Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Російська пропаганда посилено взялася за обробку військовослужбовців та школярів, проте успіхи пропагандистів виявилися не надто великими, пише СЕРА.
7 серпня радник міністра оборони Росії, дійсний державний радник 3-го класу Андрій Ільницький з чотками в руках прочитав лекцію про «ментальну війну Заходу проти Росії» в одному з найвідоміших православних монастирів країни, Оптиній пустині. У ній Ільницький докладно розповідав, що головною метою Заходу є знищення Росії, називав Володимира Путіна «царем», а державу – «сакральною основою цивілізації» і пояснював, що доля країни визначається не виборами, а «російським культурним кодом».
Попри ВСІ ЗУСИЛЛЯ МІНОБОРОНИ, НАСТРОЇ СЕРЕД РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ, СХОЖЕ, НЕ НАДТО ПРОКРЕМЛІВСЬКІ
Усе це можна було б списати на дивацтва окремо взятої людини, проте посада, яку обіймає Ільницький, викликає тривогу, так само як і аудиторія його слухачів. У залі радника міністра оборони РФ слухали переважно російські військовослужбовці ракетних військ стратегічного призначення (РВСП), які відповідають за «ядерний щит» країни – упереміш із ченцями та парафіянами пустині.
Фахівці неодноразово зазначали, що, не маючи власної ідеології, російська держава «вкрала» її у націонал-більшовиків та релігійних радикалів. Однак той факт, що ця ідеологія активно розповсюджується тепер серед тих, хто фізично може мати доступ до ядерної кнопки, викликає тривогу. Втім, незважаючи на всі зусилля Міноборони РФ, настрої серед російських військових, схоже, не надто прокремлівські.
Так, у середині липня російський генерал-полковник Леонід Івашов, який виступав проти повномасштабної війни з Україною ще до її початку, дав велике інтерв’ю провладному виданню «Свободная пресса», де дозволив собі висловити критику не лише щодо керівництва армії, а й Путіна. Зокрема, він зазначив, що усунення з посади командувача 58-ї армії генерал-майора Івана Попова могло бути рішенням лише Верховного головнокомандувача, а не чиновників із Міноборони РФ.
За словами Попова, його звільнення стало результатом його скарг на проблеми, що панують в армії. Серед таких Попов назвав «відсутність контрбатарейної боротьби, відсутність станцій артилерійської розвідки та масову загибель і каліцтва солдатів від артилерії супротивника». Своє звільнення Попов прокоментував як «удар з тилу», який обезголовив армію у найнапруженіший момент.
Зачепивши тему корупції та непрофесіоналізму в армії, Івашов згадав і про те, що «80% Росії є приватною власністю вельми вузького кола приватних осіб», і саме за цю «награбовану» власність російських солдатів відправляють помирати. За словами Івашова, якщо керівництво країни для захисту цього майна застосує ядерну зброю, це буде удар не по ворогові, а по Росії.
Певні річ, слова Леоніда Івашова не означають, що в армії назріває бунт. Ба більше, генерал сам неодноразово наголошував на «обережності» генералітету і нагадував, що багато хто кулуарно схвалив його антивоєнну заяву, але ніхто не наважився підтримати його офіційно. Втім очевидно, що бродіння в армії нікуди не зникло навіть після придушення бунту Пригожина.
ОЧЕВИДНО, ЩО БРОДІННЯ В АРМІЇ НІКУДИ НЕ ЗНИКЛО НАВІТЬ ПІСЛЯ ПРИДУШЕННЯ БУНТУ ПРИГОЖИНа.
Ставлення звичайних росіян до військових також важко назвати ідеальним. На початку серпня компанія молодих людей у Забайкаллі побила «ветерана спецоперації», назвавши його вбивцею дітей та зірвавши з нього медалі. Крім порушення кількох кримінальних справ щодо молодиків, інцидент викликав панічні настрої серед російських воєнних аналітиків, які слідом за побитим військовим охарактеризували ситуацію як «фіаско».
У своїй статті на наближеному до Міністерства оборони сайті «Военное обозрение» автори нагадали, як «десятки тисяч ветеранів Афганістану змушені були соромитися свого минулого» і припустили, що зараз суспільство також «рухається до ганебної стигматизації ветеранів СВО». Щоб уникнути цього, вони порадили «безпрецедентну публічність» судового розгляду щодо нападників та максимально жорстоке покарання для них.
Політика залякування, безумовно, дає свої плоди, змушуючи росіян покірно приймати війну. Однак очевидно, що попри постійне накачування пропагандою російське суспільство набагато більше турбують поточні побутові проблеми, ніж стан справ на фронті. У той час, як депутати розповідають про те, що громадяни сприймають новини про падіння рубля «з посмішкою», навіть провладні Телеграм-канали визнають, що більшість людей у великих містах стурбована курсом валют і тяжко переживає інфляцію. Це не означає, що в Росії можливий антивоєнний бунт, проте очевидно, що кількість охочих брати активну участь у війні геть не така велика, як вважають пропагандисти.
Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Стаття передрукована з дозволу Center for European Policy Analysis (CEPA)
