Джерело: Павло Казарін, спеціально для Крым.Реалии
Знаєте, що ріднить Україну, Росію і Білорусь? Прорадянські люди. Безпорадні, безжальні і покірні.
Ті, хто мріють про імперію, ніколи не виходять на вулиці, щоб її захищати. Їх доводиться туди звозити. Централізовано, на автобусах. Прорадянські люди безпорадні – все, на що вони здатні, це раз на чотири роки прийти на виборчі дільниці.
Я чітко пам’ятаю це по Криму. Шість років тому анексія півострова стала можливою лише завдяки російській армії. Усі ритуальні розмови про «народ півострова», який «зробив свій вибір», не витримують жодної критики. Прорадянська частина кримчан мало чим відрізнялася від своїх однодумців з інших регіонів України. Вони були пасивні, інертні і ніколи не були готові бодай чимось жертвувати.
Ці хлопці можуть скільки завгодно приписувати собі заднім числом лаври архітекторів «кримської весни». Насправді ж від них нічого не залежало. Усе організувала Москва, спецслужби і кадрова армія. Часом здається, що розуміння цього факту залишило в серцях прорадянських кримчан пологову травму. В результаті якої вони перетворилися на неофітів. Людей, готових схвалювати будь-який крок Кремля.
Проросійські кримчани чудово розуміють, що якби не Москва – прапори над півостровом залишилися б незмінними
Втім, нічого дивного. Проросійські кримчани прекрасно розуміють, що якби не Москва – прапори над півостровом залишилися б незмінними. Прорадянські люди не відчувають за собою силу і все, що їм залишається, – це сподіватися на начальника. Саме тому вони готові погодитися із будь-яким рішенням керівництва. Яким би воно не було.
До речі, проросійські мешканці півострова готові «злити» Україні так звані «ЛДНР». Нічого дивного – увесь їхній світогляд зводиться до фрази «Путін усіх переграв». І навіть якщо офіційний Кремль завтра ухвалить рішення віддати Донецьк і Луганськ Києву без жодних умов – прорадянські люди на півострові будуть святкувати це як перемогу.
Вони будуть аплодувати всьому. Війні у Сирії і виведенню військ із Сирії. Вторгненню в Білорусь і відставці Лукашенка. У масі своїй вони схожі на пікейних жилетів – безтолкових, щирих у своїй дурості і відданих до сліпоти. Готових підтримати будь-яке офіційне безумство.
Ступінь їх конформізму приголомшує. На їхньому тлі навіть московські імперці виглядають як ліберали. Власне, будь-хто, хто посміє в Росії дорікнути Путіну щодо малодушності чи напівзаходів, буде оголошений ними «п’ятою колоною». Вони неофіти, що раптово повірили в бога. Просто їхній бог сидить в Кремлі і недавно обнулив собі президентські терміни.
Прорадянські люди не відчувають за собою силу і все, що їм залишається, – це сподіватися на начальника
Сьогодні вони почуваються розгублено. Тому що Москва ніяк не дає їм чіткої відповіді – як же сприймати протести в Білорусі. Різнобій в оцінках спостерігається навіть на федеральних каналах, що може слугувати свідченням того, що в Кремлі наразі це не ухвалили остаточного рішення. А тому проросійські кримчани поки, про всяк випадок, лають обидві сторони. І білоруське керівництво. І тих, хто виходить на вулиці.
Проте такі люди мешкають не лише в окупованому Криму. Вони живуть всюди. На українському материку. В Росії. В Білорусі. Як тільки вони знаходять собі господаря, одразу ж починають сліпо йому поклонятися. А якщо не знаходять – то раз на чотири роки шукають його у виборчому бюлетені. Вони ніколи не вийдуть на вулиці, щоб протестувати проти того, що їм не подобається. Зате готові бути покірливим пластиліном у чужих начальницьких руках.
Напевно, варто навчитися їм співчувати. Але у мене чомусь не виходить.
Джерело: Павло Казарін, спеціально для Крым.Реалии
Павло Казарін – оглядач Крым.Реалии. Публіцист, телеведучий. Жив і працював у Сімферополі, переїхав до Києва в 2014 році після анексії півострова. Сфера інтересів – пострадянський дрейф і еволюція України.
