Джерело: Іва Цой, для The Insider
Агентство «РИА Новости» опублікувало «розсекречені ФСБ» свідчення «бійця німецького батальйону «особливого призначення»» Арно Дюре, які нібито свідчать про те, що польських офіцерів у Катині 1941 року розстріляли нацисти, а не співробітники НКВС — адже він особисто рив ями, куди есесівці кидали тіла розстріляних поляків
Арно Дюре — німецький солдат, один із фігурантів так званого Ленінградського процесу над нацистами, що проходив у 1945-1947 роках в різних містах СРСР. Він, як і інші фігуранти, звинувачувався у розстрілах, здійснених у Ленінградській області взимку 1943-1944 років. При цьому в його свідченнях випливла і тема Катині. Ось як його слова передавав спеціальний кореспондент «Правди» Павло Лукницький, який був присутнім на процесі:
«У військовій в’язниці в Торгау, де до листопада 1941 року комендантом був Ремлінгер, перебував заарештований Дюре, його так виховували, навчаючи бути безжальним. “Практичні заняття” при цьому навчанні відбувалися в Катинському лісі у вересні 1941 року. Разом з іншими, такими, як і він, привезений у цей ліс Дюре рив уночі величезні могильні рови. Есесівці скидали в ці рови привезені на автомашинах трупи людей — десятки тисяч трупів польських офіцерів, росіян, євреїв, і Дюре брав участь у їх закопуванні.
— Чи можете ви приблизно визначити, скільки розстріляних було скинуто в ці могили?
— Від п’ятнадцяти до двадцяти тисяч! — спокійно відповідає Дюре і додає, що бачив знімок однієї з таких могил у німецьких газетах, під знімком був підпис: «Це зробили росіяни».
При цьому історики різних країн вважають свідчення Дюре абсолютно неправдивими, оскільки за них він отримав каторгу замість смертної кари (більшість обвинувачених на процесі врешті-решт повісили), а потім, після репатріації до Німеччини в 1954 році, відмовився від своїх свідчень про Катинь і заявив, що його змусили так говорити слідчі.
Слова Дюре видалися непереконливими навіть радянській владі. Планувалося, що його виступ на Ленінградському процесі стане своєрідною репетицією перед Нюрнбергом, проте туди німецького солдата зрештою так і не привезли, оскільки він відверто знущався з суду. Ось що сказано у доповіді старшого наукового співробітника СПб ІІ РАН Дмитра Асташкіна:
«Радянська пропаганда передала суть відповідей Дюре, але не почала публікувати абсурдні подробиці: Дюре пояснював прокурору, що Катинський ліс знаходиться в Польщі, що величезна глибина рову становила 15–20 метрів, що стінки рову він зміцнював для міцності гілками дерев і т.ін. <…>
Відповідно до щоденника П. М. Лукницького, Дюре сміявся на допиті («коли почали говорити про розстріл ним жінок, ствердно киває головою і… посміхається, сміється!..»), під час вироку («Тільки Дюре криво посміхається…»), під час останнього слова («Дюре встає, заклавши руки назад. Сміється! Зал чекає. Дюре продовжує сміятися і крізь сміх каже: «Я нічого не хочу сказати!»)».
І хоча закордонні ЗМІ (серед них агенція Reuters і New York Times) опублікували твердження німця, «у підсумку тема свідчень Дюре не була розвинена ні в радянських, ні в закордонних медіаматеріалах». І дійсно, радянська пропаганда віддавала перевагу доповіді академіка Миколи Бурденка, яка, до речі, згодом була визнана фальсифікацією — у тому числі Головною військовою прокуратурою РФ.
Російська влада неодноразово визнавала відповідальність СРСР за розстріл у Катині. За розпорядженням президента Росії Бориса Єльцина президенту Польщі Леху Валенсі було передано протокол засідання Політбюро ЦК ВКП/б/ від 5 березня 1940 року, на якому було прийнято рішення запропонувати НКВС розглянути справи польських офіцерів та розстріляти їх. Ця інформація є у всіх відкритих джерелах, навіть у «РИА Новости». А в 2010 році, вже за Володимира Путіна, Держдума РФ визнала Катинську різанину «злочином сталінського режиму». Голова міжнародного комітету Держдуми (а нині заступник голови Ради Федерації) Костянтин Косачов тоді закликав «прибрати з дороги ту брехню», яка спричиняє неприйняття у Польщі та завдає значної шкоди двостороннім відносинам».