Джерело: Ірина Новожилова, для Інституту демократії ім. Пилипа Орлика
Експерти, які проводили моніторинги житомирських газет та сайтів з кінця лютого і до вересня поточного року, помітили, що проросійські меседжі, яких практично не стало після 24 лютого, знову з’явились на сторінках житомирського популярного тижневика «Субота». У виданні використовують маніпулятивні прийоми, коли газетний контент створений не конкретними авторами, а «вибором редакції» публікують витримки з виступів відомих своєю проросійською позицією медійних персонажів, емоційні пости з соцмереж та «бородату» російську попсу з 90-х.
З початку російської військової агресії тема війни стала головною в місцевих медіа. Якщо на початку віроломного вторгнення житомирські сайти і газети обмежувалися короткими інформаційними повідомленнями та коментарями представників органів місцевої влади, то в наступні місяці і онлайн, і друковані видання намагаються показати війну через призму сприйняття безпосередніх очевидців – військових, волонтерів, переселенців і тих, хто відчув на собі жахи окупації та ракетних обстрілів.
На жаль, деякі редакції газет на Житомирщині й самі стали жертвами невиправданої агресії ворога. Приміщення малинської районки було пошкоджене під час обстрілів міста на початку березня. Майже в той час загинула бухгалтерка овруцької газети під час прямого попадання ракети в будинок. де вона жила. З часом і районні й обласні газети відновили свою роботу і продовжили інформувати своїх читачів в звичному ключі. Експерти, які проводили моніторинги житомирських газет та сайтів з кінця лютого і до вересня поточного року, помітили, що «джинса», яка повністю зникла зі шпальт газет у лютому, почала повертатися в червні, серпні та вересні. А от проросійські меседжі, яких практично не стало після 24 лютого, знову з’явились на сторінках житомирського популярного тижневика «Субота».
Газета, яка позиціонує себе як «народний тижневик», одна з небагатьох обласних періодичних видань Житомира, якому вдалося вижити в нелегкі для місцевої преси часи. Видання не обтяжує читачів серйозною аналітикою чи журналістськими розслідуваннями. Зате регулярно публікує розлогі статті слідами резонансних злочинів, багато господарських порад, анекдотів та передруків про історії життя кіноакторів та фільмів відомих ще з радянських часів. Передруки часто з посиланням на російські сайти чи «КП в Україні». Втім, останнім часом ці життєві історії публікують без жодних посилань на джерело, хоча й російською мовою. Як наприклад, «История фильма “Кавказская пленница” (Субота,21.10.22р.,с.7), «Тюремный роман, История любви женщины- следователя» (Субота, 01.06.22 р.ст.5, джерело woman.ru) і т. п. А на передостанній сторінці газети завжди можна знайти тексти пісень – «Угостите даму сигаретой» Єлени Ваєнги, «Ах, какая женщина» та інші образчики російської попси, яка нарешті щезла з радіо та теле-ефірів, але ще є тут.
Криваві кримінальні історії та ностальгійні екскурси в минуле радянського кінематографа ще, на жаль, теж мають попит серед невибагливого споживача інформації. Порівняно невисоку роздрібну ціну і постійні розіграші призів серед передплатників газети можна віднести до успішного менеджменту. Однак те, чим іноді «годує» газета своїх читачів, виходить за рамки навіть легкого розважального чтива. Наприклад, вже з першої шпальти шанувальників «Суботи» за 21 вересня 2022 року запитують – «Хто найповажніший житомирський сцикун?» Думаєте, що коротенька заміточка містить відповідь на це “інтригуюче” запитання? Звичайно ж, ні. Виявляється, що це просто «Крик душі» невідомого під псевдонімом Сашко Білий. Саша Чорний – уродженець Одеси і житель Житомира був, то чому не бути і Саші Білому? Та й позов від депутата за дифамацію газеті навіщо? Нехай читач сам здогадається, хто цей депутат, якого порівнюють з відомим брюсельським хлопчиком. Хоча власне газета порушує тут ще й ст.4 ЗУ Про засоби масової інформації – «Стиль і лексика друкованих засобів масової інформації мусять відповідати загальновизнаним етично-моральним нормам. Вживання лайливих і брутальних слів не допускається».
Якщо читачі звикли отримувати відповіді на те, чого вони не знали з газетних публікацій (власне це одне з завдань ЗМІ), то це не про народний тижневик «Субота».
«Зеленський затикає рота українським журналістам?» – чи то запитує чи сумнівається автор наступної інформації в цьому ж числі газети. І, хоча це черговий «крик душі» зі сторінок тижневика, автора пізнають усі. Надто він примелькався з екранів телевізора на численних ток-шоу спочатку медведчуківських, а потім і мураєвського телеканалів. Виходить, що, як пише Детектор медіа, «політик-невдаха, що протягом своєї кар’єри встиг побути в усіх політичних партіях: від Наталі Королевської та «Блоку Петра Порошенка» до «Батьківщини» та «Слуги народу», відомий своєю проросійською риторикою і фейкотворчістю та занесений медійниками на Дошку ганьби, а Рухом Чесно аж до розряду «державних зрадників», вдався до провінційного тижневика? Чи то був просто вибір редакції газети?
Зайве говорити, що читач нічого не зрозумів з цієї замітки – що то за закон і до чого тут Зеленський. З точки зору професійних стандартів це суто маніпулятивний прийом – коли заголовок не відповідає змісту і розрахований лише на емоції. Здебільшого негативні.
Втім, редакції мабуть подобається цей одіозний персонаж з його сумбурним стилем викладу думок і проросійськими меседжами, які він хитро вплітає у свої заплутані тексти. Близький до «Суботи» сайт «Житомир.Online» ще в серпні розмістив відео з Ю-туб каналу Співака – Куди котиться зернова угода. Ювелірна гра Ердогана. І де наші гроші за транзит газу? ВІДЕО
Рефлексії Співака на різні теми є й у інтернет-виданні «Субота» – «О ВОИНАХ ТЫЛА», Синьо-жовтий Радянський Союз.
Крім Співака газета часто розміщує й цитати іншого екс-завсідника ток-шоу на телеканалах Медведчука і Мураєва піарника Дмитра Корнійчука , який розмірковує про війну та в притаманній йому манері критикує всіх і вся без жодної аргументації сказаного. Характерно, що газета публікує ці дивні опуси не тільки в рубриці «Крик душі», а й «Гарячі новини» та ще й «мовою оригіналу». Хоча заголовки – українською. Тобто редакцією ці «шедеври» таки опрацьовані й потрапляють на шпальти не випадково майже у кожному номері.
Очевидно, що редакція опрацьовує ці тексти і видає то за листи дописувачів, то ховає серед поточних новин.
Потрібно відзначити, що на шпальтах тижневика є і публікації про військових та постраждалих у війні цивільних, допомогу армії. Кількість таких публікацій в тижневику «Субота» навіть більша, ніж в інших житомирських газетах. Переважно це передруки з інших джерел з відповідним посиланням. Однак, деякі з них доволі неоднозначні. Так тижневик «Субота» за 3 серпня 2022 року вийшов з анонсом у колонтитулі першої сторінки – «Коли хлопці копали окопи, вони викопали десятки наших загиблих бійців, вже зотлілих, ніхто їх не забирав». Матеріал під традиційною рубрикою «Крик душі», яка на думку редакції, відмежовує її від змісту надрукованого, являв собою обурення матері загиблого у травні в районі активних бойових дій бійця. Перед цим цей лист Ольги Чернілевської був оприлюднений на дотичному до тижневика сайті «Zhitomir-Online» –https://zhitomir-online.com/2022/07/30/koly-khlopci-kopaly-okopy-vony-vykopaly-desyatky-nashykh-zagyblykh-biyciv-vzhe-zotlilykh-nikhto-yikh-ne-zabyrav.html
Звичайно можна зрозуміти і розділити розпач матері, яка втратила сина, однак чи потрібно публікувати в період військового стану її емоційні оціночні судження щодо ЗСУ?
«Ви, мабуть, чули з телевізора, які негідники росіяни, кидають тисячами своїх на убій, не жаліють людей, не забирають поранених і загиблих, щоб не обліковувати їх, не платити компенсацій, а ми такі зайчики, такі людяні, ми своїх бережемо. То знайте – це брехня, ЗСУ чинять так само, не присилають сповіщень, приховують втрати, не вивозять поранених. Коли хлопці копали окопи на початку травня, вони викопали десятки наших загиблих бійців, вже зотлілих, ніхто їх не забирав».
Потрібно сказати, що авторка допису Ольга Чернілевська, колишня керівниця відділу дубляжу студії «1+1» та активна блогерка і першоджерело її допису це сторінка у ФБ. Чи давала вона дозвіл на передрук свого посту у ЗМІ – невідомо. Відомо тільки, що його підхопили та розповсюдили кілька інтернет-видань, у тому числі й «Цензор.нет» у відділі Блоги з позначкою про те, що видання може не поділяти позицію авторів. Чи мали право медіа розповсюджувати суб’єктивну інформацію такого роду у період воєнного стану без жодних офіційних коментарів?
Інша замітка з суто маніпулятивним заголовком в тижневику за 27 липня – «Навіщо алкаші українській армії?» авторства письменника і блогера, а нині сержанта ЗСУ Валерія Маркуса. Джерело – його пост у соцмережі, який був опублікований також і на сайті «Zhitomir-Online».
Публікація блогів у друкованих виданнях питання спірне. Адже це не журналістський матеріал, який має відповідати професійним стандартам і, що найважливіше, надавати правдиву та об’єктивну інформацію. Це особисті думки автора на певні події та ситуації, в яких часто превалюють емоції над фактами. Наприклад, «З усієї маси, якою військкомати закидують армію, притомних не більше 10-15%. Усе інше – невмотивований натовп, який тільки створює додаткові проблеми і відбирає на себе цінний ресурс часу та зусиль. Це я кажу, як командир».
Не тільки житомирський сайт скористався постом блогера у Фейсбуці, а й інші українські інтернет –видання, однак вони вказали і на джерело походження інформації, і відділили думку автора від власних коментарів, а також у бекграунді зробили посилання на міністра оборони, який також висловлював думку з цього питання – Держава принижує і демотивує свідомих бійців, – відомий військовий ЗСУ про вручення повісток як покарання.
Але, якщо соцмережі чи сайти передбачають зворотній зв’язок з авторами й іншими користувачами, то в газетній публікації такі наративи виглядають, як істина в останній інстанції. То ж кращим місцем для блогів є соціальні мережі, хоч і деякі інтернет-видання розміщують блоги, однак це здебільшого майданчик для галузевих експертів.
Тобто, цей контент абсолютно не розрахований на сталу аудиторію місцевого друкованого видання, яка здебільшого зовсім не критично сприймає надруковане в газеті. Таким чином виходить, що зміст надрукованого у газеті та ще з власними маніпулятивними заголовками ідеально вкладається в кліше антиукраїнської риторики російських пропагандистів.
Тема війни доволі чутлива і вимагає в нинішній ситуації і від журналістів, і від редакторів ретельного підходу, як до написання, так і до відбору матеріалів, що потрапляють на шпальти газет чи на сайти. Крім дотримання стандартів і етичних норм, потрібно пам’ятати, що інформаційна війна продовжується тепер уже поряд з реальною.
«Що важливо: час справжньої правди ще настане. Ми ще не перемогли, підсумки підбивати рано, витягувати на світ винуватців наших поразок ще не час.» Журналіст, письменник, учасник АТО Іван Ампілогов говорив про це ще у 2016 році. І хоч тоді йшлося про роботу військового кореспондента, сьогодні це стосується всіх журналістів, бо війна вже не десь на сході країни, а скрізь. (Писати про війну необхідно, але вся правда – шкідлива. Як вийти з цієї суперечності і не займатися пропагандою?)
То ж чи несе відповідальність засіб масової інформації за оприлюднений контент? У відповідності до діючого законодавства редакції ЗМІ несуть відповідальність за весь оприлюднений журналістський матеріал в цілому, у тому числі, за коментарі експертів чи інших осіб, що включаються до публікації. За винятком , коли інформація є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб’єктів владних повноважень чи інших осіб, не опрацьованих журналістом. То ж, у випадку «Суботи» бачимо маніпулятивні прийоми, коли газетний контент створений не конкретними авторами, а «вибором редакції» публікувати витримки з виступів відомих своєю проросійською позицією медійних персонажів, емоційні пости з соцмереж та «бородату» російську попсу з 90-х.
Джерело: Ірина Новожилова, для Інституту демократії ім. Пилипа Орлика
Ірина Новожилова – медіаекспертка, координаторка Житомирської експертної групи ІДПО.
