Джерело: Павло Казарін, спеціально для Крым.Реалии
Двадцяте століття привчило нас до того, що цензура – це обмеження інформації. Що перемогти дракона можна за допомогою правди. Що факти здатні зруйнувати будь-який авторитарний режим. Але виявилося, що в ХХI столітті війни ведуться за зовсім іншими правилами.
Інтернет і справді став вироком для колишньої концепції цензури. Але їй на зміну прийшла інша. Та сама, що ховає факт у нагромадженні інформаційного сміття. Та сама, що стирає межу між правдою та брехнею. Та сама, яка привчає людину сумніватися в очевидному.
Ми чуємо полярні точки зору і завчено повторюємо, що «правда десь посередині». Насправді ж правда там, де вона є. І вона не змінює свої координати внаслідок появи нових вкидань. Але саме на це розраховують ті, хто намагається створювати альтернативні версії реальності.
На цьому тлі двадцяте століття має вигляд досить патріархальний. Інформаційні війни в ньому велися за правилами Першої світової. Коли кордони окопів чітко окреслені, зони впливу теж, а прямі бойові зіткнення ведуться лише на периферії. При цьому в того ж СРСР був свій власний порядок денний, який він просував «на експорт». У цьому ідеологічному наборі були «інтернаціоналізм» і «державне регулювання», «соціальна рівність» і «загальна зайнятість». Але потім настало двадцять перше століття – і правила змінилися.
Нинішній Кремль намагається не стільки експортувати свої власні цінності, скільки руйнувати чужі
Можна помітити, що нинішній Кремль намагається не стільки експортувати свої власні цінності, скільки руйнувати чужі. Розмиває концепт факту. Засмічує медіапростір фейками. Маніпулює громадською думкою. На зміну стратегії позиційних воєн прийшла тактика диверсійних операцій.
Завдання російської пропаганди полягає не в тому, щоб довести перевагу Кремля. Навпаки – вона намагається довести, що всі однакові. Намагається поховати правду в нагромадженні брехні – й від того щедро торгує конспірологією. Анексія Криму, вторгнення на Донбас і знищення пасажирського Боїнга проявили цей підхід особливо яскраво. Розрахунок простий: чим більше інформаційного сміття, тим вищий шанс, що факти просто пройдуть повз увагу аудиторії.
Ми звикли сприймати цензуру як забиті наглухо двері. Як замок, що перепиняє доступ до інформації. Але нова реальність змінила правила гри. Відтепер цензура – це десятки версій, що суперечать одна одній і занурюють обивателя в розгубленість. Це гамір, який заважає відрізнити правду від брехні, важливу інформацію від вкидання, а факт – від фейка.
Сучасна Москва, судячи з усього, зробила ставку саме на це. Вона цілеспрямовано торпедує чужі інститути та довіру. Підгодовує фріків. Інвестує в хаос. До кожного предмету дискусії вкидаються додаткові версії, єдине завдання яких – поховати під собою правильну відповідь.
«Місяць – вигадка масонів». «Місяць зроблений зі швейцарського сиру». «Місяць – рукотворний круг, прибитий цвяхами до небесної тверді». Всі ці заяви покликані заглушити голоси тих, хто боязко нагадує, що Місяць – це супутник Землі. І головна проблема цієї стратегії в тому, що від неї не існує протиотрути.
Вся знайома нам історія воєн – це змагання снаряда і броні. Чим потужнішим ставав перший, тим товщою – друга. Але відмінність інформаційних воєн у тому, що броні тут не існує в принципі. Оскільки навіть розмови про неї можуть викликати звинувачення у цензурі.
Ми привчили себе думати, що інформація – це товар. Що закони попиту та пропозиції самі виведуть ринок у точку рівноваги. Що будь-які точки зору мають однакове право на існування. Ми справедливо боїмося того, що кийок цензури рано чи пізно перетвориться на бумеранг. І саме цим користуються ті, хто використовує медіа як зброю.
Нова реальність змінила правила гри. Відтепер цензура – це десятки версій, що суперечать одна одній і занурюють обивателя в розгубленість
Ринкові правила працюють там, де є ринок. А медіа цим ринком бути перестали. Поряд із тими, хто намагається працювати за правилами, пустили коріння ті, хто будь-які правила ігнорує. Інвестиції в цей бізнес важливі для них непрямими дивідендами. Політичними. Соціологічними. Електоральними.
До того ж факти сухі й раціональні. А інформаційний шум продає себе за допомогою емоцій. У цій сутичці нерідко перемагає не той, хто каже правду, а той, хто говорить яскравіше. Маніпуляції привабливіші від правди рівно з тієї ж причини, з якої люди віддають перевагу джанк-фуду – здоровому харчуванню. Судячи з усього, нам тепер настав час говорити про епоху джанк-контенту.
Заклики до чесної конкуренції видаються досить сумнівними, якщо взяти до уваги, що авторитарні країни витрачають мільярди на просування власних смислів. А тому нова реальність ставить перед нами незвичні запитання. Наприклад, про те, чи може відкрите суспільство залишатися відкритим в умовах агресії з боку закритого? Де межа між пропагандою і журналістикою? Чи має наставати відповідальність за фейки та маніпуляції?
У нас немає відповідей на ці запитання. Але це не означає, що вони не мають права на існування. Всупереч нашим стереотипам, той, хто говорить правду, найчастіше програє тому, хто бреше. Тому що перший обмежений рамками цієї правди. А другий не обмежений нічим. Нова реальність обнулила старі правила – і немає жодного сенсу ховати від цього факту голову в пісок.
Зрештою, така поза робить вас лише вразливішими.
Джерело: Павло Казарін, спеціально для Крым.Реалии
Павло Казарін – оглядач Крым.Реалии. Публіцист, телеведучий. Жив і працював у Сімферополі, переїхав до Києва в 2014 році після анексії півострова. Сфера інтересів – пострадянський дрейф і еволюція України.
