Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Великоднє ракетне «цілепокладання» по черговим українським церквам проходило під «молитви за мир» патріарха Кирила. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 14-16 квітня.
- Нічого святого для окупантів немає
- Слов’янськ – як символ вбивства слов’ян
- Навіщо Пригожин пропонує «завершити СВО»
- Для чого Путін почав антидоларовий проєкт
Нічого святого для окупантів немає
«Сьогодні я звертаюся до росіян і українців, особливо до тих, хто не з власної волі виявився залученим до цього конфлікту. Ми повинні силою нашої молитви і нашими добрими справами та нашим добрим цілепокладанням зробити все, щоб якнайшвидше цей конфлікт зупинився», – сказав Гундяєв (патріарх РПЦ Кирил) у своєму зверненні в Великдень.
НАСПРАВДІ, жоден українець з власної волі на війні не опинився. Багато росіян, гадаємо, також. Але нічого іншого очікувати від тих, хто пише на снарядах «Христос воскрес!» та обстрілює ними українців, звісно, вже давно не варто. Тому зло на Великдень 2022-го року повторилося й цьогоріч. Минулого разу, нагадаємо, напередодні світлого православного свята окупанти випустили по Одесі сім ракет. У підсумку лише в одній родині тоді одночасно загинуло три покоління – тримісячна дівчинка, її мама і бабуся. Батько малечі вижив лише тому, що в цей час пішов у магазин за паскою.
Цього разу «добре цілепокладання для зупинення міжусобного конфлікту» втілилося у ракетний удар по храму Архістратига Божого Михаїла у Запорізькій області.
Чергові обстріли та руйнування подібних та багатьох інших релігійних об’єктів знову доводять давно відому річ — нічого святого для окупантів немає. Православні храми (та духовні споруди інших конфесій) для них вже давно є «законними цілями». Але як вони не розуміють того, що з кожним зруйнованим храмом українці все далі віддаляються від РПЦ, і досі лишається загадкою. Хоча такими питаннями у Москві, звісно, себе не обтяжують.
Слов’янськ – як символ вбивства слов’ян
Кирил вчергове вжив термін «міжусобиця» щодо визначення російського вторгнення: «Ми як християни не можемо залишатися байдужими до бід і поневірянь наших братів і сестер, серця яких обпалені вогнем міжусобного конфлікту»
НАСПРАВДІ, таким чином, він озвучив погляд на війну в Україні, тотожну позиції Путіна, яку той висловив восени на форумі «Валдай», коли заявив, що «частково згоден із трактуванням спецоперації як громадянської війни, оскільки росіяни та українці — один народ».
Ідеї самозванця-історика Путіна про поглинання сучасним «русским миром» історичних спадкоємців Русі (східних слов’ян) – абсурдні та небезпечні. Ці ідеї дуже нагадують марення іншого фюрера – про об’єднання германських народів. На жаль, деякі рашистські наративи неусвідомлено повторюються і за межами путінського райху.
А яким чином Путін об’єднує слов’ян – свідчить обстріл його військами міста з символічною назвою Слов’янськ 14 квітня. Десятки загиблих та поранених мирних жителів – так відзначили Страсну п’ятницю путінці та гундяївці.
Навіщо Пригожин пропонує «завершити СВО»
Того ж 14 квітня ватажок ПВК «Вагнер» Пригожин у перервах між черговим «юридичним взяттям Бахмуту», як з’ясувалося, встигає писати розлогі статті, в яких заявляє, що зараз «ідеальним варіантом буде оголосити про закінчення СВО… Треба намертво закріпитися на тих територіях, які вже є».
НАСПРАВДІ, Пригожин правий, що єдине, чого досягла Росія – це зміцнення національно-орієнтованої держави під назвою Україна.
Але про жодні мирні переговори з нею, звісно, не йдеться. Лише про підготовку до наступного нападу: «Або ЗСУ будуть розгромлені в чесній бійці, або Росія залиже рани, накопичить м’язи і знову порве суперників у чесному бою. Варіант договорняків неможливий для майбутнього Росії».
Хай там як, але Пригожин став першим медійним воєнним злочинцем, який запропонував зараз припинити військові дії. Офіційні особи з Москви продовжують триматися лінії «СВО триватиме доки ми не досягнемо своїх цілей».
Пояснень пригожинській риториці багато, але принаймні одне лежить на поверхні – він, що називається, вже зламав зуби об Бахмут. І чітко розуміє, що таких «бахмутів» попереду величезна кількість. Вся Україна – це один великий Бахмут. І сил для її взяття у Росії немає.
У керівництві РФ також це знають, але поки що мовчать. І саме тому наполягають на «мирних переговорах з урахуванням нових територіальних реалій». До того ж із все більшим залученням різноманітних зацікавлених осіб на кшталт президента Бразилії Лули да Сільви з його «мирно-кримськими мріями».
Для чого Путін почав антидоларовий проєкт
Лула да Сильва, перебуваючи з візитом у Китаї, де так і не знайшов (принаймні, публічної) підтримки своєму «мирному українському плану», закликав країни БРІКС (куди, крім Бразилії, входять ще Китай, Росія, Індія та ПАР) покласти край домінуванню долара: «Хто вирішив, що долар став головною валютою після скасування золотого стандарту?».
НАСПРАВДІ, до чого вже призвела (і може призвести) російська дедоларизація, відомо ще з липня минулого року.
Те, що РФ пересварилася з усім Заходом, оголосила євро та долар «токсичними валютами» і з відчаю кинулася до юаню, каже лише про недолугість самої Москви. Її мотив цілком зрозумілий: втекти від західних фінансового контролю та санкцій. Юані у РФ є і вже багато, але Росія не є (у порівнянні з США та ЄС для Китаю) хоч якимось значущим торговельним партнером.
З рублем, який впевнено тягнеться до замбійської квачі, вже давно все зрозуміло. А от чи варто хвилюватися долару? Наразі ні. Адже той же юань торік посів третє місце серед усіх резервних світових валют. Але його частка у їхньому кошику нікчемна – 2,69% (аналог в еквіваленті $298 млрд). Для порівняння: долар на першому місці з показником 58,3% ($6,4 трлн), а євро на другому – 20,47% ($2,27 трлн).
До того ж юань – хоч і світова резервна валюта, але (на відміну від долара та євро) вільно не конвертується. Його курс часто напряму залежить від рішення Компартії. Наприклад, на тлі торговельної війни між США та КНР під час президентства Трампа китайський Народний банк штучно девальвував юань. До цього китайці вдавалися до подібного трюку неодноразово.
Отже, щоб юань досягнув хоча б рівня євро знадобляться десятиліття. Про долар взагалі не йдеться у найближчій перспективі.
Ситуація з майбутньою «валютою БРІКС» також заплутана і напряму зав’язана на різних за розміром економіках країн-членів. І що набагато важливіше – на світових цінах на їхню сировину (до якої хочуть прив’язати БРІКсовський «антидолар»).
У Вашингтоні визнають, що ризик відмови від долара дійсно є. 16 квітня міністр фінансів США Джанет Йеллен заявила: «Звісно, у Китаю, Росії та Ірану виникає бажання знайти альтернативу. Але долар використовується як світова валюта з причин, за яких іншим країнам нелегко знайти альтернативу із такими самими властивостями».
За її словами, саме надійні ринки капіталу та верховенство закону «необхідні для валюти, яка використовуватиметься у всьому світі для транзакцій. І ми не бачили жодної іншої країни, яка б мала базову інституційну інфраструктуру, що дозволила б її валюті так служити світу».
Йеллен наполягає, що санкції є «надзвичайно важливим інструментом, тим більше, коли вони використовуються США та їхніми союзниками як коаліція партнерів, які діють разом».
Відповідаючи на запитання щодо можливості використання заморожених російських активів для «відновлення зруйнованої війною України», міністр фінансів США відзначила, що «Росія має заплатити за завдану нею шкоду».
Раніше заступник держсекретаря Вікторія Нуланд заявила, що «Вашингтон розглядає можливість використання заморожених активів Центробанку РФ для відновлення України».
Світовий банк оцінив відновлення України, за «скромними припущеннями», у $411 млрд. У лютому, нагадаємо, ЄС оголосив про створення робочої групи для підготовки правової бази для використання заморожених і блокованих російських активів «на відновлення України».
Тому мрії Путіна, який штовхає свій антидоларовий проєкт і знаходить періодичних попутників (на кшталт президента Бразилії) – зрозумілі. Він хоче втекти від розплати. Але не вдасться. Економічна реальність набагато жорсткіша за його криваві «братньо-народні» фантазії.
Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
