Джерело: Андрій Красно, для Кавказ.Реалии

Український телеведучий та блогер  Антон Птушкін опублікував  на своїй сторінці у фейсбуці фото листівки з агітаційного снаряду, який у районі Чернігова ймовірно випустила російська армія. Агітка була виготовлена під час чеченської війни.

Сам  Птушкін  назвав подію «сюром». Міноборони Росії ніяк не прокоментувало цю новину. Експерти висловили  Кавказ. Реалии  думку, що подібний інцидент свідчить про недбалість військових та відчайдушне становище російської армії в Україні.

«Громадяни Чеченської Республіки! Вас намагаються втягнути у збройне протистояння із федеральними військами. Вас намагаються змусити захищати чужі для вас інтереси місцевих грошових магнатів, керівників банд терористів, грабіжників і вбивць, політичних авантюристів різноманітних мастей…Басаєв, Хаттаб, Удугов та низка інших заробляють свої брудні гроші на вашій крові», – йдеться листівці, скинутій напередодні на території  України.

Звернення підписано «командуванням об’єднаного угруповання російських військ». Факт того, що такі самі листівки скидалися під час другої чеченської війни,  підтвердив  у розмові з  Кавказ. Реалии  керівник Культурного центру «Ічкерія» у Відні  Хусейн Ісханов  – під час військових кампаній у Чечні він був ад’ютантом президента невизнаної Ічкерії  Аслана Масхадова.

Агітаційний снаряд – це пустотілий сталевий корпус, у який укладають щільно згорнуті рулони листівок. За потрібної швидкості вітру за допомогою одного снаряда можна розкидати пропаганду на сотні метрів довкола. Використовувати такий спосіб агітації на території супротивника вигадали ще наприкінці Першої світової війни, але широкого застосування ця практика набула лише через двадцять років.

У ході чеченських воєн федеральні війська застосовували для такого способу морального впливу розроблені ще за СРСР авіабомби АгітАБ-500-300. Листівки із закликами здаватися в полон поширювалися і під час боїв на Донбасі у 2014 році,  активно  – у Дебальцевському котлі.

Після початку військової агресії в Україні в мережі з’явилося багато  публікацій  про використання агітаційних снарядів російською армією та її прихильниками із сепаратистських республік Донбасу. Це  підтверджують  зокрема представники самих так званих «ДНР» та «ЛНР».

За  повідомленням  українського оперативного командування «Північ», ще наприкінці березня російські військові розповсюдили серед мешканців Чернігівської області листівки із гаслом «Брати слов’яни без нацизму». У ній стверджувалося, що Росія не воює із мирним населенням та гарантує «комфортне життєве середовище, свободу слова, думки та вибору».

«Только вместе мы, опираясь на фундамент, заложенный нашими отцами и дедами, сможем не допустить бесчинства вооруженных банд мародеров, грабителей и националистов. Для достижения этих целей просим Вас оказывать содействие военнослужащим вооруженных сил России в выявлении и передаче сведений о действиях диверсионных групп, а также негативно настроенных националистических элементах» (українською – «Тільки разом ми, спираючись на фундамент, закладений нашими батьками й дідами, зможемо не допустити безчинства озброєних банд мародерів, грабіжників та націоналістів. Для досягнення цих цілей просимо Вас сприяти військовослужбовцям збройних сил Росії у виявленні та передачі відомостей про дії диверсійних груп, а також негативно налаштованих націоналістичних елементів»), – йдеться у листівці  (орфографія збережена. — Прим. ред.).

Аналітик медіацентру «Одеська політична платформа»  Юрій Христензен  у коментарі  Кавказ. Реалии  зазначає, що після 1945 року радянські, а потім російські військовослужбовці брали участь у сорока локальних війнах – вони перераховані у російському законі «Про ветеранів». Приблизно стільки ж воєн, стверджує експерт, велося неофіційно – для всіх потрібні були пропагандисти.

ЯКЩО РОСІЙСЬКА АРМІЯ й ДОСІ  ВИКОРИСТОВУЄ ТАКІ МЕТОДИ, ТО лише ВІД РОЗПАЧУ ТА БЕЗВИХОДІ

«За винятком двох чеченських, всі війни Кремля велися поза межами СРСР та Росії, [солдати] «оборонялися на далеких рубежах». Для ведення воєн проти інших держав спецпропагандистів готували у Військовому інституті іноземних мов  (ВІІМ, потім Військовий інститут Міністерства оборони, припинив існування у 1994 році. – Прим. ред.), – зазначає співрозмовник. – Наприклад, під час бойових дій в Афганістані алмаатинському мотострілковому полку додали загін пропагандистів, який перекладав методички [з агітації] на фарсі. Їхній текст не змінювався з часів Другої світової війни».

Український експерт наголошує, що подібні листівки розповсюджували і під Черніговом, практично не змінюючи текст. Вставте замість «чеченців» «українців», «сирійців», «афганців», «німців» – сенс не зміниться.

«Спецпропагандистів у ВІІМ готували зі знанням мов народів на передбачуваному театрі воєнних дій. Українська та нахські мови туди не входили. А оперативно знайти «колаборантів» для перекладу методичок не змогли або не захотіли. Як в Україні, так і раніше в Чечні», – підсумував співрозмовник.

Демонстрація наступності

Учасник чеченської війни на боці невизнаної Ічкерії  Амруді Бахарчієв  згадує, що схожі листівки розкидали не лише артилерійськими снарядами, а й з гелікоптерів.

«Текст стандартний: пропонували здатися, писали, що дудаєвський режим – злочинний, а Росія наведе лад. Наші бійці їх ігнорували – я цьому живий свідок. Жодного результату така агітація не має. Якщо російська армія досі використовує такі методи – запускає листівки в Україні, – то лише від розпачу та безвиході», – вважає співрозмовник.

Российский военный в Чечне, февраль 2000
Російський військовий у Чечні, лютий 2000

Інший учасник двох чеченських воєн, в майбутньому творець вайнахської організації «Барт Маршо»  Джамбулат Сулейманов  зізнається, що з агітаційними листівками федералів у нього пов’язано багато спогадів. Наприклад, як бійці сміялися, збираючись групою та зачитуючи їх.

«Листівки активно розкидали до літа 1995 року, коли точилася позиційна війна, – вони сипалися з неба, як листопад. Після початку партизанської війни агітація припинилася. Вони були контрпродуктивні, виглядали як «совдепівська відрижка» і викликали лише відторгнення, іронію та глузування з їхніх авторів. Натомість ми охоче використовували листівки для розпалювання багать», – ділиться чеченський громадський діяч спогадами.

Ймовірне використання агітснарядів часів двадцятирічної давності в Україні Сулейманов називає симптомом, який демонструє повну відірваність керівництва Росії від реальності.

«За два місяці багато учасників подій, аналітики, журналісти проводили  паралелі  між війнами в Чечні та Україні. Тут же Росія наочно показує безперервність такого підходу. Це дуже символічно», – підсумував речник.

Чеченський активіст і блогер  Алі Бакаєв, який жив в Україні, вважає використання агітаційних листівок в Україні ознакою відчаю російської армії.

ЦЯ СИТУАЦІЯ ПОКАЗУЄ, наскільки АРМІЯ РОСІЇ ПРОГНИЛА У КОРУПЦІЇ ТА НЕДБАЛьстві. ВОНИ НАВІТЬ НЕ ПЕРЕВІРЯЮТЬ, ЧИМ І КУДИ СТРІЛЯЮТЬ

«Агітки скидають, лише коли ситуація патова. [Під час чеченських воєн] Кремль пішов на цей крок, коли опинився у скрутному становищі, а федерали втрачали десятки солдатів щодня. Як розкидали ці листівки, так вони й лежали сміттям, не даючи жодного результату. Тому що чеченці бачили, що творила російська армія, як брехали про нас у теленовинах та офіційних заявах», – упевнений Бакаєв.

Російська армія за кілька років не змогла впоратися з мільйонним населенням незалежної Чечні, а в Україні проживає в сорок разів більше громадян, які люблять свободу не менше, ніж чеченці, продовжує він.

«Кремль думав, що українці – від президента до пересічних мешканців – злякаються та здадуть позиції. Вийшло так, як  Путін  і уявити не міг. Москва загнала себе у безвихідь: якщо вона відступить, увесь світ назавжди перестане боятися «другу армію світу», що виставила себе на посміховисько, а якщо піде до кінця, то повинна буде продовжити знищувати цілі міста, як це було в Чечні і як сталося з Маріуполем. За умови другого варіанта керівництво Росії остаточно налаштує увесь світ проти себе», – розмірковує Бакаєв.

Представник Асоціації чеченців Європи  Шаміль Албаков  у коментарі  Кавказ. Реалии  заявив, що Росію продовжують переслідувати злочини, скоєні проти чеченців.

«Ситуація з агітаційним снарядом під Черніговом вкотре показує, наскільки армія та всі системи Росії прогнили у корупції та в недбальстві. Вони навіть не перевіряють, чим і куди стріляють», – сказав він.

Раніше про схожість дій російських військ у Чечні та в Україні заявив  у бесіді  з  Кавказ Реалии Джонатан Літтелл, автор книги «Чечня. Рік третій». За його словами, армія Росії практикувала бомбардування міст та вбивства мирних людей ще 25 років тому.

Такого ж висновку дійшло й Міністерство оборони Великобританії, представники якого  порівняли  обстріли Росією населених пунктів України з поведінкою російської армії не лише в Чечні, а й у Сирії.

  • Від початку збройного нападу на Україну в Росії  продовжуються переслідування  активістів та всіх незгодних із військовими діями. Під арешти та штрафи підпадають усі, хто називає «спецоперацію» війною, а також висловлює співчуття Україні.
  • Близько 50 контрактників із 58-ї загальновійськової армії Південного військового округу, управління якої базується у Владикавказі, судяться з Міноборони  за право поновитися на службі – військовослужбовців відрахували за самовільний від’їзд з України. Солдати покинули зону бойових дій після першого дня війни, коли зрозуміли, що вони стали гарматним м’ясом. 
  • На сьогодні  КавказРеалии  відомі  імена 393 загиблих на війні з Україною  військовослужбовців із регіонів півдня країни та Північного Кавказу. Це дані, що ґрунтуються на публікаціях у ЗМІ, заявах влади та інформації від власних джерел. Реальні втрати можуть бути значно більшими.
  • 4 травня – 70-й день війни. За даними генштабу Збройних сил України, за останню добу російські війська завдали ударів по восьми українським областям. Верховна Рада України ухвалила заяву про неприпустимість монополізації Росією перемоги у Другій світовій війні. Борис Джонсон  пообіцяв Україні додаткову військову допомогу на 300 мільйонів фунтів. Еммануель Макрон  знову зателефонував  Володимиру Путіну, вперше з 29 березня. Результати поки що незмінні.

Джерело: Андрій Красно, для Кавказ.Реалии