Берегівському районі Закарпаття, за даними того ж таки перепису населення 2001 року, угорці становили 76,3% населення, причому далеко не всі сільські жителі там володіють українською мовою. Певні сепаратистські тенденції серед них наявні.
Залишається подивитися, як у цій ситуації Росія виконувала роль «гаранта територіальної цілісності» України. У 2016 році українське видання «Аргумент» писало, що «угорські канали сепаратизму в Україні підживлюються із Кремля». Так, на Закарпатті відкрила своє представництво угорська ультраправа партія Jobbik («За кращу Угорщину»), яка тісно пов’язана з Москвою; зокрема, партія підтримала так званий референдум 2014 року у Криму.
У провокаціях, спрямованих на розпалювання антиукраїнських настроїв серед закарпатських угорців, простежується, на думку українських аналітиків, російський слід. Так, у 2016 році на сайті радіостанції «Голос Росії» угорською мовою з’явився матеріал під заголовком «Закарпаття належить угорцям та русинам». У січні 2021 року, напередодні візиту міністра закордонних справ Угорщини Петера Сійярто до Києва, угорське посольство в Україні отримало листа із погрозами кровопролиття, підписаний деякими «українськими патріотами». Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба звернув увагу на той факт, що лист був написаний українською мовою з грубими помилками, і припустив, що провокацію було організовано з-за кордону; утім, причетну країну він дипломатично не назвав.
Найбільшою провокацією, покликаною нацькувати закарпатських угорців на українців, були дві спроби підпалу угорського культурного центру в Ужгороді у 2018 році. Винних було встановлено за допомогою камер відеоспостереження, це були троє громадян Польщі. У ході слідства вони назвали замовника; ним виявився німецький проросійський журналіст, близький до партії «Альтернатива для Німеччини», Мануель Оксенрайтер, який відвідував вибори в так званій ДНР і розхвалював їх як такі, що «більше відповідають світовим стандартам, ніж у США». Коли влада Німеччини почала розслідувати причетність Оксенрайтера до підпалів, він переселився до Москви, де 2021 року помер.
Але офіційні особи Угорщини про територіальні претензії до України не заявляли. А ось румунська сенаторка Діана Шошоаке це зробила і внесла законопроєкт про повернення Північної Буковини (Чернівецька область України) до складу Румунії. Зрозуміло, що цей екстравагантний крок ніякого продовження, окрім запевнень МЗС про відсутність претензій до України, не отримав. Але цікаво, що сенаторка Шошоаке має стійку репутацію проросійського політика. Навесні 2022 року вона була серед чотирьох румунських парламентаріїв, які зустрілися з послом Росії, щоб обговорити можливості нейтральної позиції Румунії щодо війни в Україні. Але ще до цього, в 2021 році, румуномовна редакція російського пропагандистського видання Sputnik включила Шошоаке, яка не користується великою популярністю в Румунії, до свого списку політиків року, написавши, що мільйони румунів захоплюються її «боротьбою за дотримання Конституції і проти медичної диктатури».
Джерело: The Insider
