Джерело: The Insider
На надзвичайній спеціальній сесії Генасамблеї ООН постпред Росії Василь Небензя заявив, що Ізраїль не має права на самооборону:
«Не можу також не зупинитися на лицемірстві США та їхніх союзників, які в інших, зовсім інших ситуаціях, звертаються із закликами щодо дотримання гумправа, створюють комісії з розслідування, накладають санкції щодо тих, хто насправді застосовує силу лише як крайній захід для того, щоб зупинити багаторічне насильство. А сьогодні, бачачи жахливі руйнування в Газі, які багаторазово перевищують все те, що вони гнівно критикують в інших регіональних контекстах, удари по цивільних об’єктах, серед яких лікарні, загибель тисяч дітей та жахливі страждання мирного населення в умовах тотальної блокади, вони наче води в рот набрали. Усе, на що їх вистачає — це твердити про право на самооборону, яке нібито має Ізраїль, хоча, як у держави-окупанта, у нього такого права немає, що підтверджено консультативним висновком Міжнародного суду в 2004 році. Сподіваюся, ці кричущі „подвійні стандарти” є очевидними для наших колег із країн „Глобального півдня”».
Консультативний висновок Міжнародного суду ООН від 9 липня 2004 року був результатом розгляду питання законності будівництва бар’єру, що відокремлює територію Ізраїлю від Палестинської автономії (Західного берега річки Йордан). Проблема в тому, що маршрут бар’єру відрізнявся від визнаної ООН «зеленої лінії» — демаркаційної лінії, встановленої за підсумками арабо-ізраїльської війни 1948–1949 років. Після Шестиденної війни 1967 року встановили нову демаркаційну лінію, але її ООН не визнає та вважає територію, що перейшла під контроль Ізраїлю, окупованою.
У висновку міжнародного суду сказано:
«Будівництво стіни, що зводиться Ізраїлем, який є окупуючою державою, на окупованій палестинській території, зокрема у Східному Єрусалимі та навколо нього, і пов’язаний з ним режим суперечать міжнародному праву;
Ізраїль зобов’язаний припинити порушення міжнародного права; він зобов’язаний негайно припинити роботи з будівництва стіни, що зводиться на окупованій палестинській території, зокрема у Східному Єрусалимі та навколо нього, негайно демонтувати розташовану на ній споруду, а також негайно скасувати або зробити неефективними всі законодавчі та нормативні акти щодо цього, відповідно до пункту 151 цього Висновку;
Ізраїль зобов’язаний відшкодувати всі збитки, заподіяні будівництвом стіни на окупованій палестинській території, зокрема в Східному Єрусалимі та навколо нього;
Усі держави зобов’язані не визнавати незаконну ситуацію, що виникла внаслідок будівництва стіни, та не надавати допомогу чи допомогу у збереженні ситуації, зумовленої таким будівництвом; всі держави-учасниці 4-ї Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, крім того, зобов’язані, дотримуючись Статуту ООН та міжнародного права, забезпечувати дотримання Ізраїлем міжнародного гуманітарного права у його втіленні в цій Конвенції;
ООН, і особливо Генеральна Асамблея та Рада Безпеки, повинні розглянути, які подальші дії необхідні, щоб покласти край незаконній ситуації, що виникла внаслідок будівництва стіни та пов’язаного з нею режиму, беручи до уваги цей консультативний висновок».
Рішення винесено з конкретного питання, і наявність в Ізраїлю права на самооборону взагалі не було предметом розгляду суду. Очевидно, Небензя зробив свою заяву на підставі формулювання із заключної частини судового рішення:
«У підсумку суд вважає, що Ізраїль не може посилатися на право на самооборону чи стан необхідності, щоб виключити протиправність будівництва стіни. Відповідно, Суд доходить висновку, що будівництво стіни та пов’язаний із нею режим суперечать міжнародному праву».
Але це не твердження про відсутність права на самооборону. У рішенні лише йдеться, що право на самооборону, яке суд не ставить під сумнів, не дає права на зведення роздільного бар’єру на території, яку ООН визнає окупованою. Ситуація у секторі Газа судом не розглядалася.
Небензя обурюється західними санкціями «щодо тих, хто насправді застосовує силу лише як крайній захід для того, щоб зупинити багаторічне насильство». Очевидно, він має на увазі напад Росії на Україну в 2022 році, хоча він стався тоді, коли збройний конфлікт фактично припинився і жертв серед мирного населення вже кілька років практично не було, за винятком тих, хто підірвався на встановлених у 2014–2015 роках мінах. Але його формулювання найкраще підходить Ізраїлю, який після свого створення в 1948 багаторазово ставав об’єктом нападу сусідів; фактично арабо-ізраїльський конфлікт відтоді не припинявся ніколи.
Відразу ж після проголошення єврейської держави Єгипет, Сирія, Ліван, Трансйорданія, Саудівська Аравія, Ірак та Ємен, які не погодилися з рішенням ООН про розподіл колишньої підмандатної території, що знаходилася під британським управлінням, ввели туди війська і розпочали війну проти Ізраїлю.
У 1950 році Єгипет, порушуючи міжнародне право, закрив для ізраїльських суден прохід через Тиранську протоку між Червоним морем та затокою Акаба, на якій знаходиться ізраїльський порт Ейлат. У 1956 році Ізраїль, щоб зняти блокаду, приєднався до військової операції Великобританії та Франції, спричиненої тим, що Єгипет, порушуючи міжнародний договір, націоналізував Суецький канал.
У 1965 році було засновано Організацію визволення Палестини, що мала на меті ліквідацію «сіоністського утворення». ОВП та її воєнізоване крило «Ель-Фатх» здійснили сотні нападів на Ізраїль. Цю терористичну діяльність підтримав уряд Сирії. У 1967 році це призвело до Шестиденної війни, в якій Ізраїлю протистояли Єгипет, Сирія, Йорданія та Ірак. Війна закінчилася перемогою Ізраїлю та розширенням контрольованої ним території. Втім, одразу ж почалася «війна на виснаження», що тривала три роки — бойові дії малої інтенсивності, під час яких Єгипет намагався повернути втрачений контроль над Синайським півостровом.
У 1973 році коаліція арабських держав у складі Сирії, Єгипту, Іраку та Йорданії за підтримки СРСР атакувала Ізраїль, розпочавши війну, відому як Війна Судного дня. Ця війна також закінчилася перемогою Ізраїлю і була зупинена, коли мало не призвела до воєнного зіткнення між СРСР та США.
Увесь цей час тривали терористичні атаки ОВП, яка нападала на Ізраїль, зокрема, з території Лівану. 1982 року в результаті Ліванської війни вдалося вигнати ОВП з території цієї країни.
У 1987–1991 роках палестинці розпочали так звану інтифаду — серію терактів, яку називали також «війною каменів», оскільки використовували вони переважно каміння та саморобну зброю. Під час конфлікту загинули 111 ізраїльтян та понад 2000 палестинців. Друга інтифада, відома також як інтифада Аль-Акси, відбулася у 2000–2004 роках; терористи влаштовували вибухи в ізраїльських містах, обстріли, зокрема й з мінометів. Після цього палестинці постійно вели ракетні обстріли Ізраїлю з території сектору Газа, на що Ізраїль відповідав авіаударами з військової інфраструктури і провів кілька військових операцій проти воєнізованих організацій ХАМАС та «Ісламський джихад», що діяли в секторі: «Литий свинець» у 2008–2009 роках, «Хмарний стовп» у 2012 році, «Непорушна скеля» у 2012 році, «Чорний пояс» у 2019 році, «Світанок» у 2022 році.
Джерело: The Insider
