Джерело: The Insider
«Вести недели» розповіли про обмін росіянина Віктора Бута, засудженого в США за участь у змові з метою вбивства американських громадян, сприяння тероризму та відмивання грошей, на американську баскетболістку Брітні Грайнер, яку в Росії засудили за контрабанду наркотиків. Тон задав ведучий Дмитро Кисельов, який так представив сюжет Євгена Решетнєва:
«Бут провів в американських в’язницях 12 років, до цього ще два з половиною роки в катівнях Таїланду, де був заарештований на запит США. Підстава — хибне звинувачення у незаконній торгівлі зброєю та підтримці тероризму».
Автор сюжету продовжив:
«Розглядаючи росіянина, очевидно, як особливо цінного заручника, якого можна використати як важіль тиску чи розмінну монету, США зліпили з Бута першокласного лиходія. На допомогу прийшов, як завжди, Голлівуд, Бут перетворився на торговця смертю та збройового барона. А ступінь впливу американського кінематографа не лише на американського обивателя, а й навіть на правоохоронну систему країни, схоже, недооцінюється. <…>
Реальна історія не мала значення. Все, що відбувалося від самого початку, схоже на написаний кимось сценарій, з великою кількістю логічних дір, натомість із захоплюючою фабулою. У 2008 році агенти Управління боротьби з наркотиками США під виглядом колумбійських повстанців заманили російського бізнесмена, який займався авіаперевезеннями, до Бангкока. Нібито для укладання угоди на постачання зброї. 6 березня 2008 року у бангкокському готелі Бута було затримано місцевою поліцією. Ордер на арешт був виданий тайським судом – за звинуваченням у допомозі колумбійським терористам, за яких видавали себе ті самі американські агенти.
„Це брехня та маячня, я ніколи не займався постачанням зброї і не мав жодних справ із ‘Аль-Каїдою’ (заборонена в РФ). Запитайте адміністрацію Обами, запитайте місіс Клінтон, навіщо я їм потрібен? Я не знаю, не маю уявлення!” – говорив Бут. Потім „Аль-Каїда” перетворилася на „Талібан” (заборонена в РФ), зв’язок із яким підозрювала американська преса, мабуть, із подачі ЦРУ. Нічого подібного в суді довести не вдалося.
„Вони мене звинуватили у тому, що я перевіз ‘Талібану’ 200 танків Т-90. Що таке перевезти 200 танків? Це 200 рейсів до Афганістану. Над яким регіоном? Де докази? – обурювався Бут.
Суддя Шира Шейндлін потім сама назве свій вирок надмірним і неадекватним. Але зізнається, що пом’якшити його вона не могла. Звинувачення взагалі вимагало для Бута довічного ув’язнення».
Суддя Шира Шейндлін справді, йдучи у відставку у 2016 році, назвала в інтерв’ю The New York Times вирок, винесений нею Буту, надмірним та недоречним. Але при цьому зазначила, що вважає, що Бут винен, а критика її відноситься до норми закону, яка встановлює, на її думку, надто сувору нижню межу покарання за цей злочин — 25 років позбавлення волі. За її словами, «немає сумнівів у тому, що Бут був міжнародним торговцем зброєю, але до моменту арешту він уже практично відійшов від справ». Суддя вважає, що неправильно карати його так само, як терориста, «який живе для того, щоб підривати мирних жителів у супермаркеті».
У суді Бута не звинувачували у постачанні зброї ані «Аль-Каїді», ані «Талібану». Звинувачення стосувалося лише епізоду зі спробою продати зброю колумбійському лівацькому угрупованню FARC («Революційні збройні сили Колумбії»), яке взяло на себе відповідальність за низку терактів у країні. Ті, кого Бут вважав представниками FARC, насправді були агентами американських спецслужб; операція у 2008 році була організована, щоб виманити Бута з Росії до Таїланду, де його заарештували і згодом видали США.
Але це зовсім не означає, що у біографії Бута не було інших епізодів із продажем зброї незаконним структурам. У Росії він переховувався від арешту за ордером, виданим у 2002 році Бельгією, яка звинуватила його у відмиванні грошей. Більшість епізодів його послужного списку так і не дійшло до суду.
У 2000 році у звіті ООН про громадянську війну в Анголі йшлося:
«Для посадки важких вантажних літаків із незаконними вантажами в умовах війни та порушення міжнародних ембарго, таких як ембарго щодо Анголи, потрібні не лише індивідуальні зусилля. Повинна бути міжнародна організована мережа приватних осіб, які добре фінансуються, мають добрі зв’язки та знаються на брокерській діяльності і логістиці, здатні переміщати нелегальні вантажі по всьому світу, не викликаючи підозр з боку закону, або здатні долати перешкоди. Одна організація, яку очолює або принаймні зовні контролює східноєвропейець Віктор Бут, є саме такою».
Бут за допомогою кількох авіакомпаній, що йому належали, постачав зброю і уряду Анголи, і повстанському угрупованню UNITA.
Іншим його клієнтом був експрезидент Ліберії Чарльз Тейлор, який підтримував угруповання «Об’єднаний революційний фронт», що розв’язало громадянську війну в сусідній країні Сьєрра-Леоне. Спеціальний трибунал зі Сьєрра-Леоне визнав Тейлора винним у військових злочинах і засудив до 50 років в’язниці. Створена в Сьєрра-Леоне після закінчення війни Комісія з правди та примирення розслідувала діяльність Бута й рекомендувала судити його за звинуваченням у незаконних угодах зі зброєю, незаконному видобутку природних ресурсів, допомозі та підбурюванні до економічних злочинів, шахрайстві й ухилянні від сплати податків. Але звинувачення не було винесено; у Ліберії так і не притягнули до відповідальності навіть польових командирів.
Під час війни в Демократичній Республіці Конго (колишньому Заїрі) Бут, як і в Анголі, порушуючи міжнародне ембарго, забезпечував зброєю різні сторони конфлікту. Він мав тісні дружні стосунки з конголезьким диктатором Мобуту Сесе Секо, але зброю він постачав і його противникам, повстанцям тутсі.
Один із близьких партнерів Бута, кенієць Санджіван Рупра, який відбуває термін у бельгійській в’язниці, дав свідчення про зв’язки Бута з «Талібаном». Спочатку Бут продавав зброю урядовим силам, що воювали проти талібів та інших повстанських угруповань, але в 1995 році, коли таліби захопили зафрахтований ним літак казанської компанії «Аеростан» із вантажем зброї для армії Афганістану, у ході переговорів знайшов із ними спільну мову і вони також стали його клієнтами.
Постійний представник Афганістану в ООН, посилаючись на звіти афганської та американської розвідок, стверджував, що Бут, одна з компаній якого базувалася тоді в еміраті Шарджа (ОАЕ), регулярно постачав звідти в контрольований талібами Кандагар ціанід та інші отруйні речовини, які закуповував у Німеччині, Чехії та Україні. За твердженням постпреда, ці поставки призначені були не для талібів, а для Усами бен Ладена та його людей. За даними бельгійської розвідки, Бут тільки на продажу зброї талібам заробив близько $50 млн. Прямих зв’язків із «Аль-Каїдою» Бут, мабуть, не встановлював, але таліби могли виконувати функцію посередника в угодах. Після того, як відомості про ці операції проникли в бельгійську пресу, Бут спішно покинув цю країну, згорнувши в ній свій бізнес. Семеро партнерів Бута, серед яких Сандживан Рупра, були заарештовані бельгійською поліцією.
2003 року Олександр Литвиненко повідомив про зв’язки Бута з ФСБ. Він стверджував, що на власні очі бачив Бута в кабінеті генерала Євгена Хохолькова, який підтримував контакти із «Солнцевським» злочинним угрупованням. За його інформацією, Бут також був пов’язаний із українськими злочинними угрупованнями та депутатом Верховної Ради Андрієм Деркачем, сином очільника СБУ у 1998–2001 роках Леоніда Деркача, який був одним із наближених президента Леоніда Кучми.
Джерело: The Insider
