Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Шойгу дав наказ своєму війську йти наліво, в той час як Захарова дуже хоче поговорити з Києвом. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 9 листопада.
- Херсонський серіал: в очікуванні 9-го епізоду
- Що приховує пропаганда за поясненням втечі
- На смерть чергового і некорисного ідіота
- Як Росія пропонує «мир» для продовження війни
Херсонський серіал: в очікуванні 9-го епізоду
Ще 8 листопада російська пропаганда благала: «залишати Херсон категорично (!) неможливо. Це нова територія Росії, і в умовах, що склалися, така здача негайно призведе до стратегічної, тактичної і моральної переваги на користь противника». Пропагандисти висловлювали впевненість, що «нова стратегія Суровікіна розставить все на місця».
НАСПРАВДІ, усе це за 260 днів війни в Україні вже було. І той же Путін вже проходив п’ять стадій прийняття неминучого: заперечення; гнів; торг; депресія і, власне, саме прийняття. Перед Херсоном так було з Харківською областю, коли російська пропаганда посипалася за три дні.
Нагадаємо, короткий зміст попередніх епізодів російського патріотичного серіалу під назвою «Херсон із Росією назавжди».
– 3 березня Херсон окуповано.
– 6 травня секретар Генради «Єдиної Росії» Турчак заявляє про «Херсон із Росією назавжди».
– У серпні розпочинається контрнаступ українських Сил оборони.
– 30 вересня РФ оголошує про включення (анексію) Херсонської області до свого складу.
– 19 жовтня новий командувач російського окупаційного угрупування Суровікін анонсує «непросте рішення»
– З листопада розпочинається депортація цивільних херсонців з правого берега Дніпра.
– 7 листопада з’являється інформація, що в Кремлі готують методички для пропагандистів, як висвітлювати відступ із Херсона
– 9 листопада Суровікін заявляє, що не має можливості утримувати Херсон. Шойгу дає наказ відвести війська на лівий берег Дніпра, що означає здачу росіянами облцентру.
Для повноти символізму у цьому серіалі не вистачає лише останнього, 9-го епізоду: «Путін підписує указ про виключення «Херсонської області зі складу РФ». Українські сценаристи вже працюють над ним.
Що ховає пропаганда за поясненням втечі
Z-пропаганда називає оголошення втечі з Херсону подією, яка увійде в історію. І повторюючи офіційну мантру про «відступ на лівий берег Дніпра на заздалегідь підготовлені рубежі», називає його «непростим, трагічним та спірним рішенням, але, зважаючи на все, іншого вибору у командування не було».
Більше того, пропаганда на диво об’єктивно назвала п’ять причин, чому українці не залишили росіянам цього вибору:
1. Підготовлених резервів для оборони Херсона на даний момент немає;
2. Кидати в бій за місто щойно мобілізованих — злочин;
3. Логістика та постачання частин у самому Херсоні ускладнені руйнуванням Антонівського мосту;
4. Фронт так званої «СВО» настільки величезний, що перекидання боєготових резервів оголить інші ділянки та створить небезпеку прориву;
5. Потенційна великомасштабна битва на правому березі Дніпра призвела б до величезних жертв і підриву боєздатності всієї російської армії.
НАСПРАВДІ, 9 листопада Москва фактично констатувала, щонайменше три важливі факти цієї війни.
Перший: офіційно визнано втрату єдиного окупованого нею обласного центру України, на який нібито розповсюджувалась «оборонна доктрина Росії» зі всіма її «армагедонами» та «посейдонами» .
Другий: Сили оборони України знову виявилися настільки сильнішими за «другу армію світу», що не залишили їй жодного вибору крім чергової банальної втечі. Так було під Києвом, на Чорному морі (з крейсером «Москва» і островом Зміїний), на Харківщині. Тепер Херсон.
Третій: мабуть найголовніший, і який пропаганда усіляко поки що приховує. «Русский мир» на Херсонщині програв війну місцевим людям. Адже, на думку кремлівських ідеологів, саме Херсонщина мала стати ідеологічною «вітриною об’єднання українців з Росією».
Але Москва так і не зуміла знайти тут достатньої кількості колаборантів навіть для організації повсякденного життя.
І саме прості мешканці українського Херсону з початку окупації своїм опором чітко довели окупантам та колаборантам, що на цій вигаданій ними «вітрині» стояли хіба що жалюгідні поодинокі манекени на кшталт Сальдо чи Стремоусова.
І за це простим херсонцям велика дяка і пошана. Без вас нічого б не вийшло!
На смерть чергового і не дуже корисного ідіота
Останній допис ще живого херсонського манекена-колаборанта Стремоусова у його Telegram-каналі датований 7:48 ранку 9 листопада і звучить так. «За всіма напрямками Херсонської області укровермахт спробував просочитися, але був відбитий нашими військами… На цьому етапі ситуація перебуває під повним контролем російських військових».
НАСПРАВДІ, того ж дня Херсон оголосили зданим, а Стремоусова мертвим. Все по-російськи. Все символічно.
Мабуть, варто присвятити йому один абзац (більшого він не вартий), лише для того, щоб нагадати, на яких лузерів спиралася Москва для втілення своєї «вітринної» ідеї у Херсоні.
У 2019 році Стремоусов балотувався в народні депутати як самовисуванець у Херсонському окрузі №182 (набрав 1,74% голосів). Вже за рік спробував стати міським головою Херсону. Набрав 1,37%. З 2014 року мав 10 судових справ за хуліганство. І ця людина була «другою людиною Херсонської області», як його позиціонувала російська пропаганда.
Деякі експерти вважають, що досить загадкова і символічна загибель Стремоусова це чергове, завуальоване повідомлення Москви. Мовляв, найодіознішого медійного представника місцевого «русского мира» вже немає. Тому давайте домовлятися.
Радник голови Офісу президента Михайло Подоляк заявив, що у будь-якому випадку «Херсон не є тією точкою, після якої переговори будуть справді можливими. Це нонсенс – говорити про серйозний переговорний процес після звільнення Херсона, після звільнення Луганська тощо. Ні. Президент Зеленський чітко позначає: покинули територію України – після цього, звісно, можливий переговорний процес».
Тому, така символічна, історично- логічна і навіть патетична смерть Стремоусова (як піднесено написала одна пропагандистка «на піку трагедії його міста») нікому не цікава. Навіть в Росії. Це лише її черговий і до того ж не дуже корисний ідіот.
Як Росія пропонує «мир» для продовження війни
А Москва настільки хоче переговорів з Києвом, що це все більше нагадує п’яні залицяння. 9 листопада чергову погану спробу зробила Марія Захарова, яка наголосила, що Росія готова вести переговори з Україною, але «з урахуванням реалій, що складаються на даний момент».
НАСПРАВДІ, про «переговори з урахуванням реалій» в Росії говорять вже давно. І цей наратив просувають скрізь, де можна і через кого завгодно: починаючи з президента Гвінеї-Бісау.
Під словосполученням «реалії, що склалися» ховається звичайна ультимативна вимога – фіксація вже захоплених територій. Про жоден мир не йдеться. У кращому випадку йдеться про припинення вогню на кшталт «великоднього» або «різдвяного» перемир’я. Усе це Україна вже регулярно проходила, починаючи з 2014 року. І до чого це зрештою призвело, відомо.
Жодних підстав вважати, що Путін заспокоїться немає. Тимчасове припинення вогню йому потрібно лише для того, аби підготувати новий напад на Україну. Така вже симптоматика хвороби «валдай головного мозку». Чи хтось дійсно вірить, що за столом перемовин диктатор дивовижно зцілиться від нав’язливої українофобії?
Ілюзій щодо примирливих залицянь до Києва дуже пошарпаної, але все такої ж гонорової Москви, ні в кого не має бути. Адже вивід окупантів (до того ж не підтверджений на місці) на «заздалегідь підготовлені рубежі на лівому березі Дніпра Херсонскої області» здійснюється аж ніяк не для для того, щоб розпустити їх по домівках.
Того ж дня про це прямо заявив і сам генерал-армагеддон Суровікін: «Сили, що вивільняються, можуть бути задіяні для наступу на інших напрямках у зоні проведення спецоперації».
Тому на непристойні пропозиції Захарової можна було б відповісти словами Путіна, сказаними 27 вересня 1999 року: «Никаких встреч ради того, чтобы дать боевикам зализать раны, не будет».
Як мав би виглядати з боку Росії справжній «жест доброї волі» (а не влаштований українськими воїнами) – жест, який уможливить відновлення переговорів Києва з Москвою – президент Зеленський неодноразово пояснював.
Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
