Джерело: EU vs Disinfo
6 січня кремлівський філософ Олександр Дугін опублікував у Facebook допис. У ньому не було привітань із прийдешнім православним Різдвом. Замість них Дугін виклав розмірковування у трьох частинах про правду в новинах: 1) пошуки правди і виробництво новин – речі різні, 2) відповідно, журналістика не може зробити внесок у встановлення правди, 3) з чого випливає, що журналістика є лише методом переконання: новини стають «правдою, якщо ви в них вірите».
Дугін давно відомий усім, хто знайомий зі світом дезінформації. Дугін, як відомо, критикує те, що Захід занадто глибоко проникся ідеалами Просвітництва. Захід схильний до занепаду і перекручень, як стародавнє суспільство Афін, тоді як Росія є героїчною Спартою. У минулому році ми писали про його дискусії з французьким філософом Бернаром-Анрі Леві. У 2015 році він заявив, що влада США підтримує ісламістський тероризм. Минулого літа в нашій базі даних (англійською) зафіксований випадок, в якому заявлялося, що Дугіна демонізують за те, що він протистоїть ідеологічним аспектам лібералізму.
Дугін охоче вплутується в суспільну дискусію, тому вельми примітно, що він, схоже, вважає власні матеріали неправдивими. Придивімося ж уважніше до його допису:
«Новини як такі не можуть за визначенням бути правдивими або неправдивими. Правда вимагає довгого, глибокого і складного філософського пошуку. Можна сподіватися знайти щось близьке до правди в працях Платона або Гегеля. Але смішно очікувати того ж від газет. Газети або соціальні мережі створені для ін-формування, переконання, а не правди. Вони намагаються вплинути на загальноусталену думку, сформувати точку зору. Тому проблема «фейкових новин» від початку сформульована неправильно. Сам по собі цей вислів (як і інший вираз «теорія змови») видає маніпулювання і політичну пропаганду. Новини стають правдою, якщо ви в них вірите. І брехнею, якщо не вірите».
Правда ≠ журналістика?
Якщо розібрати цей допис до його логічної основи, залишиться два компоненти: правда і журналістика. І, за словами Дугіна, вони є взаємовиключними: правда ≠ журналістика.
Коли Дугін говорить в дописі про правду, він посилається на Платона і Гегеля. Це свідчить про те, що він говорить не про правду, а про істину. Великий філософ Платон писав про метафізичну напіврелігійну істину. У такої правди є тільки форма, чисті ідеї. Вони за лаштунками структурують світ, який ми, люди, сприймаємо візуально. Отже, правда існує «десь там», вона абсолютна і досяжна лише для дуже особливих людей, так званих королів-філософів.
Але з часів Просвітництва поступово вкоренилося інше розуміння правди. Грубо кажучи, це розуміння зводиться до більш емпіричних і процесуальних підходів. Сучасна наука не завжди повністю суперечить древньому розуміння правди, але ці два підходи дуже відрізняються, і між ними існує певна напруга.
Коли Дугін говорить про правду, він явно говорить про давнє розуміння правди. Цікаво те, що, якщо взяти це розуміння і підставити його у формулу (правда ≠ журналістика), потрібно визнати, що самі по собі міркування Дугіна є переконливими. Пошуки метафізичної правди і журналістика очевидно різні речі. Але в такому випадку заява «журналістика ≠ правда» також втрачає сенс.
З точки зору емпіричного розуміння правди, ситуація повністю змінюється. Стає зрозуміло, що журналістика може зробити внесок у встановлення правди. Для того, щоб це зрозуміти, філософія не потрібна. У сфері дезінформації ми бачили, як Керол Кадвалладр викрила скандал із Cambridge Analytica. Або візьмімо розслідування Bellingcat, яке дійшло висновку, що Росія винна в аварії MH17, що згодом підтвердила Об’єднана слідча група (JIT) під керівництвом голландців. Поза полем дезінформації також є чимало прикладів роботи журналістів, які відкрили правду. Знаменитим прикладом є Мюррей Мардер, який в 1953 році почав висвітлювати діяльність сенатора Маккарті і виявив, що звинувачення сенатора проти військовослужбовців США були неправдивими. У 1970-х роках Боб Вудворд та Карл Бернстайн явили світу Вотергейтський скандал. У 2018 році ЗМІ «The Guardian» викрило те, як Бразилія «воює» проти власних тропічних лісів.
Хоча сучасна наука по суті не знає точно, що таке істина, вона вносить ясність у те, що певні твердження НЕ є правдивими. Відомий філософ Карл Поппер назвав це спростовуваністю: можливістю спростувати певне твердження доказами. Наприклад, твердження «усі лебеді білі» можна спростувати. Для цього потрібно знайти лише одного чорного лебедя. А от твердження «цей людський вчинок альтруїстичний» неспростовне. Причина полягає в тому, що у нас немає приладів, якими можна встановити егоїстичну мотивацію.
Оскільки і наука, і журналістика проникають в сутність того, що є НЕ правдою, ми, відповідно, можемо визначити, що таке дезінформація, якій Європейський Союз дав наступне визначення:
«Неправдивий або такий, що вводить в оману контент, який поширюється з наміром обдурити або забезпечити економічну чи політичну вигоду, що може принести шкоду суспільству».
Правда = вірність
Не можна нікого звинувачувати у використанні стародавніх філософських ідей. Не можна звинувачувати Дугіна в підриві результатів власної участі у суспільній дискусії. Попри це, справа серйозна. Підхід Дугіна узаконює поширення дезінформації та підриває позицію журналістів.
Якщо новини є лише методом переконання, чому б не додати трохи переконання в матеріали? Якщо журналісти є лише торговцями впливом, навіщо їх захищати? Такі ідеї сприяють розвитку клімату, в якому легко поширюється неправдива інформація, а журналісти перебувають під загрозою.
Як же нам відповісти на запитання, навіщо Дугін бере участь у суспільній дискусії, яка, на його думку, сама є лише методом переконання? Пост Дугіна підкреслює, що сприйняття заяви ґрунтується не на фактах, не на певному судженні щодо фактів, а на ставленні до джерела. Його судження визначається одним: вірністю тому, хто представляє Росію.
Джерело: EU vs Disinfo
