Джерело: The Insider
Дмитро Кисельов у програмі «Вести недели», розповідаючи про зустріч Володимира Путіна та Кім Чен Ина, згадав події п’ятирічної давності:
«П’ять років тому в відносинах Північної Кореї та США намітилася відлига. Президентом Америки тоді був Дональд Трамп, і він вирішив позбавити Північну Корею ядерної зброї денуклеаризувати її, пообіцявши гарантії безпеки. Навіть сміливо прилетів на зустріч із Кім Чен Ином до Сінгапура. Обдурив — нічого не зробив».
Дональд Трамп і Кім Чен Ин дійсно зустрічалися в Сінгапурі 12 червня 2018 року і обговорювали денуклеаризацію Корейського півострова. Решта у цьому пасажі – фантазія Кисельова.
У спільній декларації за підсумками зустрічі було сказано:
«Президент Трамп і Голова Кім Чен Ин провели всебічний, поглиблений і щирий обмін думками з питань, пов’язаних зі встановленням нових відносин між США та КНДР та побудовою міцного й міцного мирного режиму на Корейському півострові. Президент Трамп зобов’язався надати гарантії безпеки КНДР, а голова Кім Чен Ин підтвердив свою тверду і непохитну відданість повній денуклеаризації Корейського півострова.
Переконані, що встановлення нових відносин між США та КНДР сприятиме миру і процвітанню Корейського півострова й усього світу, а також визнаючи, що зміцнення взаємної довіри може сприяти денуклеаризації Корейського півострова, президент Трамп і голова Кім Чен Ин заявляють:
Сполучені Штати і КНДР зобов’язуються встановити нові відносини між США та КНДР відповідно до прагнення народів двох країн до миру та процвітання. Сполучені Штати і КНДР об’єднають свої зусилля щодо побудови міцного та стабільного мирного режиму на Корейському півострові. Підтверджуючи Пханмунджомську декларацію від 27 квітня 2018 року, КНДР зобов’язується працювати над повною денуклеаризацією Корейського півострова. Сполучені Штати та КНДР зобов’язуються повернути останки військовополонених і зниклих безвісти, включаючи негайну репатріацію тих, хто вже пізнаний».
У чому полягали гарантії безпеки, не уточнювалося. Надалі, однак, американо-північнокорейські відносини забуксували. Історик, фахівець із Північної Кореї, викладач сеульського університету Кукмін Андрій Ланьков у 2019 році писав у статті для сайту Московського центру Карнегі:
«27 і 28 лютого у столиці В’єтнаму мав пройти другий американо-північнокорейський саміт, на якому, як офіційно вважалося, президент Трамп і голова Кім мали обговорити «питання, пов’язані з вирішенням північнокорейської ядерної проблеми».
Більшість експертів вважали, що ханойський саміт завершиться компромісом, – більше того, існував навіть консенсус щодо контурів цього компромісу. Очікувалося, що північнокорейська сторона погодиться демонтувати частину ядерних об’єктів (імовірно, у головному дослідному комплексі в Йонбьоне), а на деякі допустить іноземних інспекторів.
Передбачалося, що як крок у відповідь США підуть на помітне ослаблення санкційного режиму. Вважалося, наприклад, що США можуть погодитися запровадити спеціальні винятки, які дадуть змогу Південній Кореї відновити економічну взаємодію з КНДР (йдеться про торгівлю, туристську діяльність і про спільні виробничі проекти, що субсидується з південнокорейського бюджету). Крім цього, багато хто вважав, що США погодяться відкрити постійне представництво США в Пхеньяні і підуть на низку дипломатичних кроків, які відкриють шлях до формального визнання КНДР.
Хоча деякі спостерігачі, включаючи і автора цих рядків, висловлювали припущення, що саміт може закінчитися безрезультатно, переважна більшість експертів була впевнена: і Трампу, і Кіму потрібен хоч якийсь результат, а отже, цього результату буде досягнуто.
Однак події в Ханої прийняли несподіваний поворот. Увечері 27 лютого Трамп і Кім зустрілися на вечері, яка, судячи з усього, пройшла в найблагодушнішій атмосфері, а вранці 28 лютого розпочалися переговори. Очікувалося, що в переговорах буде зроблено перерву на обід, але біля накритого столу ні Кім, ні Трамп, ні особи, що їх супроводжували, так і не з’явилися.
Натомість обидві делегації залишили зал переговорів о 13:25 і попрямували до своїх резиденцій. Водночас офіційна представниця Білого дому заявила, що переговори закінчилися без будь-якої угоди і що жодної декларації щодо їх результатів опубліковано не буде.
Ситуація частково прояснилася на пресконференції, яку дав Дональд Трамп о 14 годині 28 лютого, тобто перед самим від’їздом із Ханою (Кім Чен Ин з журналістами спілкуватися не став). Американський президент заявив, що причиною того, що переговори закінчилися нічим, стала незгода сторін щодо конкретних форм компромісу. За його словами, північнокорейська сторона пропонувала закрити ядерний центр в Йонбені в обмін на зняття американцями всіх санкцій, а американська сторона і особисто Трамп визнали такий обмін нерівноцінним – адже КНДР, окрім Йонбена, має чимало інших ядерних дослідницьких та виробничих центрів.
Офіційне північнокорейське повідомлення, що з’явилося пізно ввечері 28 лютого, дає дещо інший опис того, що сталося на переговорах вранці 28 лютого. За версією Пхеньяна, корейська сторона вимагала від Трампа скасування не всіх санкцій, а лише тих, що були запроваджені у 2016–2017 роках (секторальні санкції). Більш ранні санкції ООН, запроваджені Радою безпеки у 2006–2015 роках, стосувалися переважно заборон на ввезення предметів розкоші, зброї, технологій та матеріалів, необхідних для виробництва ядерної зброї.
Секторальні санкції насамперед спрямовані на те, щоб створити Північній Кореї економічні проблеми — у своїй нинішній формі ці обмеження близькі до повної заборони торгівлі з Північною Кореєю. Саме секторальні санкції є головним інструментом тиску США на КНДР, а їх повне скасування означатиме, що у США не залишиться майже жодних можливостей впливати на дії Пхеньяну. З цієї точки зору рішення Трампа не підписувати угоду видається логічним, навіть якщо ситуацію більш точно відображає північнокорейська версія».
Таким чином, питання про гарантії безпеки на переговорах, що закінчилися невдачею, вочевидь, взагалі не порушувалося. Кім Чен Ин наполягав на знятті всіх секторальних санкцій в обмін на закриття лише одного зі своїх центрів розробки ядерної зброї; певна річ, американську сторону цей варіант не влаштував. Подальші переговори на нижчому рівні в Стокгольмі не принесли успіху; доцент МДІМВ Ілля Дьячков з цього приводу зауважив:
«Можна припустити, що представники КНДР справді прибули до Стокгольма із заготовленою непереговорною позицією, і це могло бути їхньою „відповіддю” на ханойські події. Проте жовтнева зустріч навряд чи була зовсім „порожньою”, оскільки сторони все ж таки спілкувалися понад вісім годин. До кінця грудня Вашингтон і Пхеньян так і не продовжили переговори».
Джерело: The Insider
