Джерело: блог Ігоря Яковенка
Відповідь Зеленського на статтю Путіна. Пристрасті щодо хрещення Київської Русі. В історичну суперечку про росіян і українців втрутилися соціологи.
Вчорашній день 28 липня відзначається в Україні і в Росії в зв’язку з однією подією, але називається трохи по-різному і має різний статус. У Росії це «День хрещення Русі» – пам’ятна дата. В Україні – «День хрещення Київської Русі – України» і це державне свято.
І сама подія, і її головна дійова особа – князь Володимир – завжди були предметом спроб приватизації політиками Росії та України. Після 2014 року, коли Росія окупувала Крим і розв’язала агресивну війну проти України, ці спроби перейшли у фазу інформаційної війни, в якій історичні факти, назви, а також пам’ятники використовувалися як снаряди в інформаційній війні. Війні, в ході якої Україна прагнула знайти в історії докази свого суверенітету, а Росія – «виправдання» своєї агресії і «права на окупацію».
Одним із проявів цієї війни стала війна пам’ятників. У 2016 році на Боровицькій площі поруч з Кремлем був споруджений величезний, заввишки 17,5 метрів бовван, який зображає князя Володимира. Спочатку ставилося завдання створити ідола 24 метрового зросту і тим самим перекрити розмірами пам’ятник князю Володимиру в Києві, скульптора Клодта, поставлений в 1853 році. Висота київського Володимира – 20,4 метра з п’єдесталом. Київський князь стоїть на високому березі Дніпра і виглядає органічно. Московський бовван, що стирчить посеред рівного місця, виглядає дивно. Спочатку його хотіли прописати на Воробйових горах, але москвичі обурилися і прибульця переселили в Кремль, поруч із тезкою, заради марнославства якого все це і затівалося. Ні тоді, ні зараз ніхто не може толком пояснити, навіщо в Москві потрібен пам’ятник людині, яка ніколи в столиці РФ не була, причому з поважної причини, оскільки померла за 132 роки до заснування Москви.
Путін своєю абсолютно безграмотною «історичної» статтею про єдиний триголовий народі відкрив ящик Пандори.
Зеленський відповів Путіну спочатку коротко: «ми не один народ», і була надія, що він цим обмежиться, цілком резонно заявивши, що писати історичні трактати – справа істориків, а доля політиків – створювати кращі умови для життя своїх сучасників. Але президент України не втримався і вчора, виступаючи з нагоди річниці хрещення Київської Русі, дав Путіну цілком розгорнуту відповідь з яскраво вираженими особистісними інтонаціями:
«Київська Русь – це мати нашої історії. 24 області України та півострів Крим – її рідні діти. І вони по праву – її спадкоємці. А двоюрідним племінникам і дуже далеким родичам не потрібно робити замах на її спадок. І намагатися довести свою причетність до історії тисячі років і тисячі подій, перебуваючи від місць, де вони відбувалися, за тисячі кілометрів». Кінець цитати.
Шкода, що в прагненні відстояти історичну правду – а вона тут цілком очевидно на стороні України – Володимир Зеленський дав путінській обслузі стільки підстав для глузувань і причіпок. Відстань від Москви до Києва по трасі складає 852 км, а по прямій – 756 км, а не «тисячі кілометрів», як випливає з виступу президента України. Ну, і записувати в «рідні діти» Київської Русі тільки 24 області України та півострів Крим, а всі інші землі називати «двоюрідними племінниками» і «дуже далекими родичами» певною мірою необачно. Оскільки в межі Київської Русі крім територій нинішньої України, входили ще й Полоцька земля – територія сучасної Білорусі, а також Новгородська, Ростово-Суздальська і Смоленська землі, що сьогодні входять до складу Росії. Зрозуміло, що всі ці неточності у виступі Зеленського ще довго обсмоктуватимуть і обслинюватимуть в російському телевізорі.
Проте, навіть з урахуванням згаданих неточностей Зеленський виглядав виграшно порівняно з Путіним в їхній заочній «історичній суперечці». Але тут несподіваний подарунок путінській інформаційної обслузі піднесла українська соціологічна група «Рейтинг», яка опублікувала дані опитування, що стосується якраз суперечки Путіна із Зеленським.
Більшість опитаних групою «Рейтинг» (55%) не погодилися з Путіним, що «росіяни й українці – один народ», а 41% – з цим згодні.
О, скільки вереску і радості було у мешканців телевізора! «41% – це ж десятки мільйонів!» – волав «політолог» Володимир Корнілов, потрясаючи роздруківкою з даними опитування «Рейтингу» в студії «60 минут».
У дослідженні групи «Рейтинг» були й інші питання, відповіді на які були не настільки втішними для прихильників Путіна. Наприклад, 75% опитаних вважають спадкоємицею Київської Русі – Україну, 8% – Росію, а 9% громадян України не вважають спадкоємицею Київської Русі жодну з цих двох країн. Але відповіді на це питання в російських ЗМІ не цитують.
«41% українців – за Путіна», – такий висновок в одну мить вималювався в студіях російських ток-шоу та інших кремлівських ЗМІ.
Перш ніж перейти до розбору того, що ж означають цифри, отримані групою «Рейтинг», наведу дані інших українських соціологів, із Центру Разумкова, що з’ясовував етнічну ідентичність громадян України. Абсолютна більшість громадян України (92%) вважають себе етнічними українцями, 6% – етнічними росіянами, 1,5% віднесли себе до інших етносів. Такими є результати опитування Центру Разумкова. Причому, не має значення, чи є у людини російське коріння, російське прізвище, якою мовою вона говорить в побуті. Ідентичність – це завжди особистий вибір. Якщо людина говорить: я відчуваю себе українцем, відповідно вона є українцем.
Отже, що означають всі ці цифри. Отриманий соціологами Центру Разумкова результат можна назвати даними «прямої дії». Оскільки людей питали про те, в чому кожен із нас є найголовнішим і остаточним експертом. Такі питання про те, за кого людина буде голосувати, які фільми краще дивитися і яку музику слухати.
Питання, які задавали соціологи групи «Рейтинг» іншого типу. Вони про те, в чому більшість громадян самостійно розібратися не можуть, а тому їхні відповіді – це така собі суміш їхніх власних переконань і тієї інформації, яку люди отримали зі ЗМІ, або від знайомих. Можна, наприклад, провести масове опитування про те, яким є походження коронавірусу: штучним або природним. Але отримані результати не можна використовувати для відповіді на це питання. Вони будуть всього лише показником стану громадської думки, а в питанні походження ковіда краще все ж таки покладатися на думки експертів. Питання про «один або два народи» того ж класу. Оскільки стосується процесів етногенезу, та й поняття «народ» вимагає уточнень.
В «історичній» дискусії двох президентів, безперечно, має рацію президент України. Але його правоту доводять не історичні дослідження, не пам’ятники державним діячам минулого, а сьогоднішній стан умів громадян трьох країн, перш за все України. Абсолютна більшість із них сьогодні вважають себе частиною українського народу, а росіянами бути не хочуть. І в цій рішучості є певна «заслуга» Володимира Путіна, оскільки після його військової агресії процес формування української політичної нації явно прискорився.
Джерело: блог Ігоря Яковенка
