Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
У Росії «фейкують» всі: від «Першого каналу» до «Газпрому». І це дуже схоже вже не на кризу жанру, а на агонію. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 22 листопада.
- Батьківська любов пропаганди до Путіна і Суровікіна
- Шалик Орбана може дорого коштувати Угорщині
- До краху нафтової галузі РФ залишається…
- Останні залпи російської газової зброї
Батьківська любов пропаганди до Путіна і Суровікіна
Російська пропаганда продовжує створювати міфічні біографії головним «героям» війни з Україною. Нагадаємо, 21 листопада, великого розголосу набуло розвінчання фейку «воєнкора» Сладкова, який намалював генералу Суровікіну «батька» у вигляді героя-льотчика, що загинув у 1966-му році.
А 22 листопада за Сладковим «батьківську естафету» підхопив вже «Перший канал», який не став розмінюватися на якихось суровікіних, а відразу фейканув про Путіна, чий батько, за версією головної телекнопки Росії, не помер у віці 88 років, а загинув у боях за Невський п’ятачок під Ленінградом, тобто у період між 1941-м і 1943 роком.
НАСПРАВДІ, Путін народився лише 1952 року. Центр стратегічних комунікацій вже писав, про те, як його 70 років пішли українському коту під хвіст. А ось його батько Володимир Спиридонович дійсно воював у Другій світовій війні й дійсно був учасником битви за той самий Невський п’ятачок, де 81 рік тому, у листопаді 1941-го, отримав важке осколкове поранення в гомілку. Проте вижив і прожив після того ще 58 років, до 1999-го, якраз коли його син починав шлях у велику російську політику.
Нагадаємо, свого часу «білоруський бацька» також «прикінчив» свого батька у битві Другої світової. Яким тоді чином Лукашенко народився через 9 років після її завершення, він не пояснив.
На початку масштабного вторгнення російська пропаганда дуже полюбляла створювати так звані історично-паралельні мотиватори. Наприклад, вигадувала маячню про «подвиг» в Україні якогось майора Величка який «потрапив у засідку націоналістів, під час запеклого бою з якими його екіпаж на БТР знищив близько 20 ворогів, а потім поранений майор вивів всю групу з оточення, не допустивши серед неї втрат».
І поруч з цією історією додавався скріншот з випискою з наказу часів Другої світової війни про те, як «1941 року під Києвом молодшому лейтенанту Мельникову також вдалося вивести свою групу з оточення без втрат…».
На думку пропаганди, «аналогія» мала б працювати.
Навіщо все це робилося і робиться? Пояснення лише одне: для того, аби з останніх пропагандистських сил якось продовжити життя мертвонародженому наративу про «священну війну з неонацистською Україною» під гаслом «продовжимо те, що не завершили діди у 1945-му».
Те, що нічого з цього не вийшло і вже не вийде – байдуже. Запит з Кремля на таке досі є. Тому дивуватися загибелі Путіна-старшого у битві з бандерівцями на Невському п’ятачку, а батька Суровікіна на Далекому Сході після перемоги над американцями в Кореї – не варто. Який мотив мелодії – таке й її виконання.
Шалик Орбана може дорого коштувати Угорщині
22 листопада путінський адепт у Європейському Союзі – прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан – вляпався в гучний міжнародний скандал – вдягнув футбольний шарф з картою «Великої Угорщини» та зробив в такому вигляді відео.
Відзначимо, так звана «Велика Угорщина» – землі, що входили до складу Угорського королівства. Його карта в межах до 1920 року включала окремі території сучасних: Румунії, України, Словаччини, Хорватії, Сербії та Австрії. Будапешт відмовився від цих територій за Тріанонським договором 4 червня 1920 року з державами-переможцями у Першій світовій війні.
НАСПРАВДІ, шалик Орбана зачепив усіх сусідів Угорщини. Про що з відповідними заявами й виступили офіційні: Київ, Бухарест та Загреб. І, цілком вірогідно, виступить і весь ЄС.
Ще у 2016 році, наприклад, Люксембург відкрито закликав виключити Угорщину з ЄС, а посол Нідерландів взагалі порівнював політику Орбана та ісламських екстремістів.
Румунський депутат Європарламенту Алін Мітуца заявив: «Це ще один безвідповідальний крок Орбана… і ревізіоністський жест, який ставить його поряд із Путіним, що також мріє змінити кордони. Лідери ЄС мають накласти на нього санкції та ізолювати у Європейській раді».
Дійсно, замість карти «Великої Угорщини» Орбан мав би намалювати на елементі свого гардеробу суму дотацій, які отримує Будапешт від Євросоюзу. Було б доцільніше.
Наприклад, у вересні Єврокомісія рекомендувала покарати Угорщину на суму 7,5 млрд євро через брак верховенства права.
Торік Орбан додатково загострив і без того непрості стосунки з ЄС, ухваливши низку законів, які у Брюсселі розцінили як відверто гомофобські, заборонивши розповідати дітям у школах про ЛГБТ-людей.
Також Брюссель заморозив використання Будапештом спецфонду, спрямованого на постковідне відновлення – 5-6 млрд євро.
Зараз Єврокомісія отримала право заморожувати найжирніший у ЄС «бюджет вирівнювання» – тобто кошти, які надаються найбагатшими державами ЄС біднішим, до числа яких якраз належить Угорщина.
У чинному бюджетному плануванні до 2027 року лише з цього фонду вона мала отримати додаткові понад 20 млрд євро. Для порівняння, торік плановий дохід угорського бюджету складав 63,7 млрд євро, а витратна частина – 68 млрд євро.
Тому Брюссель вкрай потрібний Будапешту. І Орбан, як припускає багато експертів, просто цинічно шантажує ЄС своєю позицією по Україні.
Наприклад, 9 листопада Єврокомісія представила пропозицію про надання Києву у 2023 році пакету макрофінансової допомоги у розмірі 18 млрд євро. Будапешт заявив, що не підтримує рішення. Проблема в тому, що аби цей механізм допомоги Україні запрацював, ЄС мусить внести зміни до свого законодавства. А для цього потрібна згода всіх 27 країн-членів.
І тут якраз розкривається цинічність Орбана. Видання Politico стверджує, що на думку європейських дипломатів, Орбан взяв ЄС у заручники, фактично вимагаючи мільярди з його бюджету для своєї країни в обмін на зняття вето з допомоги Україні.
До краху нафтової галузі РФ залишається…
Водночас фінансова петля потроху затягується й на шиї улюбленої Орбаном Росії. 23 листопада має бути оголошена стеля граничної ціни на її нафту. Сама заборона на торгівлю вище за визначену вартість набуде чинності 5 грудня.
Ті, хто порушить правила, втратять доступ до послуг найбільших світових страховиків. Без них Москва не зможе постачати нафту до європейських портів. Так країни ЄС планують обмежити доходи Кремля та його можливості вести війну в Україні.
Що з цього вийде побачимо, але віце-прем’єр РФ Новак вже заявив: «Ми не плануємо постачати нафту та нафтопродукти до країн, які застосовуватимуть принцип цінової стелі… не треба політизувати енергетику».
НАСПРАВДІ, про «політизацію енергетики» краще за все можуть розповісти 4 700 ракет, які вже застосувала Росія проти України.
А з огляду на те, що Москва, за словами голови МЗС РФ Лаврова, «виступила за відмову від використання енергетики для зведення політичних рахунків», то Новаку (читай: Путіну) взагалі ображатись на якісь «політизовані стелі» не варто.
Але переживати, звісно, є за що. За оцінкою Міжнародної енергетичної агенції, Росії доведеться скоротити виробництво нафти в 2023 році на 1,4 млн барелів на добу, а на піку — навесні — обвал взагалі може досягати 2 млн барелів щодня.
Середньорічний видобуток у Росії, за прогнозом агентства, знизиться до 9,6 млн барелів на добу — рівня кінця 2000-х (коли й почалися «ситі роки», які зробили Росію такою пихатою).
У нинішньому становищі для нафтової галузі РФ це може означати крах, відновитися після якого вона не зможе.
За підсумками нафтового тижня, що завершився 18 листопада, Росію опустили до того, що до країн Північної Європи вона поставила лише 95 тисяч барелів на добу. Для розуміння – це 13 тисяч тонн. Для ще більшого розуміння – це трохи більше 200 стандартних залізничних цистерн.
Ця маленька цифра якнайкраще символізує актуальний стан «величі» колись енергетичної супердержави під назвою Росія.
З початку повномасштабного вторгнення в Україну, поставки російської нафти на її колись найбільший європейський ринок впали на 92%. Подвоєння обсягу закупівель азійськими покупцями не компенсує втрат на європейському ринку.
Наприклад, Bloomberg уточнює, що китайські НПЗ вже також неофіційно готові підтримати стелю ціни на російську нафту. Вони посилатимуться на обмеження під час укладання угод з постачальниками, щоб отримати вигідніші умови. Тобто у найкращому випадку Москву знову чекає принизливий демпінг і знову втрати.
Висновок: боягузу Путіну частіше треба відвідувати якщо не «свої возз’єднані території» в Україні, то хоча б Балі. І зустрічатися там із Сі – для того, щоб хоча б вирішити тактичні (стратегічні вже пізно) нафтові проблеми. А він замість цього обирає вирішення житлових питань 60-ти лікарів та вчителів Алтайського краю.
Ось так путінські ракетні обстріли по енергооб’єктам України б’ють по енергетиці вже самої Росії.
Останні залпи російської газової зброї
І наостанок про чергову спробу Путіна застосувати свою іншу «геополітичну» зброю – газову.
Зараз Україна та Європа, мабуть, чують її останні залпи. 22 листопада «Газпром» заявив, що з початку наступного тижня починає скорочувати прокачування газу в ЄС через ГТС України, яка наразі залишилась останнім каналом експорту на колись найбільший, як і нафтовий, ринок збуту Росії.
«Газ, який подається транзитом до Молдови, осідає на українській території», – так, перефразовуючи один з ранніх пропагандистських наративів «Україна тирить газ», пояснив нинішнє путінське рішення «Газпром».
НАСПРАВДІ, що це фейк та відверта маніпуляція одразу заявив «Оператор ГТС України».
«Погрожуючи зменшити обсяги транспортування… Росія не вперше вдається до використання газу як інструменту політичного тиску. Йдеться про грубу маніпуляцію фактами для обґрунтування свого рішення ще більше обмежити обсяги постачання газу до європейських країн», — зазначили в «Оператор ГТС України».
Наразі «Газпром» щодня прокачує через українську ГТС 42,9 млн кубів — і це єдиний газ, який ЄС отримує з РФ.
Трубопровід «Ямал — Європа», який також обслуговував споживачів у Німеччині, зупинено ще в травні через російські санкції проти EuRoPol GAZ — оператора польської ділянки труби.
У серпні, після того, як «Газпром» відмовився забирати з Німеччини відремонтовану турбіну Siemens, став «Північний потік-1».
Підсумок: обсяги експорту «Газпрому» за цей час впали втричі.
У жовтні було прокачано лише 4,7 млрд кубометрів проти 13 млрд кубів того ж місяця рік тому.
У листопаді експорт просів ще на 13% порівняно з жовтнем — до 2 млрд кубів за першу половину місяця.
Через це «Газпром» вимушений був вперше в історії російської/радянської газової промисловості рекордно скорочувати і видобуток — на 31,3% за підсумками жовтня та на 36,3% за третій квартал.
«Газпром» вже втратив 80% європейського ринку. Так, є неприховане бажання Москви відшкодувати витрати за рахунок азійських ринків. Але вони і зараз досить щільно зайняті, а незабаром на них взагалі буде не протиснутися.
21 листопада оголошено про рекордний за обсягами газовий контракт між Катаром і Китаєм. І одразу на 27 років.
Те, що Путін стільки не проживе – зрозуміло. А от що стане за цей час з Росією, яка звикла жити виключно з продажу вуглеводнів, навіть цікаво.
Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
