Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у ефірі телеканалу «Россия 24» у відповідь на заяви західних політиків про те, міграційна криза на кордонах Білорусі з країнами ЄС – це акт гібридної війни з боку режиму Лукашенка, заявив:
– Ми ж знаємо, звідки ці мігранти з’явилися. Мігранти з’являються з Афганістану, з Іраку – з усіх тих країн, які були збурені нашими західними колегами, а західні колеги зараз якраз і подають свій голос, називаючи дії білоруської сторони гібридної війною та іншими різними термінами. <…>
Я нагадаю, що вперше так гостро тема нелегальної міграції постала після того, як НАТО розбомбило Лівію, дозволило лівійську державність, і Лівія перетворилася на чорну дірку із країни, яка була однією з найстабільніших і найблагополучніших у соціальному плані.
Лівія за режиму Муаммара Каддафі дійсно певний час була досить благополучною в матеріальному плані країною. У 2010 році вона посідала в Індексі людського розвитку високе 53 місце (для порівняння: Росія тоді була на 65 місці). У країні була висока за мірками регіону зарплатня, безоплатна медицина. Втім, високим був і рівень безробіття, що коливалися в межах 20-30%.
Але були й серйозні проблеми. Режим Каддафі безжально придушував будь-яке інакомислення. Зі слів професора університету Джонса Хопкінса, експерта із Близького Сходу Фуада Аджамі, «страх правив і паралізував країну, в якій революційні комітети були над законом».
Крім того, існували суттєві суперечності між племенами двох регіонів країни – Триполітанії та Кіренаїки. Каддафі походив із Триполітанії, і при ньому всі керівні пости займали його одноплемінники. У країні живе також берберська національна меншина – амазіги. Цей народ зазнавав суворої дискримінації, його мова і писемність були забороненими, не можна було навіть давати дітям берберські імена.
Час від часу в Лівії починалися заворушення, які режим жорстоко придушував. У лютому 2011 року в Бенгазі – найбільшому місті Кіренаїки – заарештували правозахисника Фатхі Тербіля. Це викликало масові акції з вимогою звільнення політв’язнів. 13 учасників акції протесту загинули від куль снайперів, які розташувалися на дахах будинків. Після цього повстанці захопили кілька міст, на їхній бік перейшли міністр внутрішніх справ Абдель Фаттах Юнес і деякі армійські частини. У відповідь влада розстріляла протестну демонстрацію із кулеметів; за деякими даними, використовувались також артилерія і бойові вертольоти. Загинули близько 200 осіб. Авіація розбомбила військову базу в Бенгазі, гарнізон якої підтримав повстанців.
Після цього в країні розгорілася повномасштабна громадянська війна. Повстанці захопили всю Кіренаїку і розпочали наступ на Тріполі. Амазіги також підняли повстання і захопили кілька міст у своєму регіоні. У березні війська режиму Каддафі змогли перейти в контрнаступ із використанням артилерії, танків і авіації, їм вдалося повернути під свій контроль частину території і вийти до околиць Бенгазі.
У цій ситуації 18 березня 2011 року Рада безпеки ООН ухвалила резолюцію, яка встановлює безполітну зону над Лівією і дозволяє застосування для захисту мирного населення будь-яких засобів, крім введення на територію країни окупаційних сил. Росія при голосуванні в Раді безпеки утрималася, вирішивши не застосовувати право вето.
19 березня розпочалася операція ВПС Франції, Великої Британії та США проти військ режиму Каддафі. У серпні за підтримки західної авіації повстанці захопили Тріполі. До кінця жовтня режим було повністю усунуто.
Західним країнам не вдалося досягти своєї мети – припинити конфлікт у Лівії, що триває й досі. Наступного року після інтервенції його жертвою став навіть посол США. Безсумнівно, цей конфлікт став причиною появи в Європі великої кількості біженців. Але країни НАТО не мають ніякого стосунку до початку війни, вони втрутилися тоді, коли країна вже фактично розкололася на дві ворогуючі частини, сили яких були приблизно однаковими. «Стабільною і благополучною» Лавров назвав країну, де вирувала громадянська війна, де режим Каддафі застосовував проти опозиції артилерію й авіацію.
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
