Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Пєсков зауважив «прогрес» у роззброєнні України, а його шеф купається у «всенародній підтримці». Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 23 – 25 грудня.
- «Негативне зростання» демілітаризації України
- Москва програла «київському нацизму»
- Єдиний кулак пропаганди вже розтиснутий
- До чого можуть довести відсотки підтримки диктатора
Негативне зростання демілітаризації України
Підведення підсумків війни за 10 місяців почав прес-секретар Кремля Пєсков. 23 грудня він озвучив слова Путіна, який напередодні розповів, що «запаси зброї у київського режиму практично добігли кінця».
Тому на питання «чи можна вважати виконаною одну з цілей спецоперації, а саме зниження військового потенціалу України», Пєсков відповів, що «російські військові досягли прогресу в цьому питанні».
НАСПРАВДІ, те, що Конашенков «знищів більше половини української армії» відомо ще з 2 листопада. Але реальність стосовно особового складу Сил оборони України інша, і навіть, на відміну від РФ, не приховується.
Так, до початку війни на службі у лавах ЗСУ перебувало близько 250 тисяч військовослужбовців, а зараз їх (за твердженням президента України Володимира Зеленського) – близько 700 тисяч, не рахуючи поліції та спецслужб (ще понад 100 тисяч).
Плюс до того – десятки тисяч громадян перебувають у резервних частинах та підрозділах «територіальної оборони» і готові будь-якої миті розпочати бойові дії.
Щодо озброєння. Так, до початку війни Сили оборони України не мали великої кількості сучасної західної зброї, зокрема, новітніх систем ППО. Про регулярність її надання говорять не менш регулярні (починаючи з березня) «мисливські мантри: від Рябкова до того ж Пєскова про те, що «західна зброя у разі перетину українського кордону стане законною ціллю Росії». Починалося все з березня і Javelin, а завершилося груднем і Patriot. Далі – звичайно буде.
А щодо другої цілі «спецоперації» – «денацифікації» України», яка в реальності демілітаризує саму Росію, то воєнний експерт Олександр Коваленко нарахував 212 елементів ППО ЗС РФ, в яких вже поцілено ЗСУ.
Знищено та затрофеєно не менше: 23 ЗРК «Бук», 24 ЗРК «Тор-М1/М2», 13 ЗРПК «Панцир-С1» та інші ЗРК: «Оса», «Стріла-10», С-300, РЛС, засоби РЕБ…
Якщо це (за словами Пєскова) – справді «прогрес у демілітаризації України», то як же тоді виглядає «регрес» (або говорячи вживаною в РФ термінологією) «негативне зростання»?
Москва програла боротьбу з «київським нацизмом»
А щодо «денацифікації України», то під час нещодавнього візиту президента України до США, людина, на прізвище Марков, яка видає з себе політолога, заявила, що Байден «кілька разів підкреслив, що Зеленський єврей».
Криворука імперська «логіка маркових» пояснює цей феномен тим, що «сучасний фашизм в Україні — політтехнологічний. І політетхнологи замінили у фашизмі ген антисемітизму геном русофобії».
НАСПРАВДІ, напевно, як знущання, саме 23 грудня головний рабин України Моше Реувен Асман опублікував світлину з головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним. «П’ятий день Хануки – день особливих чудес», – підписав він фото у Facebook.
Це фото Z – пабліки прокоментували це як еклектика сучасної України.
Важко сказати, що буде надалі з «денацифікацією України» але, здається, ця мета спецоперації «зламалась», й буде і надалі скочуватись у маргінес на кшталт нудного Прилєпіна.
На офіційному рівні тема з вигаданим у Москві «українським нацизмом» не зіграла через те що:
- не можна повірити в те, чого просто немає;
- сама Москва, вустами Лаврова втратила Землю Обітовану;
- самі росіяни добровільно не шикувались у колони на перонах вокзалів для війни з «новими нацистами», хоча мали б «за дідами повторити»;
- замість широко анонсованих судів над «нацистами з «Азова» Путін поміняв їх на свого кума Медведчука;
- зараз, Росія озброює Іран (ворога Ізраїлю) новітнім озброєнням (подейкують вже про постачання винищувачів Су-35).
І якщо Росія думає, що ці та багато інших факторів свідчать про її відчайдушну боротьбу з сучасним «нацизмом», то глибоко помиляється. Усі все бачать. У тому числі й Ізраїль.
Єдиний кулак пропаганди вже розтиснутий
24 грудня відбулася, мабуть, найстрашніша за цей час атака на Херсон. Символічно, що сталося це рівно на 10-й місяць війни і остаточно довело усе безсилля Росії підкорити Україну. Навіть ту її частину, яку вона вже «конституційно» оголосила своєю.
Під час атаки на Херсон поранено та загинуло кілька десятків людей. Пропаганда, звісно, намагалася видати це за «обстріл ЗСУ з метою звинуватити ЗС РФ».
Як завжди, зробила це настільки незграбно, що навіть пересварилася між собою. Наприклад, Readovka друкує фото палаючого Херсона і показує руку з вражаючими елементами нібито із західної зброї, яка б мала символізувати, як «київський режим мститься російським херсонцям».
НАСПРАВДІ, елементарний пошук за картинками доводить, що рука ця майже п’ятирічної давнини, і не з Херсону, а з Кувейту. На що, навіть, звернула увагу інша частина Z-публіки.
Про вибачення, звісно, не йдеться. Фабрика фейків, як і все інше у Росії, працює виключно на кількість, а не на якість. Вбили один фейк – не біда. Readovkи ще народять.
Тому й донедавна кулак російської пропаганди все більше схожий на ту саму кувейтську руку: пальці ще ніби разом, але жест вже жалісний, а не загрозливий. Незабаром ті пальці остаточно розійдуться. І жодного єдиного кулака російської пропаганди більше не буде.
А найбільшим приниженням Росії, мабуть, стало фото з черг простих херсонців, які прийшли не мітингувати на центральну площу міста з метою повернути «Росію назавжди», а здати кров для допомоги пораненим. Як бачимо, навіть херсонська денацифікація не пройшла. А свого часу вона продавалася як «вітрина русского мира на нових територіях».
До чого можуть довести відсотки підтримки диктатора
І наостанок про чергову «геніальну» фразу Путіна, датовану 25 грудня. Те, що він вчергове закликав до переговорів з Україною – звично. А ось, відповідаючи на питання, «що його особисто здивувало під час війни», диктатор озвучив дивну сентенцію, яку закінчив тим, що «99,9% росіян готові все покласти на користь батьківщини».
Хто йому підсовує такі статистичні викладки та іншу «аналітику» достеменно невідомо. Хай там як, джерела постачання, можливо, і різні, але інтерес у всіх, схоже, один – Путін має якнайдовше перебувати у рожевій інформаційній бульбашці. Він сам її створив і тепер вимагає, щоб її постійно підфарбовували. Іншого – чути не хоче.
НАСПРАВДІ, до чого може призвести відірвана від реальності картина світу, найкраще свідчить історія останнього диктатора Європи (перед Путіним і Лукашенком) – генерального секретаря ЦК Румунської компартії Ніколае Чаушеску, який був розстріляний 33 роки тому, 25 грудня 1989 року. За тиждень до розстрілу йому також розповідали про рейтинг у 99%.
Проте в його світі все перевернулося за три дні. 22 грудня він зібрав мітинг на свою підтримку, який йому був абсолютно не потрібен. Адже буквально за кілька тижнів перед тим його знову переобрали керівником країни. Виступ Чаушеску на зібраному з нагоди з’їзді компартії тривав 3 години. Підраховано, що за цей час його переривали оплесками 34 рази. Тобто аплодували кожні 5 хвилин.
Відчуваючи, що демонстрації відданості з боку з’їзду мало, «карпатський геній» і «повноводний Дунай розуму» (так Чаушеску любив, щоб його називали), захотів цього і від «вулиці». З цією метою згаданий мітинг і було зібрано.
Закінчився він народним повстанням, переходом армії на бік протестуючих, арештом «генія Карпат» та його стратою.
Його режим вважався найбільш репресивним серед усіх прорадянських у Східній Європі.
Мораль цієї історії така: чим ретельніше ти розпалюєш котел, тим сильніше він вибухне, коли тиск всередині досягне критичного рівня.
Розстріляли диктатора власні десантники, які вважалися його особистою елітною гвардією. І це добрий приклад того, як людина, яка тривалий час перебуває при владі, зрештою починає ототожнювати себе із батьківщиною, переконуючи себе, що 99,9% підуть його/її захищати.
І це добрий приклад того, як диктатора першим кине його власне оточення. Адже суд над Чаушеску організували його вчорашні прихильники. Новим главою Румунії став очільник румунського комсомолу Іон Ілієску. Він так тоді пояснював усе, що відбулося: «Народ повстав не проти комунізму, а проти Чаушеску».
І це добрий приклад того, як еліти дбають про власне виживання. І не тільки власне, а й громадян. Румунська економіка зараз є 13-ою за розміром ВВП серед країн ЄС. Мінімальна зарплата 515 євро (для порівняння – в РФ з її природними ресурсами – 185).
Тому, усе, що нині відбувається з Путіним і Росією не є чимось новим. Навіть у недалекій європейській історії. «Геній Карпат» зі своїми 99% підтримки так дістав власний народ і оточення, що позбутися його було простіше, ніж захищати.
Батьківщина завжди вартує більше за того, хто її плутає із собою. Російським десантникам варто замислитися над цим.
Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
