Джерело: Юлія Дукач, для Текстів
«Привет! Я — Макс, основатель самого масштабного паблика Труха Украина, в котором всего за 2 месяца я увеличил количество аудитории со 180к до 1,9 миллиона». Так починається рекламний пост з обіцянкою за невеликі гроші навчити, як стати одним з найбільших інформаційних телеграм-каналів України. Та чи варто наслідувати досвід Трухи? Які підводні камені в усіх цих інформаційних каналів, що від початку війни постачають найоперативнішу й найменш відредаговану інформацію? Спробуймо з’ясувати.
Одразу дещо проясню: я теж читаю Труху. Не так регулярно, як мій чоловік, але читаю. У мене харківське коріння, тому можу сміливо заявити, що знала про Труху ще до 2022 року. А те, що мій батько від початку війни живе в Харкові на Салтівці, пояснює мотивацію регулярніше переглядати харківську новинну стрічку. І єдиним “Суспільне Харків” тут не обмежишся. Чому? Власне, відповідь на це запитання й пояснює популярність Трухи.
Телеграм як нова звичка
В умовах війни українці почали читати значно більше новин. І насамперед читати їх у телеграмі.
Згідно з даними від Kantar Україна, користування телеграмом стало новою звичкою українців під час війни. Популярність самого додатка змінилася не так радикально (охоплення телеграма зросло від 85% до 90% усіх користувачів смартфонів Android), але кількість проведеного в телеграмі часу збільшилась увосьмеро. А в перші два тижні війни українці присвячували телеграму до 1 години часу щодня.
Не те щоб геть усі кинулися читати новини. Телеграм, як і вайбер, стали нашим заспокійливим. Поки Арестович заспокоював, що війна не триватиме довго, повідомлення в месенджерах інформували, що члени сімʼї, друзі та колеги в безпеці.
Але й без новин не обійшлося. Від початку війни телеграм почав якщо не замінювати, то принаймні доповнювати “класичну” новинну стрічку. Його основна перевага (порівняно з фейсбуком чи твіттером) — користувач сам (а не алгоритми) обирає, що читати. А це означає, що можна отримувати повідомлення в хронологічному порядку й від єдиного джерела за один раз. Читати лише новини та, наприклад, у перші місяці війни відписатися від каналів з мемами. А також легко налаштовувати сповіщення. (Чи варто нагадувати, що від самого початку в багатьох містах про повітряну тривогу інформували саме в телеграм-каналах? І лише потім зʼявилися сайти й мобільний додаток.)
До того ж у телеграмі швидко почали зʼявлятися урядові канали, які й досі інформують населення про перебіг подій і спростовують фейки російської дезінформації. А з ними за увагу українців конкурують новинні телеграм-канали. І, мушу визнати, доволі успішно.
Загалом постійний перегляд новин під час війни не тільки втілив бажання відчути ілюзорний контроль за ситуацією, а й прагнення вижити. Ми хочемо не лише прогнозів щодо швидкого закінчення війни. Ми бажаємо знати буквально все, що відбувається: у нашому місті та області, а також у місті неподалік місця, куди переїхали батьки; хочемо знати, як близько ЗСУ просунулися до Херсона (бажання визволити який стало майже синонімом початку масштабної перемоги в цій війні).
І прагнемо отримувати інформацію так швидко, що «класична» журналістика нас аж ніяк не задовольняє — бо коли сидимо годину в коридорі чи (в ідеалі) в бомбосховищі під час повітряної тривоги, то просто хочемо знати, що там, за безпечними стінами, відбувається?
І тут ми повертаємося до Трухи. Бо саме там (і на десятках схожих каналів) можна якнайшвидше дізнатися, що наш тернопільський коридор залишається більш-менш безпечним місцем. Бо перші вибухи 5 хв тому пролунали в іншій області. А отже ми (поки що) тут у безпеці.
Загалом канали, що експлуатують контент своїх підписників, отримали значну перевагу над телеграм-каналами «класичних» медіа, які й далі покладаються на професійних журналістів і надійні джерела.
Що більше в каналу відданих підписників, готових у бот надіслати своє відео, то більше оригінального контенту. Що більше оригінального контенту, то більше підписників. Та тільки не завжди контент від підписників надійний і правдивий. І саме тут починаються проблеми.
“Дэйли Мэйлу больше не верим 😏”
29 квітня на каналі Труха було опубліковано пост: “Путин готовит важное заявление на 9 мая об объявлении массовой мобилизации населения ради решающего удара по Украине — The Daily Mail со ссылкой на министра обороны Великобритании”.
Уже через 20 хв у стрічці зʼявилося уточнення, що це лише здогадки, а точної інформації поки що немає.
Помилки й уточнення бувають у всіх, скажете ви. Але тут є два нюанси.
Перший — уже через пʼять днів The Daily Mail знов стають для Трухи джерелом для чергового маніпулятивного вкиду (хоча ж пообіцяли йому більше не вірити). Цього разу — з прогнозом можливого використання Росією ядерної зброї (“Президент рф посылает сигнал Западу о серьезности своих намерений по применению ядерного оружия — The Daily Mail“).
Другий — цей кейс став лише початком для дослідження виправлень і редагувань, що відбувалися на каналі після трьох літер “UPD” (так в інтернеті прийнято позначати оновлення інформації, походить від англійського слова “update”). І переходячи від посту до посту, на думку дедалі частіше спадало, що Труха неодноразово ставала в пригоді російським дезінформаторам.ПІДПИСАТИСЯ
Отримуйте найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)
Російські (?) фейки та погоня за унікальним контентом
19 травня на одному з російських телеграм-каналів, що постійно заперечує російські воєнні злочини й намагається за допомогою псевдофактчекінгу дискредитувати українське інформаційне поле (більше про нього читайте в дослідженні ІМІ), зʼявився пост про український фейк. Супроводжували його скріни з постами з кількох новинних каналів, на всіх — відео з водяним знаком Трухи. У тексті звернули увагу, що відео роботи української артилерії, яке там поширили в травні, насправді датовано 2014 роком.
І цього разу російські псевдофактчекери виявилися правими — відео справді старе. Про що зʼявився підпис під оригінальним постом самої Трухи:
“UPD: КАК МЫ ВЫЯСНИЛИ, ВИДЕО ЕЩЁ 2014 ГОДА. УЖЕ ТОГДА ВСУ КРАСИВО РАБОТАЛИ 👍”
Уже наступного дня зʼявився інший кейс — протест пожежників в окупованому Енергодарі. Щоправда, в оригінальному відео, наявному в мережі, зрозуміло лише те, що пожежники вишикувалися на площі, а потім почали різко збиратися й іти після того, як до них підійшла група російських військових. Більше відео- та фотодоказів немає. І тільки Труха (всюди, де було опубліковано це відео, є її водяний знак) публікує пост із характерним відео:
“Жёсткий разгон митинга пожарных и медиков в Энергодаре. Рашисты во временно оккупированном городе разогнали людей, которые вышли на протест из-за того, что оккупанты похитили начальника пожарной части Виталия Трояна“.
Як уже можна здогадатися, згодом під оригінальним постом зʼявилася приписка:
“UPD: ДАННОЕ ВИДЕО СНЯТО В ГРЕЦИИ ПОЛГОДА НАЗАД И К СОБЫТИЯМ В ЭНЕРГОДАРЕ ОТНОШЕНИЯ НЕ ИМЕЕТ. ПРИНОСИМ СВОИ ИЗВИНЕНИЯ НАШИМ ПОДПИСЧИКАМ“.
А цей фейк задоволено розвінчав той самий російський телеграм-канал.
І хоча ми підозрюємо, що протест (і його розгін) дійсно могли відбутися, проте російський аргумент про український фейк видається не менш переконливим: адже хтось цілеспрямовано взяв старе відео, наклав на нього українську звукову доріжку й використав як аргумент проти російських окупантів. Чи насправді проти України?
Таких кейсів можна назбирати чимало. Фейкова заява “белорусских спецназовцев, которые отказываются воевать против Украины”, відео з роботою ЗСУ 8-річної давності, пожежа в Москві, що відбулась у 2017 році. До речі, “випадкові” фейки про російські проблеми та фейли можна навіть виділити в окрему категорію. Адже маючи на меті висміювати й дискредитувати росіян, Труха неодноразово допомагала російським фейкоробам мати вигляд справжніх фактчекерів — звертаючи увагу, що відео з заваленим танком старе, а ураган із відео насправді відбувався у США, а не в Росії.
Цій фантазії можна позаздрити
Ми виписали деякі UPD від Трухи
- UPD: как мы и подозревали, заявление оказалось фейком
- UPD: видео оказалось из США, но рашку все равно все нагибают 😄
- UPD: видео оказалось 2014 года.
- UPD: оказалось, что видео ещё от 20.04
- UPD: СМИ немного поторопились.
- UPD: Нашли полное видео, старина Джо сделал усе правильно, это орден такой.
- UPD: Данное видео снято в Греции полгода назад и к событиям в Энергодаре отношения не имеет. Приносим свои извинения нашим подписчикам.
- UPD: как мы выяснили, видео ещё 2014 года. Уже тогда ВСУ красиво работали 👍
- UPD: выяснили, что девушка из Минска и фото прошлого года. Так что, реально ветеран 😉
- UPD: ролик оказался снят у 2014 году. Но все равно красиво.
- UPD: нам сообщают, что фото сделано в Лондоне, и пока подтверждения прибытия Маккелена в Украину нет. Но думаем, что и такие новости не за горами 😏
- UPD: видео оказалось старым.
- UPD: как мы и предполагали видео старое 16 года, но так будет со всеми русскими кораблями которые к нам приплывут 😉
- UPD: Хотелось бы, чтобы это было правдой, но видео хоть и настоящее, но снято у 2016 году, отношения к Украине не имеет, а звук просто наложили.
- UPD: фото оказались 2017 года. Но ещё не вечер
- UPD: пишут, что «Белорусское масло» из Чернигова. Зрада отменяется
- UPD: видео от 15 июля, так горел прошлый склад. Ждём сегодняшнее!
- UPD: Справедливости ради, выяснили, что именно эта ракета летела неделю назад.
- UPD: як ми й здогадувалися, вологі фантазії губернатора виявились фейковим відео з Молдови.
Коли магія “UPD” не працює
Окремий важливий аспект — як відбуваються виправлення на каналі. Одразу зазначу, що редагування постів — звична практика. Якщо переглянути всі пости Трухи від початку війни, то примітка “ред.” (тобто пост відредаговано) наявна в 15% матеріалів. Чи це багато? Точно не більше, ніж у телеграм-каналах провідних українських видань.
Наприклад, від початку березня в телеграмі LIGA.net відредагували 15,5% своїх постів, ТСН — 18 %, ZN.UA — 35,5 %, а офіційний телеграм-канал новин Суспільного — 41,6 %. Водночас телеграм, на жаль, не дає можливості ознайомитися з публікацією до редагування. А отже, припустити, чи йшлося про виправлення орфографічних помилок, чи це були серйозні змістові правки, ми не можемо.
Інше питання — як Труха сигналізує про виявлені фейки. Здебільшого вони не роблять окрему публікацію зі спростуванням, а лише редагують оригінальний пост і додають уточнення після “UPD:”. Але тоді постає інше питання: як часто ви перечитуєте вже прочитану стрічку новин у телеграм?
І ЩЕ: ЯК ЧАСТО ВИ ПЕРЕЧИТУЄТЕ СТРІЧКУ НОВИН ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛУ З ПОНАД 100 ПОСТАМИ НА ДЕНЬ?
І якщо в разі “безневинних” фейків про російські проблеми (на кшталт псевдоросійського урагану) це може здаватися не надто критичним, то накручування аудиторії щодо можливості використання Росією ядерної зброї або дезінформування про урізання виплат українським військовим — вже інша річ.
Коли емоції зашкалюють, задумайтеся, чи не смієтеся ви над російськими жартами
Є ще один чинник популярності Трухи, який має чи не більший вплив на аудиторію. Це емоції.
Іноді я з жахом думаю, що популярність схожих на Труху каналів нівелює всю ту роботу з розбудови критичного мислення й медіаграмотності, яку багато років здійснювали десятки громадських організацій у партнерстві з професійними українськими медіа. Бо разом з максимально оперативним контентом читачі звикають і до “неформального стилю” більшості постів.
І якщо словом “орки” в новинах уже нікого й не здивуєш (хоча в медіасередовищі ще з квітня почали акцентувати на недоречності підміняти поняття й просять називати росіян росіянами), то відверті саркастичні повідомлення й нецензурна лексика в “класичних” медіа неприйнятні. Чого не скажеш про Труху, значна частина контенту якої має на меті не тільки інформувати, а більше викликати емоції та навʼязувати свою інтерпретацію подій.
Та тільки немає єдиного розуміння того, що можна вважати смішним. Для “новинарів” Трухи, наприклад, нормально сміятися з “казусів” Байдена. Саме тому одразу після поста з інформацією про загиблих унаслідок ракетного удару по Вінниці можна побачити, як “Для большей крутости Байден применил походку Робокопа”. А після фотографій танків, які Україні передали Польша та Чехія, – російський фейк про те, що Байден неправильно одягнув медаль. І хоча, на відміну від Страни (яка вслід за російською пропагандою постійно інформує читачів про всі реальні й вигадані проблеми президента США), Труха визнала, що відео фейкове, проте зробила це, знов лише відредагувавши вже опублікований пост. І 12500 смайликів-реакцій, що символізують сміх підписників Трухи, нікуди не зникли.
Анонімність не є перевагою. Як і відсутність редакторської політики
Варто ще дещо пояснити. Труха (як і десятки, а то й сотні менш популярних схожих каналів) фактично залишається анонімним неперевіреним джерелом інформації. Таким, що аж ніяк не описує своїх правил, джерел фінансування та редакторську політику.
Поки медійники дискутують про допустимість публікувати інформацію на основі анонімних джерел, канали на зразок Трухи просто репостять контент від сотень анонімних підписників. Що вже казати про журналістські стандарти.
Труха була серед тих телеграм-каналів, що підхопили й поширили (і досі не видалили) відеоінтервʼю з мамою загиблої дівчинки з Вінниці (про всяк випадок уточню, що це інтервʼю вслід за всім професійним медіасередовищем засудила Комісія з журналістської етики). Навіть попри те, що вони самі незадовго до цього писали, що лікарі не рекомендували казати пораненій матері про смерть її доньки.
Труха – серед тих каналів, де ви не побачите посилання на першоджерело. У своєму першому авторському блозі на Medium засновник Трухи описує, що на початку розвитку каналу вони нерідко “позичали” (в оригінальному англомовному тексті – “borrowed”) контент з інших каналів і медіа – адже всі так роблять (примітка: не всі). І хоч автор розповідає, що з часом підхід змінився, ми можемо впевнитися, що насправді ні. І на інтервʼю з Іриною Дмітрієвою (мамою загиблої дівчинки) немає жодної інформації про походження відео. Як і на сотнях, навіть тисячах, інших дописів.
А якщо інформація про джерело й присутня, нерідко можна побачити порушення повноти посилання. З легкої руки контентмейкерів Трухи, джерелом (до речі, фейкового) фото Антонівського мосту стає Андрій Цаплієнко. Але про те, що сам Андрій це фото вже видалив, а раніше акцентував, що досі не впевнений у його справжності, у Трухи не прочитаєш.
У пошуках позитивних висновків
Особисто мені важко мовчати й не критикувати телеграм-канал, на якому вслід за деталями про обстріл Миколаєва йде відео з “плотскими утехами” в Києві. А до інформації про російський обстріл Авдіївки додають коментар “Подгорела-то жопка за Антоновский мост? 😉”. І за 40 хв від моменту публікації цей пост переглядають 250 тис. людей.
Хочеться вірити, що як мінімум половина з них цей коментар не дочитала чи хоча б сприйняла як недоречний.
Хочеться вірити, що успіх Трухи тимчасовий та зумовлений попитом на оригінальний оперативний контент, а не стилем подачі інформації.
Хочеться вірити, що поодинокі фейки (а в умовах понад 100 постів на день вони справді становлять мізерний відсоток) знаходять своє спростування й не залишають емоційних відбитків у тих, хто прогортав цей пост ще до його редагування й уточнення.
Хочеться вірити, що українці вже навчилися фільтрувати інформацію та вміють розрізняти надійні й ненадійні джерела. Принаймні за даними того самого Kantar Україна, офіційні телеграм-канали в березні цього року були популярнішими за новинні телеграм-канали, як-от та сама Труха (принаймні якщо ми віримо в точність самозаповнених анкет і вміння респондентів розрізняти ці два типи).
Проте наше завдання – й далі нагадувати, що не всі джерела інформації є надійними, наполягати на важливості журналістських стандартів і редакційних політик, а також пропонувати українцям якісну журналістику як гідну альтернативу інформаційним сміттяркам.
ОНОВЛЕНО 2.08.22: Вже наступного дня після публікації цієї статті Труха опублікувала відео авторства “РИА Новости” з оригінальною аудіодоріжкою, де на фоні розмірковують про те, скільки ще ЗСУ можуть випустити ракет. Чи варто шукати ще причини нарешті припинити читати Труху та подібні до неї телеграм-сміттярки?
Джерело: Юлія Дукач, для Текстів
